Великий Завойовник був жорстоким правителем. Ніхто не в змозі був протистояти його добре навченій армії.
Він захоплював нові й нові землі, обкладаючи населення надсильною даниною. Здавалося, ще трохи, і він завоює весь світ. Але під час свята на честь чергової перемоги трапилася біда.
Одного разу два янголи розмовляли про розум і віру.
— Розумній людині легше вірити в Бога. Вона розуміє, що всесвіт не виник сам по собі, — сказав один янгол.
— Навпаки, розумні люди часом думають, що віра не потрібна, що людина може всього досягти сама, — не погодився другий.
Поль і Петро товаришували, хоча характери у них були різні. Тихий Поль мав скромну вдачу й усім поступався, Петро був наполегливим і рішучим. Він завжди сперечався з Полем і спростовував усі його висловлювання.
— Сонце дарує нам світло й життя, — говорив Поль.
Квітка зростала на сірій кам'янистій скелі, у тіні маяка. Вона раділа, що в кам'яній щілині достатньо землі для її корінців. Квітка товаришувала з морським вітерцем, який приносив їй вологу.
— Усе навколо чудово, крім цієї високої кам'яної вежі, — сказала одного разу квітка вітерцю. Вона затуляє від мене сонце.
Послав Господь до людей двох янголів: білого янгола щастя й чорного янгола нещастя. Каже білий янгол чорному:
— Я дам людям щастя, а ти тільки зіпсуєш мою роботу. Повертайся назад на Небо та не заважай мені.
— Давай подивимося, хто яку користь людям принесе, — заперечив чорний янгол.
Посіяв одного разу янгол небесний у землю дві насінини: перше зернятко чоловічого духу, а друге — жіночого. Янгол насіння поливав, оберігав, і незабаром виросли з них дві квітки.
Одна — немов ранкова зоря на ніжній і гнучкій стеблині...
Прощаючись з учнями, учитель завжди говорив їм: «Ідіть і шукайте добро».
Учні роз'їхалися, і більше вчитель їх не бачив. Одного разу до вчителя прийшов мандрівник і сказав:
— Учителю, колись я був вашим учнем і тепер хочу знову стати ним.