Урок: Соціально-психологічна повість «Земля». Глибоке психологічне трактування в ній проблем людини та землі, злочину та кари на українському матеріалі

24 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів із змістом повісті; розвивати вміння визначати проблеми твору, елементи детективного сюжету, пояснювати символіку повісті; звернути увагу на психологічне трактування проблеми «людина і земля»; виховувати шанобливе ставлення до землі, повагу до хліборобської праці.

Теорія літератури: модернізм.

Обладнання: текст повісті «Земля», висловлювання про твір видатних людей.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Більше ніж півстоліття трудилася О. Кобилянська на літературній ниві й наполегливо працювала над тим, щоб

реалістично відтворити на сторінках своїх творів життя на Буковині. Найбільшим за обсягом і найкращим у її творчому доробку є, без сумніву, повість із селянського життя «Земля». Про те, у чому ж секрет популярності цього літературного твору, і піде мова на уроці.

III. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання

2. Літературний диктант

1. Хто з героїнь новели «Valse melanсolique» переконаний, що «штука (мистецтво) — то великий чоловік, але … любов — більший»? (Марта)

2. Про кого з персонажів новели «Valse melanсolique» сказано, що вона «немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика» (Про Софію Дорошенко)

3. Назвіть символічну деталь, яка відіграє значну художню роль у творі «Valse melanсolique». (Тріск обірваної струни, що є передвісником трагічної смерті Софії.)

4. Які події стали поштовхом

до написання новели «Битва»? (Письменниця була свідком варварського вирубування лісу під Кімполунгом, де на той час мешкала.)

5. Визначити художній засіб: «Дощ падав без упину. Голосно і хлипаючи падав він». (Метафора)

6. До якого жанрового різновиду належить твір «Битва»? (Пейзажно-психологічна новела)

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

Опрацювання програмового матеріалу організовуємо у формі навчального семінару

Методичний коментар

З метою формування вмінь і навичок учнів, крім звичайного уроку, доцільно проводити також шкільні навчальні семінари. Це така форма організації заняття, яку роглядають як групове співробітництво учнів і вчителя з обговорення проблеми, теми під безпосереднім керівництвом педагога. Не спосіб перевірки й оцінювання навчальних досягнень учнів, а специфічна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, що допускає творче вивчення програмового матеріалу. Семінар дає можливість учням усвідомити знання, здійснити самоконтроль самостійно набутих знань. Виступи на семінарах вимагають ретельної домашньої підготовки від учнів, роботи з першоджерелами, схемами, таблицями. Під час проведення заняття можуть народжуватися нові ідеї, змінюватися точки зору, переоцінюватися судження і висновки. Методична цінність навчального семінару для школи полягає в тому, що в ході його підготовки і безпосередньо в процесі діяльності забезпечується розвиток самостійного мислення учнів, формуються загально-навчальні інтелектуальні вміння (у процесі групування інформації, її аналізу, узагальнення і т. ін.). Неприпустимим є перетворення семінарів у механічне заслуховування підготовлених доповідей, тому що створюється фрагментарність сприйняття інформації, культивується пасивність аудиторії. Доцільно разом із семінаром включати в цю технологію практичні заняття.

1. Слово вчителя

Повість «Земля» Ольга Юліанівна закінчила 1901 року і присвятила її батькові — Юліанові Кобилянському. Зі спогадів письменниці про причину написання цього твору можна зробити висновок, що він не був даниною селянській тематиці чи відповіддю на бажання деяких критиків, а став органічним продовженням тих ідейно-творчих шукань, що виявились у її попередній творчості, зокрема в «Некультурній». Деякі ескізи «Землі» є в нарисі «На полях» і в повісті «Царівна». Що ж нового привнесла гірська орлиця в українську літературу своїм твором, чим її збагатила? Відповіді на ці запитання ми і будемо шукати на нашому навчальному семінарі.

План навчального семінару

1) Життєва основа повісті, історія її написання.

2) Використання міфологічного мотиву у творі. Трансформація біблійного міфу про Каїна й Авеля в художньому світі повісті.

3) Психологічне наповнення повісті «Земля». Глибоке психологічне трактування в ній проблем людини та землі, злочину та кари на українському матеріалі. Трактування назви твору. Модерністська проблема сакрально-містичного зв'язку людини із землею.

4) Символіка у повісті.

5) Жанрова і сюжетно-композиційна своєрідність твору.

6) Вічна тема у мистецтві — тема влади землі над людиною.

2. Виступи учнів, обмін інформацією, здобутою в результаті самостійної пошукової роботи

Повідомлення 1.

Життєва основа повісті, історія написання

Думка написати повість у О. Кобилянської з'явилася десь у середині 90-х років XIX ст. А роботу над нею вона розпочала лише у 1898 році. Як уже згадувалося, твір був закінчений на початку 1901 року. Уперше її опублікував І. Франко 1902 року на сторінках прогресивного в той час журналу «Літературно-науковий вісник», що видавався у Львові.

Про задум повісті, про її написання сама письменниця в автобіографії «Про себе саму» (1912) пише таке: «Факти, що спонукали мене написати «Землю», правдиві. Особи майже всі до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала — ох, як хвилями ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання цієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення».

Сюжет твору драматичний. В основі його — трагічна подія, що сталася восени 1894 року в селі Димка, Глибоцького повіту на Буковині. У сім'ї селянина Костянтина Жижіяна, яку письменниця добре знала особисто, брат убив брата, для того щоб дістати у спадок землю батька. Тому трагедія надзвичайно схвилювала О. Кобилянську, і вона взялася за її художнє відтворення та осмислення. Також авторка була знайома і з коханкою молодшого брата Сави Маріукою Магас (Рахіра Чункач у повісті). Прототипом образу Анни стала наймичка, яка працювала у Кобилянських.

Уперше про згадану трагедію письменниця згадує в «Царівні», потім у нарисі «На полях».

Повідомлення 2

Використання міфологічного мотиву у творі. Трансформація біблійного міфу про Каїна і Авеля в художньому світі повісті «Земля» — це новітня інтерпретація християнського мотиву братовбивства. В основі повісті — вічна тема Каїна та Авеля.

Короткий виклад біблійної легенди.

Після вигнання з раю в Адама і Єви почали народжуватися діти: сини і дочки. Першого сина вони назвали Каїном, а другого Авелем. Каїн обробляв землю, а Авель пас отари.

Одного разу вони приносили жертву Богу: Каїн — плоди землі, а Авель — від первородних своєї отари.

Авель був добрим і лагідним, він приносив жертву від чистого серця, з любов'ю і вірою в обітованого Спасителя, з молитвою про помилування і надією на милість Божу; і Бог прийняв жертву Авеля, — вважається, що дим від неї пішов до неба.

Каїн же за натурою був злим і жорстоким, він приносив жертву тільки з необхідності, за звичаєм, без любові й страху Божого.

Господь не прийняв його жертви; це, як гадають, було видно з того, що дим від його жертви стелився по землі.

Після цього Каїн став заздрити своєму братові, покликав Авеля в поле і вбив його.

Бог звернувся до Каїна, бажаючи, щоб він покаявся, і запитав його: «Де брат твій Авель?» Каїн зухвало відповів: «Не знаю; хіба я сторож братові моєму?»

Тоді Бог сказав йому: «Що ти вчинив? Голос крові брата твого волає до Мене від землі. За це ти будеш проклятий і поневірятимешся по землі».

І Каїн, який мучився докорами совісті, з дружиною втік від своїх батьків в інший край.

Життя людини є дар Божий, тому людина не має права ні сама позбавлятися його, ні відбирати його в іншого.

Отже, в повісті «Земля» письменниця робить спробу осмислити сутність людського буття. У ній звучить тривога за духовну долю українського села, за моральність, за людське в людині. Ми вже знаємо, що поштовхом до написання твору став глибокий внутрішній біль, викликаний братовбивством. Витоки злочину О. Кобилянська вбачає у відступництві від законів народної етики, зневаженні загальнолюдських моральних цінностей. Кожен рядок твору підводить нас до висновку, що найбільша цінність на землі — людське життя, перед яким тьмяніє будь-яке багатство, особливо якщо воно замішане на крові.

Повідомлення 3.

Психологічне наповнення повісті «Земля»

Говорячи про психологічне наповнення повісті «Земля», дослідники творчості Ольги Кобилянської зазначають, що письменниця володіє хистом «розібрати всі думки і почування людські», глибоко їх проаналізувати і збагнути. Як їй це вдається? У перекладі з грецької слово «психи» означає і «душа», і «дихання». Часто, даючи характеристику персонажа, ми вживаємо слово «душевний», тобто добрий, чуйний. Поряд із словом «душа» використовуємо і слово «дух», яке вживаємо, маючи на увазі сильну волю, життєву мудрість, активну життєву позицію. Радість життя, всю його повноту по-справжньому можна відчути тільки за умови гармонійного поєднання душі та духу. Саме на цьому наголошує Ольга Кобилянська, з цих позицій змальовує персонажів. Досліджуючи душу, заглиблюючись у психологію героїв, вона розкриває їх взаємозв'язок зі світом. Поскільки селянин живе з праці на землі, то він зв'язаний з нею всім єством, вона — джерело його матеріального і духовного багатства. З неї народ черпає для себе життєдайну силу. Якщо ж людина пориває з землею, то вона втрачає своє коріння. Любов до землі свідчить органічного зв'язок з нею. Бажання осягнути закони природи, закони землі, прагнення вибудувати своє життя відповідно до них потребує жити в гармонії з оточуючим світом. Письменниця вперше в українській літературі наголосила на тому, що ставлення до землі тісно пов'язане з відчуттям органічної єдності людини з природою, із землею і, таким чином, із духовним збагаченням.

Повідомлення 4.

Глибоке психологічне трактування проблем людини та землі і злочину та кари

У тексті повісті «Земля» наявні епізоди, які можуть бути підтвердженням наведеної вище думки. Людиною, яка живе в гармонії з природою, є образ Івоніки Федорчука — працьовитого, мудрого, духовно наснаженого селянина. З повісті ми дізнаємося, що «…він мав найкращий товар і найкраще збіжжя.

Він давав землі, чого потрібувала, обробляв її впору, а се ж була перша й найважніша річ. А коли зближалася туча, то робив усе, що знав, аби свою землю забезпечити перед градом. Коли збиралися чорні дощові хмари над нею і, мов нечиста сила, звисали над нею, аби збити та знівечити її градом, або коли таки град садив і злива несамовито та несподівано кипіла, він летів з великим ножем, обнажений, через усі свої поля і промовляв проти граду та тучі.

Нехай би відтак хто хотів ішов та дивився! Он тут була кукурудза Василя Докіїного цілком подірявлена і пошматована, там лежала прекрасна пшениця двірникова на землі, мов сама лягла гинути. Через кілька загонів панотця погнали справдешні потоки, звернули овес до землі і пограбали його намулом, а пан мав і тут, і там, і он там, у долині, замулений хліб….

Лише його земля оставалася неначе нетикана. Нехай би хто йшов та й дивився, то й побачив би. Навкруги його землі було збіжжя збите, але чим дальше в глибінь, тим краще стояло, тим краще здіймалося по дощі. Воно лише сполоскалося в дощі, і тим сильніше гнало вгору і в колос. Град оминав його поля, а дощові хмари розступалися і перетягалися на інші лани, неначе на німий, невидимий розказ…»).

Повідомлення 5.

Модернізація проблеми сакрально-містичного зв'язку людини із землею

Створені письменницею портрети в більшості випадків стислі й психологізовані, допомагають проникати глибше в суть характерів героїв. Нашу увагу Ольга Юліанівна зосереджує на одній із найбільш характерних рис, яка допомагає глибше розкрити образ. Проаналізуємо з цієї точки зору портрет Сави: «Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї, і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимне й несупокійне».

Така портретна деталь, як «безустанно заблуканий погляд», може бути свідченням непостійності характеру та внутрішнього неспокою, що притаманне людям, які мають нечесні наміри, хижість та жорстокість. Не маючи тяги до землі, Сава ворогує з природою. Найулюбленіше його заняття — стріляти в горобців, а взимку — в зайців. Одного разу, вбивши зайця, подумав, навіщо те зробив. І зрозумів, що «в дійсності не знав, пощо вбив. Якесь «щось» у нім приказувало йому те зробити».

У повісті О. Кобилянська передає менталітет українського селянина, для якого характерним було доброзичливе ставлення до ближнього, любов до землі, бережне ставлення до природи, сумлінність у праці. Саме такі риси і відсутні в характері Сави, що врешті і призводить його до переступу, порушення законів християнської моралі, до найтяжчого злочину — братовбивства.

Можемо говорити про те, що у творі авторка порушує модерністську проблему сакрально-містичного зв'язку людини із землею.

Наведемо визначення зі словника літературознавчих термінів.

Сакральний (лат. — священна річ, дія) — священний; той, що стосується релігійного культу й ритуалу; завітний; той, що має магічний смисл, який звучить як заклинання.

Містика (від грец. μυστικος — прихований, таємний) — надприродні явища і духовна практика, спрямовані на зв'язок із потойбічним світом і надприродними силами. Якщо метою містичної практики є безпосередній зв'язок (єднання) з Богом і божественними силами, тоді говорять про релігійну містику. Окультизм, ворожіння і тому подібне відносять до нерелігійної містики.

У повісті земля змальована як божество, якому поклоняються й яке здатне впливати на підсвідомість та поведінку людини. Щедрість і родючість землі, прекрасні картини природи, на перший погляд, повинні б сприяти розвиткові найкращих людських якостей. Але поряд з Івонікою та Михайлом, яких релігійне ставлення до природи, землі убезпечує від деградації особистості, ми бачимо Саву, який, напевно, відірвався б від землі, якби не Рахіра, що ставить умову: або здобути землю, або забути про можливість одружитися з нею. Тож для Сави земля стає засобом для створення власної родини, тією чорною стихією, яка і штовхнула його на злочин.

Трагічна смерть Михайла від руки Сави приголомшила Івоніку. Він, який уважав, що земля приносить радість людині, спостерігає протилежне: вона стала джерелом нещастя й злочину в його житті. Над труною сина батько говорить: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона створила пащу й забрала тебе! Дурень був ти на ній, дурень… Ходив, говорив, робив, та й гадав, що для себе… Наймитом був ти, наймитом!» Переживши велику особисту трагедію, винуватцем якої був деякою мірою й сам, Івоніка спочатку втрачає віру в землю, віру в людей. Але проходить час, і страждання оновлюють героя.

Він продовжує працювати на землі, але бажання мати її більше у нього зникає. Коли ж Івоніка довідався, що Анна, бажаючи своєму синові кращої долі, ніж зазнала сама, мріє дати йому освіту, то найкращий шмат своєї землі передає хлопцеві в надії, що якщо він і повернеться до неї, то освіченим господарем.

Авторка зображує землю як реальний, а в той же час і як містичний образ, у владі якого і зламати людину морально, і відродити її.

Цікаво, що після надрукування «Землі» О. Кобилянська одержала листа від якогось багатого землевласника, який запропонував їй свою руку й серце. Він висловив переконання, що жінка, яка так глибоко відчуває людські трагедії, зуміє глибоко любити. Кобилянська відповіла, що він помиляється: авторка «Землі» навряд чи може любити тих, хто загарбав собі селянську землю.

Повідомлення 6

Символіка — це вираження ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків — символів. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

У сучасному літературознавстві існує таке розуміння цього літературного напряму. Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії невідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану в глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, у вживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.

Характерними рисою повісті «Земля» поряд із глибоким психологізмом є також і символіка. А ще майже всі персонажі реагують на прояви «чогось» невідомого, відчувають його присутність. Повість насичена символічними образами, які є передвісниками смерті Михайла. Символічного звучання набуває епізод весілля на початку твору. Ось Михайло несміливо запрошує Анну на танок: «Ходи, Анно, погуляємо!» …й подав їй руку.

Вона підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика. Голосним зойком урвалась одна струна, і все зупинилось на місці». У цій сцені піднімається питання про владу фатуму над людиною, а символічний образ обірваної струни свідчить, що ці двоє не поєднаються ніколи.

Більш глибокий символічний зміст вкладає письменниця в образи-видіння Анни. Дівчина сама не може пояснити той факт, що її постійно лякає «сусідський» ліс, він ніби насувається на неї, викликаючи в її душі містичний переляк. Під час першого її побачення з Михайлом Анні ввижається, що з лісу на них летить щось неймовірно страшне й потворне: «Тут щось нечисте… Я се виділа тепер! Щось престрашного… закривавлені вогняні шмати… з двома очима розжареними, несамовитими… що зближались до нас в шаленій скорості».

Проходячи повз ліс чи просто поглянувши на нього, Анна відчуває його ворожість до себе, ніби він хоче поглинути її. Вона силкується протистояти цій таємничій силі лісу, намагається всіляко оминати його.

Івоніка теж передчуває наближення лиха (сон Івоніки). Але звідки його чекати, навіть не здогадується. Письменниця розповідає про досить сильний зв'язок батька й сина. Івоніка відчуває душевний стан Михайла, якому важко у війську, синову хворобу. З особливою емоційністю цю спорідненість душ передано через образ сніжного вихору, який розбився об Івоніку, коли той знаходився у бурдеї. Він пояснює це явище містичним способом: це Михайло приходив до нього попрощатися.

Щоб довести провину Сави, О. Кобилянська теж звертається до містики. Під час похорону одна зі свічок, що стояли в головах покійного, впала і підкотилася до ніг убивці: «Одна свічка, що горіла в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут загасла». Цей випадок остаточно переконав людей у тому, що вбивцею Михайла є саме він.

Образ Михайла у повісті є символом безпорадності й слабкості селянина в житті. Цей фізично здоровий парубок, бажаний зять у кожній родині в селі, добрий господар і невтомний трудівник, абсолютно чужий у місті, у війську. Ми бачимо його безвольним, духовно слабким. Таким же він постає і в стосунках з Анною і батьками, коли боїться піти проти їх волі. Ніби вибачаючись перед Анною за те, що причинив їй біль, уже мертвий Михайло (і тут письменниця вдається до містики) «відгукується» на образи Марійкою Анни: з рани потекла свіжа кров, ніби Михайло захищає свою кохану від нападів матері, хоча вже і не належить до світу людей.

У використанні письменницею образів-символів відчувається вплив творів М. Метерлінка. Ідею невідворотності долі й психологізм твору письменниця увиразнила епіграфом німецькою мовою, взятим із твору норвезького письменника Йонаса Лі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». У творі змальовано селянський побут, зокрема забобони, вірування, ворожіння. Ці епізоди подано не в старому етнографічно-побутовому, а в новому, імпресіонистично-символічному плані.

Повідомлення 6.

Жанрова і сюжетно-композиційна своєрідність твору

Одним із найкращих творів Ольги Кобилянської є «Земля». За жанром твір визначають як соціально-психологічну повість, тому що тут соціальні питання висвітлено через психологію героїв, змальовано їхній душевний стан, думки, переживання, передчуття. Сама письменниця вважала «Землю» за жанром оповіданням, І. Франко назвав її романом. Так, у листі до відомого хорватського славіста В. Ягича від 8 листопада 1905 року І. Франко писав: «Найвидатнішим з її творів (О. Кобилянської) є, в усякому разі, великий роман «Земля»… У ньому Кобилянська справді найповніше виділила риси свого таланту, але, на мою думку, досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, то все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає «Землі» особливого чару… Її роман «Земля», крім літературної та повної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття».

М. Коцюбинський, на якого твір справив незабутнє враження, відгукнувся на нього як на повість. У його листі до письменниці звертають на себе увагу такі рядки: «…Давно читав щось таке гарне, таке захоплююче, як «Земля». Я просто зачарований Вашою повістю… Я радів за нашу літературу».

З експозиції твору ми дізнаємося, що Івоніка та Марійка Федорчуки доробилися землі тяжкою працею. Вони мріють, щоб і їхні сини — Михайло й Сава — теж любили землю, як і вони. Івоніка турбувався, щоб земля, придбана їхньою з Марійкою кривавою працею, не потрапила до рук того, хто її не любить. Михайла, старшого сина, який більш за все любить працю на землі, забирають у рекрути, а ледачий молодший син Сава не квапиться з допомогою. Але розуміє, що батько йому землі не віддасть, бо він, знехтувавши забороною батьків, кохає Рахіру, свою двоюрідну сестру, ледачу, жадібну, підступну. Хоча Сава і не любив землю, та знав, що без неї не проживе. Та й Рахіра йому про це весь час нагадувала. Зрештою в Сави, який хоче мати і землю, і Рахіру, складається підступний план убивства старшого брата. Страшний злочин — братовбивство — є кульмінацією твору.

Суд Саву виправдав, тому що доказів його вини не було: ні приголомшені страшною трагедією батьки, ні сусіди Івоніки не дали свідчень проти нього. Та повертається він до Рахіри, а не до батьків, яким заявляє, що їхньої землі не потребує. Така розв'язка повісті.

«Земля» — твір епічний, але в ньому зустрічаються і ліричні відступи. Цю особливість художньої манери письменниці помітила Леся Українка, яка зазначала: «Найреальніші картини вона постійно супроводить ліричними відступами, які нагадують симфонію, де враження пейзажу і поруху душі зливаються в одну неподільну гармонію».

Чимало місця в повісті відведено описам природи, з допомогою яких письменниця глибше проникає у внутрішній світ персонажів. Вводячи в епічний твір діалоги й монологи, Ольга Юліанівна розкриває гостроту конфлікту, герої виявляють себе через дію та засобами самохарактеристики. Проникнення лірики та драми в прозу — характерна особливість творів кінця ХІХ — поч. ХХ ст., в яких зображується психологія людини та її внутрішній світ.

Повідомлення 7.

Вічна тема в мистецтві — тема влади землі над людиною

До появи повісті О. Кобилянської селянська тематика була широко розроблена як в українській літературі (твори І. С. НечуяЛевицького, Панаса Мирного, В. Стефаника), так і у світовіій (Оноре де Бальзак «Селяни», В. Реймонт «Селяни», Е. Золя «Земля», Г. Успенський «Влада землі» та ін.) В однойменному з повістю української письменниці романі талановитого французького митця Е. Золя змальовано реалістичні картини життя селян. Наполеглива виснажлива праця не дає можливості позбавитися злигоднів. Щоб хоч якось прожити, селяни тримаються шматка землі. Власницька психологія роз'єднує їх, примушує триматися всього звичного, відсталого, стає причиною дикості їхньої моралі. Намагання за будь-яку ціну втримати землю штовхає селянина Бюто та його дружину Лізу до злочину: вони вбивають батька Бюто, старого Фуана, та сестру Лізи Франсуазу.

Реалістично змальовуючи умови існування французького села, Золя, однак, згустив темні фарби в зображенні селян. Лейтмотивом через увесь твір проходить думка, що земля не завжди відповідає селянину взаємністю — «Яка ж вона байдужа і невдячна, ця земля!» Якщо у Бальзака в «Селянах» показана диференціація села, зародки класової боротьби, то світ селян Золя замкнутий сімейним колом, у якому ведеться жорстока війна за землю. Роман перенасичений фізіологізмом. У ньому не показані позитивні риси французького селянства.

На відміну від Еміля Золя, що, за словами Івана Франка, «з гідною подиву гнучкістю підгледів найдрібніші деталі життя і побуту селян, їхньої мови та вчинків, але не вглибився в душу селянина», Ольга Кобилянська в своїй повісті «Земля» зуміла розкрити внутрішній світ героїв, показати поетику селянської душі, гостро поставила проблему стосунків «земля — людина» й оригінально її розв'язала. Чи не вперше у світовій літературі письменниця показала не згубну, а рятівну владу землі, бо саме зв'язок людини із землею рятує людину, неосвічену, відірвану від здобутків культури, від темних інстинктів, що переповнюють її, від того, що носить назву «гріх», бо земля для українського народу завжди була не тільки годувальницею, а й вихователькою, джерелом моральності, духовності та естетизму.

V. Систематизація та узагальнення вивченого

Інтерактивна гра «Мікрофон»

Тема залежності селянина від землі — не нова в українській літературі, вона хвилювала багатьох письменників. Але саме повість «Земля» спонукає до роздумів: чим же була земля для селянина? Спираючись на зміст твору та власні думки, дати відповідь на питання.

(Можливі варіанти відповіді. Годувальницею.

Сенсом життя. «Наша доля — працювати, тому що й відпочинок наш потім без кінця», — говорить Івоніка.

Мірилом людської значущості. Багатого чоловіка поважали, до його слова прислухалися. Для кожної матері його син був бажаним зятем. (Згадаймо Тодорику чи дурного Ілію.) Засобом досягнення достатку, джерелом збагачення.

Темною силою, яка штовхала на злочини. Точніше, не сама земля, а бажання оволодіти нею за будь-яку ціну. Як трапилося із Савою.

Вихователькою, джерелом моральності, духовності та естетизму.

Постійною мрією.

VI. Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку.

2. Дібрати цитати до характеристики образів-персонажів. Скористатися «Щоденником подвійних нотаток».

Цитата з тексту

Коментар

1

1


3. Завдання творчого характеру. Написати твір-роздум за темою: «Любов до землі, на вашу думку, — це благо чи зло?»

VII. Підсумок уроку

Рефлексія

  • Найбільші труднощі я відчув (відчула), коли…
  • Я вважаю, що повість і сьогодні звучить актуально, тому що…
  • Твір спонукав мене замислитися над тим, що…
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду