Тонічна система віршування (грецьк. tonos — наголос) ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках, а також на їх варіативній різномірності — впорядкованій і невпорядкованій. Відповідно до кількості наголошених складів (іктів) розрізняють дво-, три-, чотириіктні і т. ін. розміри.
Для окреслення віршових рядків використовують алітерації і рими, хоч тонічний вірш може вживатися без рим, зберігаючи рівнонаголошеність версів (з лат. versus — оберт, ряд, порядок.
Від слова versus походить французьке слово le vers, польське wiersz, білоруське верш, українське вірш. Грецьке слово stichos також означає лад, порядок, стрій; від нього походить російське стих).
Ознаки тонічної системи віршування: інтонаційна розкутість, відсутність регламентованого закріплення наголосів на певних місцях, підпорядкованість мовній, фразовій, словесній ритмомелодиці при одночасному вокальному протягуванні або стисненні слів за рахунок їх наголошеності/ненаголошеності; напівнаголошування та двонаголошування; принципи ізотонізму (рівнонаголошеність у рядках тонічного вірша) й ізохронізму (поділ вірша на ритмічні відрізки, рівні між собою за кількістю часу, потрібного для їх читання).
Значний інтерес до тонічного віршування виявили романтики, модерністи та авангардисти.