Урок: Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків». Фольклорно-етнографічна основа твору, її романтичний характер

23 грудня, 2016 0

Мета: під час роботи над змістом повісті з'ясувати її фольклорно-етнографічну основу, романтичний характер; удосконалювати вміння визначати елементи сюжету та композиції; розвивати навички роботи з текстом; виховувати любов до природи, усвідомлення її сили, благотворного впливу на людину.

Теорія літератури: імпресіонізм.

Обладнання: текст повісті, ілюстрації до твору М. Жука, О. Кульчицької, Е. Іоффе, Л. Карташова, фотоматеріал із краєвидами Карпат.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

Поява цього твору Михайла Коцюбинського була сприйнята

неоднозначно. Леся Українка захоплювалася повістю. Горький вважав її «чудовим нарисом». А. Крушельницький сказав, що цим твором «Гуцульщині… поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам'ятник». Г. Хоткевичем оцінив його як «не тільки найслабший, але попросту ганебний твір». Мова йде про повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Сьогодні ми почнемо роботу над її змістом, і ви матимете змогу самостійно дати їй оцінку.

III. Актуалізація опорних знань

1. Перевірка домашнього завдання

2. Клоуз-тести. Закінчити речення

1. Жанр твору «Intermezzo»… (лірико-психологічна новела)

2. Твір написаний у… році. (1908)

3. У перекладі з італійської іntermezzo означає… (перерва)

4. Новела присвячена… (Кононівським полям)

5. Тема твору… (розповідь про духовне одужання втомленого митця під час зустрічі з природою, роздуми про місце митця в суспільстві)

6. Самозакохана Пава є уособленням… (дворянства)

7. Жайворонок — символ… (натхнення)

8. Образ білих мішків символізує… (повішених на шибениці)

9. Твір написаний у формі… (монологу)

10. Розповідь ведеться від імені… (першої особи)

11. Новела має яскраво виражені ознаки… (імпресіонізму)

12. Пейзаж у новелі поданий… (через сприйняття героя)

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу»

1. Слово вчителя

Урок ми проведемо у формі засідання круглого столу, і кожен із вас зможе висловити свою точку зору на питання, що розглядаються на уроці.

Повідомлення 1.

Довідка про географічне положення Гуцульщини

Сучасна Гуцульщина охоплює південь Івано-Франківської області (Верховинський район, південну частину Косівського, Надвірнянського і Коломийського районів), південно-західну частину Чернівецької (Путильський і Вижницький райони) та південно-східну частину Закарпатської області (Рахівський район). Це невеликий за територією регіон, що знаходиться в Карпатах. Він густо покритий лісами, відзначається незвичайною красою. Один із французьких дослідників ХІХ ст. відзначав, що більш привабливого місця в Європі не зустрічав. Його вразили і народні традиції, які свято зберігаються, і народне мистецтво, і чудові краєвиди над Прутом і Черемошем.

Повідомлення 2.

Дослідження етимології слів «гуцул» та «Гуцульщина»

На сьогодні немає жодної переконливої гіпотези щодо походження цих назв. У письмових пам'ятках назва «гуцул» зустрічається тільки на початку ХІХ століття. Є припущення, що назва «Гуцульщина» як назва історико-етнографічної області походить від прізвища Гуцуляк, етимологія якого невідома.

Повідомлення 3.

Задум написати твір про життя гуцулів

1910-го року на запрошення Володимира Гнатюка М. Коцюбинський відвідав село Криворівни, на той час улюблене курортне містечко багатьох письменників. І був вражений величною красою природи та силою характеру людей, які населяють Гуцульщину.

Надзвичайно захопила письменника й збірка «Коломийки», яку надіслав йому Володимир Гнатюк. Адже якраз у коломийках розповідається про життя гуцулів від миті народження і до самої смерті.

Листувалися М. Коцюбинський і В. Гнатюк з 1898 до 1913 року.

Щира дружба з І. Франком також допомагала М. Коцюбинському в написанні його романтичної повісті. Під час роботи над твором письменник вивчав самобутні традиції, звичаї, обряди, мову гуцулів, ознайомився з книгами «Гуцульщина» В. Шухевича та «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука.

Задовго до початку роботи над повістю, ще 1907 року, В. Гнатюк надіслав М. Коцюбинському в Чернігів багатотомні етнографічні видання із записаними в Карпатах коломийками, легендами, анекдотами.

Короткотермінові відвідини гуцульського села Криворівні 1910 року ще не дали Михайлові Коцюбинському достатньо матеріалу для написання повісті, яка згодом у чернетках буде мати аж 13 варіантів назви.

Перебуваючи вдруге в Криворівні в липні 1911 року, письменник вивчає своєрідне, специфічне для східного регіону України життя гуцулів, записує живу говірку, назви рослин і квітів. Увесь час проводить у диких місцях гір, на полонинах, де гуцули впродовж усього літа випасали худобу. Спілкуючись з гуцулами-язичниками, Михайло Коцюбинський зрозумів, що вони все свідоме життя ведуть боротьбу зі злими духами, які нібито населяють ліси, гори і води. В одному з листів до М. Горького він писав, що, на його думку, християнством гуцули скористалися лише для прикрас язичницького культу: «Скільки тут красивих казок, повір'їв, символів». Збираючи матеріал, Михайло Михайлович «переживав природу», вдивлявся, слухав, багато записував.

У ч и т е л ь. Письменник побачив і почув у Карпатах багато цікавого та незвичайного. Послухаємо та подивимося і ми. (Демонструється фотоматеріал із краєвидами Карпат, увазі учнів пропонуються записи коломийок, звучання трембіти, сопілки.)

Повідомлення 4.

Дослідження творчої лабораторії митця

Письменник довго не міг дібрати назву творові. Підтвердженням цьому є те, що він перебирає аж тринадцять варіантів. Коцюбинський розумів важливість заголовка і хотів, щоб він передавав і таємничість Карпат, і їх несхожість з іншими територіями. Також письменник намагався окреслити простір, у якому розвиватимуться події. Виникає варіант «У зелених горах».

Назва красива, романтична, але вона не вдовольнила автора, бо не містила головного: духу гір та міфологічного світу, у якому жили люди, що їх населяли. І жили уже давно. Може, сотні років, а може, і більше. От на цьому автор і хотів акцентувати увагу.

Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передвіку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків». Але й це було не те. Чогось не вистачало. І автор зрозумів — у них не було людини, тієї, чий голос долинає, чиє дихання чути. З'являється новий варіант — «Дар предків забутих», але він також не влаштовував письменника. Дар — слово абстрактне, неконкретне. І він замінив цю назву іншою — «Тіні забутих предків». Щоб переконатися в тому, що це саме та назва, Коцюбинський ще раз перебирає можливі комбінації зі словом «предки» — «Голос забутих предків», «Слідами предків», «Сила забутих предків» — і нарешті остаточно зупиняється на назві «Тіні забутих предків», що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, найбільше збереглися давні звичаї і вірування, давнє світосприймання і світовідчуття, коли природа і життя людини зливалися в одне нероздільне ціле.

Повідомлення 5.

Роль діалектних слів у повісті

Особливої принадності й неповторності надають повісті діалектизми — живе мовлення гуцулів. Наприклад: кечера — безлісна гора, плай — гірська стежка, вориння — огорожа з дерев'яних лат, стая — дерев'яний намет для проживання вівчарів і виготовлення бринзи, бовгар — коров'ячий пастух, козар — козячий пастух, маржина — худоба, ватра — вогнище, трембіта — довга на сажень сурма з дерева і кори, гоц — водопад, крутіж — вир, поліг — скошене сіно.

Деякі слова автор пояснює в тексті твору: «…збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном…». Або: «Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім». «Одного разу він покинув свої корови і подряпався на самий грунь (верх)».

Повідомлення 6.

Відображення в повісті світогляду гуцулів

Михайло Михайлович Коцюбинський добре зрозумів світовідчуття гуцулів. Так, знайомі письменника згадують, що його дуже зацікавив той факт, що на гуцульських могилах мізерні дерев'яні хрести. І який радий був письменник, коли розгадав причину «мізерних хрестів на могилах гуцулів». Виявляється, гуцули не мають панічного страху перед смертю, бо вони живуть у повному злитті з природою, де для страху залишається мізерне місце. Звідси і мізерний хрест.

Маючи багатий етнографічний матеріал, М. М. Коцюбинський не міг не використати його у своїй повісті. Ось як він розповідає про дитинство головного героя.

«Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля — одален, матриган і підойму, розумів, про що канькає каня, з чого повстала зозуля, і коли оповідав про все те вдома, мати непевно позирала на нього: може воно до нього говорить… Міг би розказати і про русалок, що гарної днини виходять з води на берег, щоб співати пісень, вигадувати байки і молитви, про потопельників, які по заході сонця сушать бліде тіло своє на каменях в річці. Всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або маржину, щоб зробити їм шкоду. Не раз, прокинувшись уночі, серед ворожої тиші, він тремтів, сповнений жахом. Весь світ був як казка, повна чудес, таємниць, цікава й страшна».

Легенди і казки, що їх часто вплітає письменник відповідно до світосприймання своїх героїв, художні засоби, створені переважно на місцевому матеріалі, діалектизми, що майстерно вкрапляються і в авторську мову, і в мову персонажів, — усе це надає повісті романтичного, казкового колориту і не відриває від реального життя. Гуцульщину ми бачимо такою, якою її бачили самі гуцули, які щиро вірили, що природа жива, одухотворена, вся заселена злими чи добрими духами. Гуцул змалечку «знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім, що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і сери; що там блукає веселий Чугайстер, який зараз просить стічного на танець та роздирає нявку; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник…».

Майстерно відтворюючи повір'я і звичаї гуцулів, часто в напівказковому тоні, Коцюбинський цілком реально і точно змальовує їх злиденне життя, нелегку працю, господарство. Достовірно і без романтичних прикрас у повісті описане життя пастухів на полонині, добування вогню, доїння овець, виготовлення сиру. Ось як автор описує їх побут: «Вечорами біля стаї палали вогні. Вівчарі скидали з себе одежу та трусили над ними воші, або, зібравшись докупи, зголоднілі за літо без «челядини», вели безконечні масні розмови. Їх регіт покривав навіть зітхання худоби».

Коцюбинський як художник слова надзвичайно вимогливий до себе. «Боюсь, хвилююсь, але пишу», — повідомляє він у одному з листів. Письменник прагнув перенести в повість світогляд, повір'я, легенди і побут гуцулів, колорит і запах Карпат. І це йому вдалося якнайкраще. Робота над «Тінями забутих предків» — яскравий приклад сумлінної праці письменника над своїми творами. Він ніколи не приступав до написання, не ознайомившись спочатку уважно і детально з найрізноманітнішим матеріалом, потрібним для твору. (Зачитати уривки з твору: сцену зустрічі Івана з нявкою-Марічкою; епізоди, у яких описано відвертання Юрою грозової хмари та ворожіння з Палагною на ляльці; розповідь про відьму Химу.)

Повідомлення 7

Щезник (чорт, біс, диявол, дідько, люципер, сатана, осинавець, злий) — один із найпопулярніших персонажів української демонології, що уособлював ворожі людині сили. Виступає одночасно зооморфною і антропоморфною істотою. Його звірину природу видають хвіст, баранячі або козлячі роги, кігті, собача морда чи свиняче рило, іноді курячі ноги або крила кажана. Характерні прикмети — довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Іноді чорта уявляли у вигляді іноземця, вбраного у коротеньку куртку або фрак, вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах. Звичайне помешкання чорта — млини, глибокі провалля, напівзруйновані будівлі, зарості бузини тощо.

Функції чорта досить широкі: він усіляко шкодить людям, насилає хвороби, зводить жінок, полює на людські душі, штовхає на злочини й прикрі вчинки. Особливо страшний він для похрещених дітей, яких може підмінити.

В українських апокрифічних легендах чорт виступає суперником і антиподом Бога і робить свій внесок у творення світу: саме він навчив людей ковальства, винайшов вогонь, млин, скрипку, дуду, тартак, горілку й тютюн. Йому навіть приписували такі плоди технічного прогресу, як фабрики, залізниці, телефон, велосипед тощо.

Повідомлення 8

Чугайстер (лісовий чоловік) — фантастичний образ української демонології. Виступає у досить невизначеному окресленні: іноді як високий чоловік, одягнутий у біле, іноді як покритий довгим волоссям. Поведінкою нагадує лісовика. За повір'ями, Чугайстер колись був звичайною людиною, але його закляли чаклуни. У лісі він ловить нявок і поїдає їх. Проте до людей Чугайстер ставиться доброзичливо. Поспілкувавшись із ними при зустрічі, він відпускає їх, не заподіявши шкоди (Г. Скрипник, О. Курочкін. Народні вірування, демонологія, космогонія).

Повідомлення 9.

Художні особливості твору. Сюжет і композиція

Повість характеризується рядом художніх особливостей.

Для передачі подій твору автор обирає тип мовлення розповідь, що охоплює все небагате подіями життя Івана від народження до смерті. Повість складається з 14 розділів. У першому розповідається про народження Івана, його дитинство, смерть батька і у зв'язку з цим занепад господарства, кохання Івана та Марічки. Розділи з другого по дев'ятий включно розповідають про перебування Івана на полонині. Подій тут небагато. Увага зосереджена на описі поетичних картин природи, думок та переживань юнака. Ці розділи привертають увагу народнопісенним ладом оповіді. Три наступних розділи — це розповідь про життя Івана та Палагни. Кульмінаційний момент повісті міститься в тринадцятому розділі, в якому йдеться про зустріч Івана з нявкою Марічкою, потім з веселим Чугайстром і врешті про смерть Івана. Розв'язка твору, всупереч трагедійності події, звучить оптимістично, бо автор стверджує життя з його радощами, поглядом у майбутнє.

У повісті значне місце посідають описи, але переважає психологічний спосіб зображення. Ми бачимо Івана людиною, яка тонко розуміє мову дерев, гір, ріки, помічає найменші зміни в картинах лісу, полонини.

Кольорова тональність строга. У лісі, у долині, на полонині зелено, Черемош котить теж зелені хвилі; гори — сині, небо — блакитне. Така тональність зображення відповідає настроєві Івана.

Ще одна важлива особливість змалювання пейзажів у повісті — це їх пісенність. І не тому, що інколи автор вводить у описи природи рядки з коломийок, а тому що перед читачем вони проходять у пісенному ритмі. Коцюбинському вдалося у творі поєднати пісенне і образне.

Повідомлення 10.

«Тіні забутих предків» у живописі й графіці (учитель демонструє картини та графічні роботи)

Повість «Тіні забутих предків» ілюстрували художники Михайло Жук, Олена Кульчицька, Іван Філонов, Ростислав Палецький, Георгій Якутович, Елеонора Іоффе та Леонід Карташов, Микола Стороженко, Любомир Прийма та ін.

1912 року вже тяжкохворий М. Коцюбинський замовив титульну сторінку окремого видання повісті Михайлові Жуку. Мистецтвознавці її оцінили так: «У цій роботі М. Жук вдався до символіки. Вгорі аркуша він зобразив голову демона, що сперся підборіддям на руки. Пасма волосся переходять у фантастичне крило, а з правого боку внизу починаються язики полум'я, що огортають круглий, орнаментований у стилі гуцульської різьби щит. Над головою демона вирують хмари. На брилі скелі висічено напис: «Тіні забутих предків»

Олена Кульчицька до ювілейного видання повісті створила 50 малюнків. Із ілюстрацій постають гірські пейзажі, краєвиди села Криворівні, гуцульські хати та колиби. На жанрових картинах зображений побут гуцулів («Гуцульські діти», «Гуцулка з кужелем на коні», «У неділю»).

19 графічних робіт до повісті 1957 року зробив Іван Філонов.

Елеонора Іоффе та Леонід Карташов виконали 16 ілюстрацій до твору. Вони досконало вивчили життя і побут гуцулів, тому їхні твори зачаровують глядача колоритністю, свіжістю.

Повідомлення 11.

Хто з відомих кінорежисерів наважився екранізувати першим цю повість?

Параджанов Сергій Йосипович (9.01.1924–21.07.1990) — визначний вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (1990), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно). Фільм «Тіні забутих предків», екранізований кінорежисером, був удостоєний 16 призів на багатьох міжнародних кінофестивалях, зокрема премія міжнародного кіно-фестивалю у Мардель-Платі (Аргентина, 1965), кубок фестивалю фестивалів (Рим, 1965), золота премія у Солоніках (Греція, 1966), премія Британської кіноакадемії (1966) та ін. Зазнавши переслідувань і намагаючись уникнути арешту, кінорежисер був змушений виїхати у Вірменію.

V. Систематизація й узагальнення вивченого

Усний твір-роздум

А. Крушельницький уважав, що «Тінями забутих предків» «Гуцульщині… поставив Коцюбинський в українському письменстві віковічний пам'ятник». Погодьтеся або заперечте висловлювання, думку вмотивуйте.

VI. Домашнє завдання

1. Знайти цитати до характеристики образів головних героїв повісті.

2. Написати твір-мініатюру «Єдність буття природи і людини» (за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»).

VII. Підсумок уроку

Рефлексія

  • Сьогодні на уроці я дізнався…
  • Для кожної людини важливим є…
  • Філософський зміст твору я вбачаю в тому, що…
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду