Урок: Модерністські пошуки поетів (П. Карманський, В. Пачовський, Б. Лепкий)

27 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом українських поетів-модерністів П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, проаналізувати їх унесок у розвиток модернізму в українській літературі; розвивати вміння самостійно працювати з додатковою літературою та підручником, зіставляти, узагальнювати, аналізувати і формулювати висновки, співпрацювати в групі; виховувати інтерес до особистостей поетів-модерністів, української літератури.

Обладнання: портрети поетів-модерністів П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого.

Теорія літератури: модернізм, символізм (повторення).

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Заслуховування відповідей на питання творчого завдання домашньої роботи.

2. Повторення характерних рис модернізму та його напрямів, символізму зокрема.

III. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

На творчості українського письменства кінця XIX — першої половини XX століття відбилися всі зміни, які мали місце у світовому літературному процесі. Отже, модерністськими шуканнями відзначений шлях розвитку української прози, поезії та драматургії. Тема сьогоднішнього уроку — дізнатися про розвиток української модерністської поезії кінця XIX — першої половини XX століття.

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Дослідницька робота

Завдання: самостійно познайомитися з життєвим та творчим шляхом українських поетів-модерністів Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського. (Учні вивчають статті підручника або

матеріали, запропоновані вчителем чи знайдені самостійно.) Визначити спільне в біографії та творчості поетів, узагальнити висновки у вигляді таблиці «Спільні риси життєвого та творчого шляху поетів-модерністів».

Робота виконується індивідуально, але заповнення таблиці відбувається колективно після фронтального опитування вчителя.

Запитання відповідають змісту першого стовпчика таблиці.

Спільні риси життєвого та творчого шляху поетів-модерністів

Період життя або подія

Спільне

Ім'я письменника

Б. Лепкий

В. Пачовський

П. Карманський

Рік народження

Майже однолітки

1872 р.

1878 р.

1878 р.

Освіта

Навчання за кордоном та Львівському університеті

Академія мистецтв у Відні, Віденський та Львівський університети

Віденський та Львівський університети

Ватиканський колегіум у Римі, Львівський університет

Художній напрям, у якому розвивалася творчість

Модернізм

Символізм

Символізм

Символізм

Творчість

Багатогранність творчих інтересів

Поет, прозаїк, літературо знавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько культурний діяч, художник

Поет, історіософ і мислитель, драматург, прозаїк, кіносценарист, публіцист

Поет, перекладач, публіцист, літературний критик

Громадянська та су спільна діяльність


Педагог, робота у таборах українських військовополонених у Німеччині та Австрії

Педагог, громадсько політичний діяч. Робота у таборах українських військово полонених у Німеччині та Австрії

Педагог, громадський діяч. Робота в таборах українських військово полонених у Німеччині та Австрії

Педагогічна діяльність

Викладали в університетах

Викладач Ягеллонського університету у Кракові

Викладач Львівського університету

Викладач Львівського університету

Працювали в гімназіях та школах

Учитель української та німецької мови і літера тури в гімназії

Учитель української академічної гімназії

Учитель у Дрогобичі.

Викладав українську літературу на вчительських курсах у Херсоні

Участь у літературних групах


Львівська літературна група «Молода муза»

Львівська літературна група «Молода муза»

Львівська літературна група «Молода муза»

Основні мотиви творчості


Патріотичні мотиви

Національно патріотична тематика

Патріотичні мотиви

Висновки

Отже, у житті та творчості поетів було багато спільного: їхнє життя починалося в один і той самий період, на формування їх особистості та тематику творчості впливали одні й ті ж самі події, вони вчилися за кордоном, розвивалися як поети-символісти, були активними громадсько-політичними діячами та педагогами, в історії української літератури (у різних жанрах), культури та науки залишили помітний слід


2. Життєвий та творчий шлях Б. Лепкого

Богдан Лепкий — поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, видавець. Творчість Б. Лепкого тривала майже півстоліття.

Народився письменник на Поділлі у селі Крегулець 9 листопада 1872 року в родині сільського священика Сильвестра Лепкого.

Батько Богдана був людиною освіченою і прогресивною. Він закінчив Львівський університет (класична філологія і теологія), виступав з літературними творами під псевдонімом Марко Мурава: писав по-польськи і по-німецьки, окремі вірші друкував у тогочасних журналах. Богдан був першою дитиною в родині Сильвестра і Домни Лепких. Молоде подружжя спочатку мешкало в гірському селі Ялинкуватому (сучасна Івано-Франківщина), потім у Крегульці.

Перші уроки освіти і виховання майбутній письменник здобув у батьківському домі. Швидко — за одну зиму — навчився читати, писати й рахувати. Хлопець познайомився не тільки з основами шкільної науки, а й із творами літератури, знав напам'ять багато віршів Тараса Шевченка.

Коли Богдана Лепкого віддали шестилітнім хлопцем до бережанської школи з польською мовою навчання (відразу до другого класу), батьки перебралися до Поручина.

Після школи він вступив до польської гімназії з класичним ухилом у Бережанах.

Почав писати дуже рано. Початок літературної творчості письменника припадає час його навчання в Бережанській гімназії. Ще в другому класі під впливом бабусиних оповідей написав поему про русалок, але сховав її під стріху, де вона пропала.

Б. Лепкий готувався стати художником, тому вступив у Відні до Академії мистецтв, але відчув, що розминувся зі своїм справжнім покликанням.

Знайомство з Кирилом Студинським спрямувало його творчі інтереси в новому напрямку. Лепкий став відвідувати лекції у Віденському університеті, у тому числі й відомого славіста В. Ягича. Він став учасником студентського товариства «Січ», брав участь у дискусіях на літературні та суспільно-політичні теми, близько зійшовся з майбутнім відомим фольклористом Філаретом Колессою, Михайлом Новицьким та іншими студентами-українцями.

Б. Лепкий переходить до Львівського університету, де рівень викладання не такий високий, як у Відні. На ті роки припадає активна літературна творчість Б. Лепкого: він пише поезії, оповідання, перекладає, виступає з доповідями на засіданнях студентського товариства «Ватра». З 1895 року його твори починають усе частіше з'являтися на сторінках «Діла», «Буковини», та інших періодичних видань.

1895 року поет захворів від перенапруження і поїхав до батьків відпочити недалеко від Бережан у село Жуків, на той час передове село, до якого доходили культурні віяння: сюди приїздив театр, виступали сільські хори.

У Жукові Богдан задумав і написав цілу низку віршів (цикл «Село») та оповідань («Мати», «Кара», «Небіжчик»). У Жукові молодий поет познайомився з Іваном Франком, зустріч з яким залишила глибокий слід у душі поета.

Після закінчення Львівського університету (1895) Богдан Лепкий стає вчителем української та німецької мови і літератури в гімназії у Бережанах. У цей час з'явилися його вірші та оповідання («Стріча», «Для брата», «В світ за очі», «Дивак»), переклади, літературно-критичні студії (дослідження творчості М. Конопницької) — результат кількарічного бережанського періоду. Спробував письменник свої сили і в жанрі драматургії, написавши п'єсу «За хлібом», яку поставив театр «Руська бесіда».

На початку 1899 року Богдана Лепкого було запрошено до Кракова викладати українську мову і літературу в Ягеллонському університеті. Восени 1899 року він переїжджає сюди з молодою дружиною Олесею.

У Кракові письменник активно поринув у вир громадського і культурного життя. Але, живучи в Кракові, Богдан Лепкий не почував себе відірваним від українського культурного життя. У часи Б. Лепкого українська громада в місті налічувала до 40 осіб. Незабаром оселя Лепких (на Зеленій, 28) стала своєрідною «українською амбасадою» у Кракові, де збиралися та гостювали видатні діячі української культури.

Крім роботи в університеті, де був на посаді лектора, Лепкому доводилося викладати в приватних гімназіях, виступати з лекціями на різних курсах. 1901-го року помер батько, слід було допомагати матері, яка залишилася з чотирма молодшими братами і сестрами. Для літературної роботи відводив ночі, які намагався використати максимально, залишаючись наодинці із собою.

Одна за одною виходять книжки його оповідань «З села» (1898), «Оповідання», «Щаслива година» (1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911); збірки віршів «Стрічки» (1901), «Листки падуть», «Осінь» (1902), «На чужині» (1904), «З глибин душі» (1905), «Для ідеї» (1911), «З-над моря» (1913); літературознавчі дослідження «Василь Стефаник» (1903), «Начерк історії української літератури» (1904), «Маркіян Шашкевич» (1910), «Про життя великого поета Тараса Шевченка» (1911), переклади польською мовою «Слова о полку Ігоревім» (1905, переклад цей, до речі, високо оцінив І. Франко) та збірки оповідань М. Коцюбинського «В путах шайтана» (1906).

Його твори починають перекладати польською, російською, чеською, німецькою, угорською та сербською мовами.

Воєнні події застали родину Лепких у курортному селищі Яремча на Гуцульщині. Через Карпати Б. Лепкий з родиною пробрався до Угорщини, а звідти подався до Відня. Тут він зустрівся з «молодомузівцями» Петром Карманським та Василем Пачовським, а також з Ф. Колессою, В. Щуратом, О. Кульчицькою, К. Студинським та іншими, з якими почали налагоджувати видавничу справу — видавати брошури, календар, народний буквар, збірники пісень.

Восени 1915 року Лепкого мобілізовують, і він працює в таборі серед військовополонених.

Незабаром Лепкий опинився в Німеччині. Умови утримання полонених тут були кращі, ніж в Австрії. Деякий час був у містечку Раштадті, а потім 1916 року перебрався до Вецлара. Тут був розташований табір, де було розміщено десять тисяч військовополонених українців, працювати з якими було нелегко з багатьох причин.

1917 року поет навідує рідні краї. Всюди розруха, руїни, злидні, людське горе. Знову повертається до Вецлара, а згодом (1920) перебирається до Берліна, де займається літературною працею, стає співробітником видавництва «Українське слово», видає цілу бібліотеку творів української класики та сучасної літератури.

Події війни знайшли відображення в багатьох поетичних і прозових творах Б. Лепкого. Передусім у великій поемі «Буря» (на жаль, залишилися тільки фрагменти), циклах «Іntermеzzо», оповіданнях і нарисах «Вечір», «Дзвони», «Душа», «Свої» та інші.

1925 року Лепкий повертається до Кракова, де стає професором Ягеллонського університету. Знову розгортається творча праця та видавнича діяльність. У 30-ті роки письменник щороку приїздить у с. Черче недалеко від м. Рогатина, де можна було не тільки відпочити, а й підлікуватися цілющими грязями. У 1933 році сільська громада Черчого збудувала для нього будинок (який назвали Богданівкою), де він мав можливість жити й працювати.

Після окупації Польщі фашистською Німеччиною становище письменника стало особливо важким: він втратив посаду в Краківському університеті.

Помер письменник 21 липня 1941 року, похований у Кракові на Раковецькому цвинтарі. 1972-го року на його могилі було встановлено барельєф, а його ім'ям названо одну з вулиць міста.

3. Життєвий та творчий шлях В. Пачовського

Український поет, мислитель-державник, історіософ, поететик, драматург, прозаїк, кіносценарист, публіцист, педагог, громадсько-політичний діяч народився 12 січня 1878 року в с. Жуличі на Львівщині в родині священика. Навчався в Золочівській та Львівській гімназіях, згодом у Львівському та Віденському університетах. Після навчання працював учителем в українській академічній гімназії.

Брав участь у заснуванні й діяльності літературної групи «Молода муза», що існувала у Львові в 1907–1913 рр. Програмні засади цієї групи ґрунтувалися на ідеях модернізму.

Початок XX ст. був особливо плідним у творчості В. Пачовського, вийшли друком його збірки: «Розсипані перлини» (1901), «На стоці гір» (1907), «Ладі й Марені — терновий огонь мій…» (1912); драматичні твори «Сон української ночі» (1902), «Сонце руїни» (1909). 1907-го року була опублікована праця «Українці як народ».

В. Пачовський заперечував етнографізм, побутовий реалізм, намагався поєднати людську особистість із Всесвітом. Провідним мотивом його творчості була національна ідея: через міфологічні образи українського фольклору виводить він свій образ України.

Під час Першої світової війни потрапив до Відня, працював у таборі військовополонених українців, у 1918–1919 рр. служив чотарем (командир взводу) в Українській галицькій армії, був редактором військового часопису «Стрілець», викладав на курсах української мови та історії. 1919-го року, захопившись ідеями С. Петлюри, певний час перебував у Кам'янці-Подільському, проте згодом розходиться з ним у поглядах на шляхи побудови й характер української держави.

У збірках поезій 20–30-х років «Огні честі», «Розгублені звізди», «Дзвін слави князя», що так і не були видані, тема України стає провідною, викристалізовуються аспекти — від героїчного до трагічного.

У 1920–1929 рр. працював професором Ужгородської гімназії, вчителював у Берегові на Закарпатті. На замовлення товариства «Просвіта» В. Пачовський написав «Історію Підкарпатської Руси» (1921). За його сценарієм знято перший історичний фільм чеського виробництва «Корятович» (1922). Але через свою чітко зорієнтовану українську ідейну позицію та палкі громадські виступи він виявився небажаним для чеської влади і не отримав громадянства Чехословаччини, тому змушений був повернутися в Галичину. З 1920 року редагував в Ужгороді часопис «Народ», водночас працював учителем. Зазнав матеріальної скрути. Після вересня 1939 року становище письменника поліпшилося, почав працювати викладачем Львівського університету.

Творчість В. Пачовського — помітне явище в історії української літератури. Основним здобутком письменника були національно-патріотичні твори, бо він виходив з переконання: для поневолених народів храм держави мусить замінити мистецтво.

Як драматург і поет-етик В. Пачовський тяжів до філософського осмислення історичних процесів. Частина драматичних творів («Сфінкс Європи», «Роман Великий», «Гетьман Мазепа» та ін.) перейняті ідеєю української державності й самостійності. Державницьке мислення й історіософія В. Пачовського найповніше розкриваються в його найважливіших історичних і науково-публіцистичних працях: монографіях «Історія Підкарпатської Руси», «Срібна земля. Тисячоліття Карпатської України. Нарис історії з мапою», розвідках «Українці як народ», «Галичина і Наддніпрянська Україна», «Кубань і Україна», «Світова місія України» та ін. Його державницько-історіософська концепція ґрунтується на традиції української культури. Зокрема, на його переконання, для зростання нації, відбудови своєї держави й здійснення місії українського духу велике значення має «культ животворної національної релігії на підкладі культу Сонця». На старовинній хліборобській культурі заснований неповторний аристократизм духу українців, завдяки чому ми відстояли свою самобутність перед натиском сусідів. В. Пачовський обґрунтовує необхідтність поєднати ідею незалежної держави з ідеєю культу волі індивіда, вважаючи таке поєднання органічним для наших багатовікових народних традицій, для українського національного характеру. Це відповідає також суспільній моделі більшості народів Європи. У сфері стосунків особи з суспільством і міжособистісних взаємин мислитель розвиває етичні ідeї Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Куліша, П. Юркевича. Духовно-інтелектуальні напрацювання В. Пачовського мають непроминуще значення для формування й утвердження української державницької ідеології та національної держави.

Помер В. Пачовський 5 квітня 1942 року в Львові.

4. Життєвий та творчий шлях П. Карманського

Народився 29 травня 1878 року в містечку Чесанові (нині Цешанув у Польщі) на заході Галичини в сім'ї теслі. Мав великі природні здібності. Навчався у початковій школі та українській гімназії у Перемишлі, в богословському колегіумі у Ватикані (як сирота, він мав право на безкоштовне навчання і повне утримання в цьому закладі), на філософському факультеті Львівського університету.

1899-го року видав свою першу збірку віршів «З теки самовбивці». 1907-го року разом з поетами Богданом Лепким та Василем Пачовським заснував у Львові літературну групу «Молода Муза». Поет очолив редакцію журналу «Світ», навколо якого гуртувалися «молодомузівці». У цей час виходять збірки «Ой люлі, смутку», «Блудні огні», «Пливем по морю тьми».

Життя Карманського того часу було сповнене напруженої творчої праці. Він писав вірші, літературно-критичні праці, публіцистичні твори, переклади. Письменник перекладає «Іфігенію в Тавриді» Гете, «Божественну комедію» Данте. (Перша частина («Пекло») вийшла 1956 року в співавторстві з Максимом Рильським). 1913-го року вирушає до Канади, де виступає з лекціями з української історії та мови, веде щоденник «З далекого світу».

Під час Першої світової війни викладав українознавство у таборах українських військовополонених у Німеччині та Австрії.

Згодом виконував дипломатичну місію Української Народної Республіки у Ватикані. Збирав кошти для підтримки Західноукраїнської Народної Республіки.

У роки Української революції (1917–1918) Карманський викладав українську літературу на вчительських курсах у Херсоні, входив до літературного товариства «Українська хата». 1917-го року створив збірку поезій «Alfresco», «За честь і волю» — 1923 року.

Поет був депутатом парламенту Західноукраїнської Народної Республіки та секретарем української місії у Ватикані. У цей період його лірика поповнюється патріотичними мотивами. Поет створює «Січовий гімн», вірші «Стрілецька присяга», «Останній наш бій», «Спіть, герої, спіть», у яких оспівує борців за волю України. Великою популярністю користуються прозові твори Карманського: роман «Кільця рожі» та книга спогадів «Українська богема».

1922-го року П. Карманський як представник західноукраїнського уряду виїхав до Бразилії. У 1922–1932 роках проживав у Бразилії та Аргентині. У 1922–1925 роках перебував у Бразилії як представник ЗУНР. Але письменник не міг знайти себе на чужині і повернувся до України через 10 років. Він учителював у Дрогобичі, викладав в університеті у Львові. 1940-го року став членом Спілки радянських письменників України. Його було залучено до видання журналу «Література і мистецтво». 1941 року вийшла збірка «До сонця», написані дві ліро-епічні поеми, присвячені Тарасові Шевченку та Іванові Франку.

Відомостей про діяльність Карманського під час окупації України гітлерівськими військами немає.

У 1944–1946 роках Петро Сильвестрович був директором львівського меморіального музею Івана Франка.

У 50-ті роки письменник оприлюднив поетичну збірку «На ясній дорозі» (декларативні вірші про нове життя на західноукраїнських землях) та спогади «Крізь темряву».

Помер у Львові 16 квітня 1956 року. Похований на Личаківському цвинтарі.

2. Дослідницька робота в групах. Ідейно-художній аналіз твору з метою визначення рис модерністської поетики у віршах Б. Лепкого, П. Карманського, В. Пачовського

Кінець ХІХ — початок ХХ століття — це важлива епоха в історії української літератури, найбільш характерною ознакою якої є оновлення шляхів осмислення дійсності, переорієнтація з колективно-масових, суспільних цінностей на індивідуальнотворчі. Внаслідок поширення ідей модернізму на всій території і Західної, і Східної Європи створювався цікавий художній простір, що характеризувався мозаїчним переплетенням різних напрямів і стилів.

Модернізм — це не вузько локальне чи конкретно національне, а широкомасштабне, світове явище. Тому український модерн був ланкою загальноєвропейського культурно-інтелектуального прогресу.

Український модернізм розвивався в загальноєвропейському контексті, мав такі характерні для нього типологічні ознаки, як інтерес до внутрішнього світу людини, що дає підставу говорити про його інтровертний характер; розуміння мистецтва як самодостатньої естетичної реальності (звідси — особлива увага до формальних якостей твору, артистизм); зміщення головного інтересу митця від об'єкта зображення до суб'єкта. Проте український модернізм мав низку специфічних особливостей, найсуттєвішою з яких була його національно-політична заанґажованість, поєднання суб'єктивно-авторського вираження власної творчої індивідуальності поета із громадянськими мотивами.

В атмосфері переорієнтації та переоцінки мистецьких цінностей формувалася мистецька свідомість та естетичний смак членів галицького літературного угрупування «Молода муза», які свідомо і досить чітко звертали свої погляди на Захід, звідки приходили в Україну нові художні ідеї. І. Франко характеризував це мистецьке угрупування так: «В останніх роках минулого десятиліття на нашім літературнім горизонті появилася група молодих письменників, вихованих на взірцях найновішої європейської літератури, тої, що сприкривши собі широкі малюнки зверхнього окруження, головну увагу творчості поклала на психологію, головною метою штуки зробила: розбудженнє в душі читача певного настрою способами, які подають новочасні студії психології і так званої психофізики».

Унаслідок поступового заглиблення у внутрішній світ людини і відкриття нових об'єктів зображення сформувалися різні напрями модернізму (імпресіонізм, символізм, експресіонізм, сюрреалізм), які дали можливість охопити внутрішній світ сучасної людини в усій його складності та глибині. Символісти, до яких належали поети, творчість яким ми вивчаємо на уроці, не були зацікавлені у відтворенні реальної дійсності, конкретного та предметного світу, а прагнули «вирватися від офіційних шаблонів і шукали приюту для свого «я» свобідно, де лише серце рветься». Західноукраїнські поети, що згуртувалися в літературне об'єднання «Молода муза», борючись проти провінціалізму в культурі, протиставляли його європейськості. Водночас вони розуміли, як слушно зауважив В. Пачовський, що молоді не повинні «черпати з Європи всього змісту і всіх символів, а добирати, що підходять до душі нашої нації, яка має культуру старшу і глибшу, як Західна Європа, і виробляти власний стиль».

Клас об'єднується в три групи.

Завдання для груп: визначити риси модерністської поетики у віршах Б. Лепкого, П. Карманського, В. Пачовського.

Перша група працює з віршем Б. Лепкого «Журавлі».

Друга група працює з віршем П. Карманського «Ой люлі, люлі, химерний смутку».

Третя група працює з поезією В. Пачовського «По тучі».

Повідомлення першої групи

Виразне читання вірша Б. Лепкого «Журавлі».

Видиш, брате мій,
Товаришу мій,
Відлітають сірим шнуром
Журавлі в вирій.
Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Мерехтить в очах
Безконечний шлях,
Гине, гине в синіх хмарах
Слід по журавлях.
1910

Поезії притаманний інтерес до внутрішнього світу людини, що є характерною рисою модерністської літератури.

Назва вірша символічна. Використана не тільки фольклорна, міфологічна символіка (журавлі — люди, що мешкають у вирії, а на батьківщину повертаються птахами). Журавлі — це люди, з невідомим шляхом у житті, гнані долею емігранти.

Художні засоби, використані у вірші, також притаманні символістській поетиці: алітерація (7 разів повторено «р» у другій строфі, яка передає курликання журавлів), асонанс голосних «у», «е», «и» створює слуховий образ. Евфонія (милозвучність), яку цінували символісти, створюється великою мірою завдяки такій поетичній фонетиці. Зорові образи «сірий шнур», «слід по журавлях», «в синіх хмарах» також є образами-символами. Цей слід, що зникає, підсилює образ журавля — людини емігранта з невизначеним майбутнім, змушеної помирати на чужині. Вдале використання епітета «сірий» створює відповідний елегійний настрій вірша, породжений головним мотивом поезії — прощання з вітчизною. Ліричний герой вірша — трагічно самотня людина, яка борсається в сплетінні гострих проблем, породжених несправедливістю життя.

Повідомлення другої групи

Виразне читання вірша П. Карманського «Ой люлі, люлі, химерний смутку».

Он люлі, люлі, химерний смутку!
Шепоче вільха і верболіз;
Задума квилить, шовкові вії
Срібляться ясним брильянтом сліз.
Ой люлі, люлі, дрімливий смутку!
Давно вже сонце пірнуло в гай,
Поснули квіти, в пеленах м'яти
Перлистосяйний журчить ручай.
Ой люлі, люлі, причинний смутку!
Втомився легіт, вільшина спить;
На небі меркнуть сріблясті зорі,
Снуються тіні… Цить, смутку, цить!
Ой люлі, люлі, зловісний смутку!
Зітхає троща, хвилює лан,
Межею сонна задума блудить,
А хвору душу повив туман.

Жанр поезії — медитація. Вірш змальовує внутрішній світ людини, самозаглибленої у своє «я», чуйної, вразливої. Душевний стан, що змінюється, допомагає поетові відтворити прийом паралелізму. Поет утверджує єдність людини і природи, наслідуючи традиції української міфології та народної творчості. Головний образ-символ поезії — образ смутку. Створюється цей образ за допомогою уособлення, епітетів (химерний, дрімливий). Ця химерність підсилюється образом туману. Образ смутку, який є наскрізним, набуває містичних рис — «зловісний». Його увиразнює фантастична «сонна задума», яка доповнює картину химерності, невизначеності, нечіткості, які проголосив ознаками символістської поезії у своєму творі «Поетичне мистецтво» один із засновників символізму Поль Верлен. Мелодійність створюється за допомогою епіфори, яка повторюється в кожній строфі, виконуючи одночасно і роль анафори. Ліричним героєм вірша є сам автор, і його смуток постає як мистецька цінність, яка допомагає збагнути духовний світ особи на зламі століть.

Повідомлення третьої групи

Виразне читання вірша В. Пачовського «По тучі»

Шумом грається бір, шумом ломиться ліс,
Шум колише дерева на горах,
В дебрах стогне ріка, розревілась, як біс,
Котить звали каміння на зворах.
По верхах хмари йдуть, десь далеко ревуть
Дикі стада за гомоном бурі,
На шпилі лісові вже проміння падуть
І золотяться мраки понурі.
Пролетів ураган і вертає спокій,
А ізламаний дуб над рікою,
Переможений, стогне у хвилі мутній:
«Все стоїть, а я впав у тім бою!»

На передній план у літературі «молодомузівців» виходить тип людини, що втрачає всіляку віру і надію в торжество справедливості. У модерністській літературі в центрі уваги саме така зневірена, зламана людина. У вірші В. Пачовського «По тучі» ліричний герой — дуб, той, хто програв битву, втратив надію. Цей образ символічний. Дуб у фольклорній символіці — символ міці і незламності. У Пачовського він набуває іншого символічного змісту — безнадії: якщо навіть дуб ламається, то бурі протистояти неможливо. Буття, за Пачовським, — це гіпнотична сила, яка підносить людину до нових духовних обріїв. У поезії такою містичною, гіпнотичною силою є буря. Саме вона дає ліричному герою розуміння безнадійності боротьби. Пачовський застосував поетичні прийоми, властиві символістам. Це використання внутрішньої рими («По верхах хмари йдуть, десь далеко ревуть»), алітерації («Шумом грається бір, шумом ломиться ліс» Повторення приголосних ш, с відтворює шум вітру), інверсії («Пролетів ураган і вертає спокій»), прийом паралелізму, метафори («хмари… Дикі стада») тощо.

V. Систематизація та узагальнення вивченого

Мозковий штурм

Сформулюйте висновок-узагальнення: «Риси модерністської поетики у віршах Б. Лепкого, П. Карманського, В. Пачовського».

Орієнтовний зміст висновку

У творах митців «Молодої музи» вже відчутна екзистенційна проблематика — пошуки сенсу буття, відчуження, відчай, самотність, життя і смерть. Однією з найгостріших та найактуальніших проблем їхньої творчості стає проблема тогочасного мистецтва — увага до людини як такої, до її внутрішнього світу, до її внутрішнього складу. У творчості Б. Лепкого, П. Карманського, В. Пачовського зустрічаємо такі риси символізму: увага до внутрішнього світу людини, спроби осягнути таємниці буття, боротьба людини з містичними силами і її поразка. Використовуються поетичні прийоми, характерні для символістів: внутрішня рима, алітерація та асонанс, інверсія, психологічний паралелізм, метафори тощо. Поети широко використовують можливості створення художніх образів за допомогою символів.

Творчість поетів-«молодомузівців» була наступним кроком розвитку модерністської поезії в Україні після творчих досягнень

у цьому напрямі М. Вороного.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Завдання для 3-х груп (це можуть бути учні з 1-го, 2-го, 3-го рядів): підготувати хронологічні таблиці життя і творчості.

1) О. Маковея;

2) Л. Мартовича;

3) М. Черемшини.

(Роботу виконує кожен член групи індивідуально. На наступному уроці вчитель викликає для зачитування виконаної роботи учня на свій розсуд.)

3. Індивідуальне завдання: Підготувати огляд життя і творчості С. Черкасенка.

VII. Підбиття підсумків уроку

Рефлексія

  • Вірші поетів-модерністів вразили мене…
  • Серед вивчених поетів мене особливо зацікавив…
  • Я хочу більше дізнатися про…
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду