Скорочені твори

Как-то польский и венгерский короли объединили свои войска и взяли в осаду славный город Дорогобуж, предложив его жителям сдаться без боя. Если те не подчинятся, они будут уничтожены, а город - сожжен. Посланник с Дорогобужа передал королям в ответ стебель с листьями, похожими на Ясенево, и с

До Сварога та Берегині постійно приходили люди, щоб подивитися на хатину, піч та жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на сонце. І сказали їм Сварог та Берегиня, щоб виходили вони з печер і будували світлі хати, щоб не ходили в диких шкурах, а вчилися ткати полотно та ходити в

Давно колись жив самітний пес. Набридло йому жити самому, пішов він шукати друга. Але хотів такого, який був би найсильнішим з істот.

Якось давно трапилася велика посуха. Вода повисихала не лише в річках та озерах, а й у колодязях. Одна вдова захворіла без води. Тоді дочка, щоб урятувати матір взяла глечик і пішла шукати воду. Знайшла десь, набрала та й несе додому.

Це оповідання розповів один пенсіонер. Як і я, він прийшов до нашого спільного знайомого, начальника цеху великого київського заводу. Ми вели розмову про стиляг та бешкетників, у яких через футбол голова часто відстає у своєму розвитку від ніг. Господиня поскаржилася на нинішню молодь, які не

Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється. Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав.

Під час пожежі у Полтаві 1658 року згоріли всі документи міських судових справ. А можливо, серед них могла б знайтися справа Марусі Чурай.  Справа ця розглядалася на одному з судів з приводу вбивства козака Грицька Бобренка. Мати вбитого звинувачувала дівчину Марусю у тому, що вона отруїла її

Було перше повоєнне літо. Зеленіли виноградники й виблискували перші снопи. Шляхом з військового табору до містечка тюпають артилерійські коні, але везуть не гармату, як завжди, а бочку-водо-возку. Високо на ній сидить Сашко Діденко в пілотці набакиреній, у медалях на всі груди.

У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху.  Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати, Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він

Лишилось ще тільки спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «тре­ба», які мене так утомили і не давали спати»,— так починається твір. Це «тре­ба» автор порівнює з многоголовим звіром». Але він розуміє, що «увільнитись» від нього можна лише на час. Бо життя йде, торкаючи кожного неодмінно, «іде,