Урок: Література рідного краю. Одна така земля (огляд творчості В'ячеслава Романовського)

23 грудня, 2016 0

Мета: розширити відомості про літературу рідного краю, ознайомити учнів із поетичною творчістю В. Є. Романовського; поглибити знання з теорії літератури про засоби творення художнього образу; форму вати вміння і навички виразного читання ліричних творів; розвивати усне і писемне зв'язне мовлення; виховувати патріотичні почуття, прищеплювати естетичні смаки.

Теорія літератури: засоби творення художнього образу.

Обладнання: збірки творів В. Романовського, виставка робіт народних майстрів: вишивки, картини, поробки з де рева, чеканки тощо.

Тип уроку: літературно-музична композиція «Ознайомлення з літературою рідного краю».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II.

Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

1. Слово вчителя

Говорять, щоб зрозуміти письменника та його творчість, слід побувати на його батьківщині. Отже, мандруємо до найчарівнішого куточка Слобожанщини — Борівщини, де пройшли дитячі та юнацькі роки нашого земляка — поета В'ячеслава Романовського, із творчістю якого ми познайомимося сьогодні.

2. Виразне читання вірша жителя селища Я. Віннікова «Борова»

Де бір шумить крислатим віттям,
Осколу хвиля не вгава,
Стоїть вже більш як два століття
Ряснозелена Борова.
Тут землю, здовбану оралом,
Политу потом навесні,
Черкеси зерном засівали
І кірасири відставні.
Оскіл
багато бачив сивий.
Та вийшла з бід усіх жива
Помолоділа і красива
Під мирним небом Борова.

III. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу
У ч е н ь. Дійсно, Борівщина красива і приваблива. І не тільки своєю розкішною природою, а перш за все своїми талановитими людьми. Зверніть увагу на виставку. Усе це зроблено руками наших земляків — народних умільців. Прості трудівники, повернувшись із роботи, доглянувши власне господарство, зробивши всі необхідні справи, знаходять час, щоб віддатися улюбленому заняттю. А заняття це — творити красу. Але кожен робить це по-своєму.

У ч е н и ц я. Цього року на уроках ми говорили про те, що художній образ кожний вид мистецтва вибудовує своїми засобами. Наприклад, образотворче мистецтво — нанесенням ліній, плям, крапок і под. фарбами різних кольорів на папір чи полотно.
Вишивка малює образ на тканині завдяки поєднанню ниток потрібного кольору.
А літературний образ — словесний. І створити його теж нелегко, бо для цього слід дібрати найточніші для вираження думки слова. Але буває такий стан душі, що слова самі просяться на папір. І рядок за рядком лягають слова.
На фоні ліричної мелодії учень читає поезію «Цвіте бузок».
Цвіте бузок. Ах, як цвіте!
І духом весняним солодким
І небо пахне голубе,
І платтячко твоє коротке.
Отой бузковий спраглий вир,
Цей шал розхристаного цвіту
В обійми трепетні ловив
Не лиш мене, —
мабуть, півсвіту!
І знов хвилює, спокуша
(То ж як чуттям цим не піддаться?).
Бузком наповнена душа,
Якій і досі дев'ятнадцять…

У ч е н и ц я. Ця красива лірична поезія належить перу нашого земляка В'ячеслава Романовського.
Народився В'ячеслав Євгенович Романовський 5 вересня 1947 року в с. Войковському Амвросіївського району на Донеччині. Закінчив Піско-Радьківську середню школу, що на Борівщині, та філологічний факультет Харківського державного університету. Служив у армії. Вчителював. Працював у редакціях шевченківської районної газети «Вперед» і харківської «молодіжки», був кореспондентом «Вечірнього Харкова», редактором газети «Южная магістраль».

У ч е н ь. Друкується з 1964 року. Вірші та переклади публікувались у місцевій пресі, журналах «Дніпро», «Прапор», «Радуга», колективних збірках та альманахах «Вітрила», «Солдати миру», в антології української поезії ХVІІІ–ХХ століть «Ветер с Украины» (2004, у перекладах російською), антології любовної лірики ХVІІ–ХХ століть «Слобожанська муза» (2000), антології «Слобожанський круг» (2006, російською мовою).
Автор поетичних книжок «Одна така земля» (1984), «Благовіст» (1993), «У дива на виду» (1996), «Князівство Любові» (2000), «До квіту хризантем» (2002), «Да святится имя твое» (російською мовою) та «А я повім тобі…» (2006).
Лауреат муніципальної премії ім. О. Олеся (2002).
Член Національної спілки письменників України з 1997 року.

У ч е н и ц я
ЗІ СПОГАДІВ В'ЯЧЕСЛАВА ЄВГЕНОВИЧА
«Пригадую той час, коли ще учнем Піско-Радьківської середньої школи написав свій перший матеріал до районки. З хвилюванням чекав: а чи помітять мою працю? Замітку, правда підправлену дбайливим редакторським пером, я невдовзі побачив на шпальтах газети. Цей успіх додав віри у власні сили, бажання писати про те важливе, цікаве, що відбувалося в рідному селі.
Районка надрукувала і мої перші вірші. Тож і понині не забуваю той травневий сонячний день, коли друзі-десятикласники принесли мені газету з опублікованими відразу двома поезіями.
Потім було немало публікацій… Але отой дебют у районці — один із найдорожчих».

Виразне читання віршів В'ячеслава Євгеновича Романовського
МАТИ
Аж на шлях матуся вийшла,
Як ішов у світ.
Біля плоту юна вишня
Встигла посивіть.
Легкома матуся вийшла —
До цих пір стоїть!

ПОВЕРНЕННЯ
Стрічає мамине село
Питальним поглядом:
— Надовго?
Спішить кирпатенька школярка,
Вітається і… не взнає.
А ясени, які садив я,
До мене аж на вигін вийшли!
Припав до рідного одвірка.
А хата вірить і не вірить:
— Невже назавжди?

У ч е н ь. Поезія В'ячеслава Романовського — неголосна, але щира і довірлива, пройнята глибоким і тонким ліризмом. Зворушливо пише він про найінтимніші порухи щедрої і багатої людської душі, про відчуте і пережите.
БЕРЕЗЕНЬ
Весна жадана забарилась:
Сніг то розтане, то впаде,
То мов з бездонного барила
Прорветься дощ. І ллє, і йде.
Проткнеться спис трави — і раптом
Ударить приморозь лиха…
В очей погоди катаракта
Чи, може, то весна глуха?
Бо дзвонить жайвір з високості,
Гукає сонце і теплінь.
І ніжні — в пелюшках ще — брості
Ось-ось здолають сплячку-лінь.

ПОЧАТОК ЖОВТНЯ
Інеєм срібляться вранішні отави —
Приморозки ранні, ранні холоди.
Перше листя пале, жовте й золотаве,
В плесах посинілої води.
В свіжому прозорі обшири барвисті.
Супокоєм диха рідна сторона.
Лиш в старому парку чи бору тінистім
Ледве чутно тенькне сріберна струна.
Облягає смуток, невимовний, щирий.
Може, й жаль од того, що минає все?
Але ж ми з тобою не рвемось у вирій,
Не картаєм долю, що та принесе,
Чи тепло останнє, чи лиху негоду —
Будуть іще весни і літа нові!
…Закружляло листя і лягло на воду,
Засвітився іній у траві.

ВОСЕНИ
Яка світлінь в осінньому саду!
Яка печаль несплаканої тиші!
Стрічаючи багрянцеву орду,
Чуття стають гостріші і мудріші.
Розважливий не стримає ходу.
Завжди квапливий піде повільніше…
Така світлінь в осінньому саду!
Така печаль несплаканої тиші!

У ч е н и ц я. Тихим смутком бринить у цих поезіях ностальгія сільського мешканця за тихою і милою домівкою, за дитинством. Де б не був поет, думками він — з рідним краєм. Тому що з почуттів до малої батьківщини визріває любов до неньки-України.
ДОДОМУ
Із-за горба сяйнуло ставка грайливе скло.
Ось воно — у вибалку — матусине село!
Розбудувалось? Виросло? Без мене як жило?
Не путівцем, не стежкою — прямцем на сіножать —
Чи сам я повертаюся, чи то літа спішать
До хати з білим околом, за ясенову гать.
Вже розступилась вулиця і килимом спориш.
Оце б гайнуть по вигону, як з колесом колись.
А то ідеш — і квапишся! — а все немов стоїш…

У ч е н и ц я. Значне місце у творчості В'ячеслава Євгеновича посідає інтимна лірика, через яку проходить думка, що справжнє кохання збагачує людину, розкриває її найкращі риси.
ІДУ ДО ТЕБЕ
І біль мине, і самота мине —
Своїм коханням урятуй мене!
Я стільки літ ішов тобі навстріч
В облудний день, у горобину ніч.
Йшов крізь терни, пустелі сиві, сніг,
Ішов до тебе навіть уві сні.
І не спинявсь, а стільки було зваб…
Лиш інколи тебе тихенько звав —
Піснями озивались солов'ї.
Ти ж не зважала на слова мої,
Хотіла чути іншого тоді…
Спливли літа по молодій воді.
Яка безжальна в почуттях зима!
Залишилася з донькою сама.
А я до тебе все іду, іду
На радість, а можливо — на біду.
Одне лиш знаю: самота мине,
Тебе врятую або ти — мене.

У ч е н ь. Ліричний герой В'ячеслава Романовського — наш сучасник, який сприймає радощі й тривоги багатостраждальної землі, свого народу. Найвище ж покликання він вбачає в тому, щоб утверджувати в житті правду і добро, пробуджувати в людських серцях благородні поривання, відстоювати чистоту високих почуттів.

У ч е н и ц я. І хочеться побажати поетові-земляку нових досягнень. Хай від творінь його віє такою ж свіжістю і щирістю, як від почутих сьогодні.

IV. Систематизація й узагальнення вивченого
Написати міні-твір на одну із тем:
1. «Краса народжується поруч».
2. «Які думки і почуття викликала в мене поезія В. Романовського?»

V. Домашнє завдання
Група № 1. Створити психологічний портрет письменниці.
Група № 2. Дізнатися про родину письменниці та витоки її творчого таланту.
Група № 3. Узяти уявне інтерв'ю в письменниці.
Група № 4. Дослідити творчий доробок письменниці.

VI. Підсумок уроку

Мікрофон. Чим збагатила мене поезія В. Романовського?

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду