» » » Урок: Українська література ренесансу і бароко. Роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури. І. Вишенський — мислитель, богослов, полеміст

Урок: Українська література ренесансу і бароко. Роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури. І. Вишенський — мислитель, богослов, полеміст

Мета: охарактеризувати особливості розвитку української літератури Ренесансу і бароко; з'ясувати роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури; знати про перші друковані книги; ознайомити школярів з І. Вишенським — мислителем, богословом, полемістом; розвивати культуру зв'язного мовлення, увагу, пам'ять, спостережливість, уміння вести діалог, у полеміці доводити власну думку, аналізувати й узагальнювати історичні факти; виховувати повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Вишенського, П. Могили, Г. Смотрицького, І. Федорова; текст творів І. Вишенського і про нього; підручник; опорні схеми «Ренесанс в українській літературі», «Реформація в українській літературі»; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя. Історичні обставини, у яких перебувала Україна, починаючи із середини ХІІІ ст.

2. Православні братства, їх роль у протистоянні пансько-польській та католицькій агресії наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.

У розвитку освіти й літератури на Україні та в Білорусії в ХVІ–ХVІІІ ст.

значну роль відігравали братства. Найважливішими серед них були Львівське (1585) та Київське (1615).

Братства — церковні організації заможного міщанства — в умовах боротьби мас українського і білоруського народів проти соціального й культурно-національного гноблення поширюють свою діяльність, відкриваючи школи, організуючи друкарні. Вони очолювали боротьбу проти колонізації й унії.

У братських школах навчання проводилось рідною мовою. Серед викладачів були тогочасні вчені й письменники: у Львівській — Арсеній Еласонський, Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, у Київській — той же Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Викладання наук здійснювалося на тому ж рівні, що й у західноєвропейських школах. Навколо деяких шкіл та їх друкарень виникали наукові гуртки, члени яких писали книги, готували до друку підручники. За сприяння братств засновано школи не лише в Києві, Львові, а й у Перемишлі, Луцьку, Немирові, Крем'яні, Кам'янці-Подільському, Вінниці. У цих школах учні вивчали історію, географію, філософію (богослов'я), риторику, музику, поезію (піїтику), математику, астрономію й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, польську, німецьку, французьку, а згодом — природознавство й медицину.

3. Значення академій у розвитку української культури, книгодрукування

3.1. Острозька.

1576 року в місті Острозі князь Костянтин — (Василь Острозький) заснував греко-слов'яно-латинську колегію, яку сучасники називали «тримовним ліцеєм», — першу українську школу, що давала середню й вищу освіту. У ній викладалися предмети так званих семи вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Навчання велося староукраїнською мовою. Викладачами в різний час були відомі тоді українські вчені: Герасим Смотрицький, Іван Княгинський, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Христофор Філарет, Тимофій Михайлович та ін.; були й виписані з Греції вчителі. Вони складали літературно-науковий гурток — першу в Україні організацію такого типу. З Острозької школи вийшло багато видатних учених, письменників, ораторів, державних діячів (Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші). При школі діяла друкарня, у якій видано славнозвісну «Острозьку Біблію», книги релігійного та політичного характеру, а також підручники й художні твори. Острозька школа проіснувала дев'яносто років і відіграла важливу роль у поширенні освіти серед населення та в організації національної школи в Україні.

3.2. Києво-Могилянська колегія (з 1701 року — академія).

Була створена внаслідок злиття братської та Лаврської шкіл у 1632 році. Це перший на східних землях Європи вищий навчальний заклад. Училися в ньому діти й заможних, і вбогих батьків, навіть жебраків. Чимало було студентів із інших слов'янських країн. Незаможні та малозабезпечені вихованці жили в бурсі (своєрідний гуртожиток), де й харчувалися. На утримання бурси невеликі кошти виділяла академія; гроші й продукти жертвували багаті люди й Запорозька Січ. Але цього було замало, тому бурсаки постійно жили надголодь.

Академія мала вісім класів; одні з них були однорічні, інші — дворічні, загальний курс навчання тривав 12 років. Багато часу в кожнім класі від-водилося на вивчення різних мов: слов'янської, грецької, латинської, польської, деякий час — староєврейської. Основними методами навчання були: заучування напам'ять підручників релігійних шкіл та праць «отців церкви»; усні й письмові переклади з однієї мови на іншу; диспути. Учні молодших класів та студенти старших дуже багато писали творів різних родів та жанрів: прозових (переважно орації, медитації, проповіді) й віршованих (панегірики, елегії, сатири, діалоги, інтермедії тощо).

1817 року за наказом царського уряду Києво-Могилянську академію було закрито, а через два роки в її приміщенні відкрито Духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 року. Зі здобуттям Україною державної незалежності (1991) Києво-Могилянську академію відновлено й надано їй прав міжнародного університету.

4. Перші друковані книги в Україні («Буквар» — 1574, «Апостол» — 1574, Біблія — 1581)

Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р., — тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва. У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустив у 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною допомогою в боротьбі проти полонізації. У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.

5. Іван Вишенський — мислитель, богослов, полеміст

5.1. Біографія письменника.

Відомості про життя Івана Вишенського, на жаль, надто скупі. Поодинокі факти згадуються у його ж творах. Історія зберегла дуже мало документальних свідчень про Вишенського. Не залишилося ні його портрета, ні дат його народження і смерті. Ми не маємо ніяких відомостей про соціальне походження письменника, про його дитячі та юнацькі роки, умови життя, виховання, навчання тощо. Народився Вишенський близько 1550 р. в містечку Судова Вишня (нині Львівської області), мабуть, у вбогій міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у Луцьку, продовжив навчання в Острозі, куди його міг запросити, за припущенням І. Франка, український магнат Василь-Костянтин Острозький, який оточував себе талановитими людьми. Приблизно в 1580 р. І. Вишенський у розквіті своїх фізичних і духовних сил переселився до Греції на Афон, або так звану Святу гору, і став монахом-аскетом. Йому тоді було 30–35 років (час його народження датують 1545–1550 рр.). Перебуваючи далеко за межами Батьківщини, він жив турботами рідного народу. «Що спонукало покинути світське життя, — писав І. Франко, — чи пересит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може яка нещаслива любовна історія, чи виключно релігійні причини, сього не знаємо». Іоанн — це чернече ім'я, світське ж ім'я Вишенського — можливо, Ілля. На Афоні митець розпочав свою літературну діяльність як письменник-полеміст. Його листи, послання (прозовий, частіше віршований літературний твір, написаний у формі листа чи звернення автора до якоїсь іншої особи) набували значного поширення на Україні, пробуджували в народі антифеодальні й антикатолицькі настрої. Львівське братство кликало Вишенського на Батьківщину. І в зв'язку з цим десь на початку ХVІІ ст. (1604) він здійснив подорож на Україну. Прибувши до Львова, Вишенський бере участь у боротьбі з польсько-шляхетським засил-лям. Але пробув тут недовго, бо не зійшовся в поглядах з керівниками місцевого братства (зокрема, з Ю. Рогатинцем). Відвідав деякі монастирі. Залишивши Львів, митець деякий час жив в Унівському монастирі, потім у свого друга Княгиницького у створеному ним Манявському скиті (Прикарпаття).

І. Франко вважав, що саме Вишенський порадив Княгиницькому заснувати цей скит, щоб боротися проти католицької та уніатської реакції. Прожив письменник у рідних краях не більше двох років і знову повернувся на Афон. Про подальше життя І. Вишенського на Афоні майже немає документальних звісток. Голодне аскетичне життя підірвало здоров'я письменника, туга за Батьківщиною не покидала його. У листі до І. Княгиницького (1610) він скаржився на «некия болезни телесныя», через які він не міг побувати ще раз у рідному краї. Вважають, що він помер у 20-х рр. ХVІІ ст. в одній із печер на Афоні.

Вишенський — письменник, полеміст.

5.2 І. Вишенський — представник полемічної літератури.

Полемічна (від гр. polemikos — войовничий) — література, яка виникла на ґрунті релігійно-політичної боротьби у зв'язку з агресивним наступом католицизму і насильницьким уведенням Брестської унії 1596 р. У ній точилася дискусія, суперечка, тобто полеміка між католицько-уніатськими і православними публіцистами).

Творчість митця поділяють на два періоди: твори, написані до Брестської унії; твори, написані після Брестської унії.

Відомо 17 творів, 16 дійшло до нас у рукописних копіях, лише один з них був надрукований. 10 своїх творів письменник об'єднав у збірку «Книжка».

Твори сповнені співчуття до скривджених, твердого переконання в тому, що всі люди рівні від природи і перед Богом, гнівного обурення вчинками тих, хто не хоче жити по правді. Найвизначніші — «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття диявола-світодержця».

У своїх творах письменник-полеміст різко засуджував зрадницьку політику уніатів, спрямовану на те, щоб допомогти Речі Посполитій і Ватикану поневолювати трудящі маси. Він був глибоко переконаний, що єзуїтам не вдасться окатоличити український народ, який невтомно бореться проти соціального, національного й релігійного гноблення.

«Писання до князя Василия», «Писание к утеклим от православное веры єпископам» (скорочено — «Послание до єпископів»), «Краткословний ответ Феодула», «Порада» та інші твори полеміста, написані після Брестської унії, були спрямовані проти реакційних явищ дійсності.

5.3. І. Вишенський — богослов.

З високих гір Афона летіли в Україну моральні послання, у яких гнівно тавруються соціальна несправедливість і гріхи людські.

Іван Вишенський категорично вимагав, щоб його послання голосно читалися на зібраннях ченців, яким він часто адресував досить різкі, часом образливі докори в тому, що їхня віра недостатня, що не живуть вони згідно з Божими заповідями.

5.4 Постать І. Вишенського в оцінці І. Франка.

5.5 Ідейно-естетичні погляди І. Вишенського щодо: а) церкви — повернення до візантійських традицій, неможливість примирення православ'я з католицизмом; б) людини — сповідування старохристиянського аскетизму, дотримання Божих заповідей, рівність людей перед Богом, захист бідних людей; в) освіти — зменшення ролі логіки, риторики, філософії, заміна їх вивченням релігійних книг; г) культури — не приймав нічого, що приходило із Заходу; д) України — щиро, самозречено любив Україну-Русь, але відкидав усе, що суперечило православ'ю, наприклад, народну мову, фольклор.

5.6 Значення творчості І. Вишенського.

6. Українська література Ренесансу і бароко

6.1.1 Загальна характеристика доби Відродження у вітчизняній літературі. Ренесанс (або доба Відродження) — напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині й інших країнах Європи.

6.1.2 Опрацювання таблиці «Доба Відродження в українській літературі».

Риси
Приклади
  • Наслідування античного мистецтва.
  • Гуманізм.
  • Егоцентричний індивідуалізм.
  • Зацікавленість життям простих
  • людей, його зображення.
  • Основою ідеалу стала краса форми.
  • Мовами літератури стали національні
  • мови.
  • Критика середньовіччя, яке репрезентувала католицька церква
В українській літературі представлено мало, за винятком латиномовної поезії: Павло Русин, Себастян Кленович

6.1.3 Робота з таблицею «Реформація у вітчизняній літературі».
  • Релігійний індивідуалізм (безпосередній зв'язок людини з Богом зі зменшенням посередницької ролі церкви)
Творчість І. Вишенського, Г. Смотрицького, писання Клирика Острозького
  • Життя має бути цілком послідовно збудоване на релігійній основі.
  • Античності протиставляється первісне християнство.
  • Критика середньовіччя, католицької церкви
Підручники Києво-Могилянської академії ХVІ–ХVІІ ст.

6.2. Бароко в українській літературі.

6.2.1. Загальна характеристика барокової вітчизняної літератури.

6.2.2. Риси барокової української літератури.

6.2.3. Жанрова різноманітність бароко.

6.2.4. Значення бароко як творчого методу в українській літературі.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення до теми «Козацькі літописи», «Історія русів», знати ідейний зміст програмових творів, вміти їх аналізувати.

1  оцінок
Читайте також:
Додавання коментаря