Урок: Публіцистична діяльність І. Франка. Стаття «Що таке поступ?». Літературознавча праця «Із секретів поетичної творчості». Значення творчості І. Франка. І. Франко — перекладач. Вшанування пам'яті митця

22 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів із публіцистичною та літературознавчою діяльністю І. Франка, із змістом його літературознавчих статей; формувати вміння працювати із науково-популярною літературою; навчати складати тези літературознавчих праць; виховувати шанобливе ставлення до особи письменника та його літературної спадщини.

Теорія літератури: літературна критика.

Обладнання: тексти статті І. Франка «Що таке поступ?» та літературознавчої праці «Із секретів поетичної творчості».

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Український народ високо цінує титанічну творчу

діяльність Івана Франка. Так, за бібліографічними даними видано понад 5500 назв його творів, серед яких близько 1020 художніх, більше 600 перекладів майже з усіх мов світу, 1200 наукових праць, 1650 публіцистичних статей та більше 1000 листів. Ми познайомилися із Франком-письменником, а у 50-томному зібранні творів Франка 18 томів відведено вибраним працям з теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології.

Основна риса критичних та публіцистичних творів Каменяра — глибина суджень і сміливість у висловленні думки. Переконатися в цьому можна, ознайомившись із статтею «Що таке поступ?» та літературознавчою працею «Із секретів поетичної творчості».

III. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання.

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Ще навчаючись в університеті, І. Франко визначив найважливіший

критерій суспільного поступу — щастя людини, яке він розглядав як єдину мету, до якої людина завжди прагне, заради якої навчається, трудиться, живе. У той час Франко перебував під сильним впливом модних у його часи соціалістичних ідей.

Через 25 років після захоплення соціалізмом як справедливим і прогресивним суспільним укладом, що здатен забезпечити щастя і вільний розвиток кожній людині, І. Франко пише статтю «Що таке поступ?», в якій піддає глибокій критиці марксистську концепцію держави.

2. Виступ учня, який мав випереджувальне завдання

Орієнтовна відповідь

У статті «Що таке поступ?» І. Франко визнає заслуги Маркса як видатного економіста, але водночас піддає гострій критиці соціально-політичну концепцію марксизму, особливо вчення про місце, роль і завдання держави в майбутньому та про суспільство, побудоване за цією теорією.

І. Франко зазначає, що теоретики комуністичної ідеї — талановиті письменники, які вміють яскравими фарбами змалювати переваги майбутнього соціально-політичного та економічного устрою. Але оскільки основні засади містять помилкові твердження, то і реалізовані вони не можуть бути. Учений висловлює упевненість, що неможливо абсолютно усуспільнити споживання, що немає абсолютно колективного характеру виробництва, що є такі види діяльності, без яких не може існувати суспільство, але які можуть здійснюватися лише індивідуально.

Також учений указував на певну обмеженість висунутих у працях теоретиків марксизму постулатів та на захоплення абстрактними формулами. Як зазначає П. Феденко, «у Маркса і Енгельса Франко знаходив перебільшену оцінку господарських чинників у розвитку людського суспільства (історичний чи, точніше, економічний матеріалізм). Він піддавав критиці деяких послідовників Маркса, що не звертали уваги на особливості розвитку кожної країни».

Франка-філософа хвилюють у першу чергу так звані внутрішні пружини поступу — самопочуття людини. Щоб наглядно проілюструвати свою думку, він порівнює людину — лісовика і людину — представника цивілізованого світу. Лісовий чоловік «що має, те все зробив собі сам, і не потребує нічого більше. В тім, що робить, він звичайно не потребує помочі інших…». Тобто його зв'язок з громадою, державою чи народом максимально обмежений. Але людина цілком задоволена таким станом речей. Важливо те, що вона щаслива, насолоджується своєю свободою. Цивілізація ж призвела до того, що «освічений чоловік мусить дбати про завтра, про ближче й дальше будуче своєї рідні, своєї громади, свого краю, своєї держави — тисяч і мільйонів людей, яких він у своєму житті не бачив, не знає… Він поносить жертви і тягарі для цілей, яких найчастіше не розуміє». Отже, якщо за одиницю вимірювання щастя і свободи людини взяти суспільний поступ, то XX століття порівняно з первісним людським існуванням аж ніяк не є прогресивне. Людина втратила свою свободу, стала рабом суспільних відносин, вона глибоко страждає і не може бути щасливою. Франко схиляється до думки, що повного громадського щастя, повного раю на землі люди не досягнуть ніколи. Свою працю «Що таке поступ?» він закінчує припущенням, що розвитком людства керують два фактори — голод і любов. Голод письменник трактує як матеріальні та духовні потреби людини, а любов — як почуття, що лежить в основі об'єднання людини з іншими людьми. Людського розуму серед цих факторів Франко не називає. Це не є свідченням того, що в соціальній філософії він був песимістом, навпаки, він завжди закликав до дії, до науки і праці. У цій статті І. Франко теж зазначає: «Але се ще не рація, щоб ми закладали руки і байдужо дивилися, як міцний душить слабого, як багач кривдить та висисає бідного, як одиниці кривдять та руйнують сотки й тисячі людей. Чи буде, чи не буде з того рай на землі, а ми борімося з кождим поодиноким лихом, з кождою поодинокою кривдою та дбаймо заразом не лише про те, аби побороти її в тім однім випадку, але також про те, аби по змозі заткати джерело подібного лиха й на будуче».

Отже, суспільний прогрес І. Франко розглядає як рівень задоволення матеріальних і духовних потреб людини. А шлях до добробуту та щастя вбачає лише в одному — у свободі людини і гарантії її людських прав.

3. Міні-лекція вчителя

(Учні роблять короткий запис у вигляді конспекту, тез чи плану.)

Упродовж віків учені не звертали уваги на творчий процес обдарованих людей, які вивершували шедеври літератури, мистецтва, робили наукові відкриття, задовольняючи потреби людського суспільства. Лише в другій половині XIX століття, коли експериментальна психологія і психіатрія зробили гігантський крок уперед, дослідники вже не могли обходити питання про структуру творчого процесу, про творчість, уяву та її фізіологічну основу, про типи обдарованості тощо. Це в першу чергу стосувалося питання психології творчості.

Психологія творчості почала складатися на основі «теорії творчості» на зламі XIX–XX століть. Використавши все найкраще з досягнень загальної та експериментальної психології, Іван Франко в трактаті «Із секретів поетичної творчості» (1898 р.) ставить питання про об'єктивні закони творчого процесу. На той час це була проблема не загальноукраїнського, а світового масштабу. Двома роками пізніше подібні думки висловлює француз Т. Рібо. Але якщо його праця стала помітною подією в науковому світі, то трактату І. Франка впродовж тривалого часу не приділяли належної уваги. Причина — малі тиражі перших видань. Крім того, з ідеологічних міркувань вивчення цього дослідження І. Франка радянськими літературознавцями майже не проводилося. Тому протягом довгого часу ця праця для українського читача залишалася практично недоступною. Лише у 50-ті роки XX століття такі фахівці, як І. Білявський, М. Година, Б. Горинь, Б. Кубланов, І. Сандурський, почали вивчати питання психології художньої творчості у спадщині Франка.

Про що ж ідеться у названому дослідженні? У першому розділі трактату І. Франко, полемізуючи з Леметром та Добролюбовим, визначає завдання літературної критики та її межі. Письменник висловлює впевненість, що літературна критика покликана аналізувати поетичні твори яким-небудь науковим методом. На глибоке переконання Франка, літературна критика має бути естетична і використовувати ті методи наукового дослідження, що і психологія.

У другому розділі Франко аналізує, у чому полягає суть поетичної творчості. Критик наголошує, що провідну роль у творчому процесі відіграє підсвідомість, а поет — це своєрідний психічний тип, в основі психологічної діяльності якого лежить здатність нижньої свідомості час від часу підіймати цілі комплекси давніх вражень і спогадів, несвідомо, одне за одним на денне світло верхньої свідомості. Але, за Франком, для створення композиції, цілісності твору необхідна сила розуму, тому «у найбільших велетнів людського слова… сили вітхнення гармонійно поєднуються з холодною силою обмірковування». Проводячи паралелі між сонною і поетичною фантазією, Франко доходить висновку, що здатність до створення символів є також однією з характерних ознак поетичної фантазії.

У третьому розділі автор розглядає питання про роль відчуттів у поетичній творчості, порівнює силу впливу поетичного слова на відчуття людини із силою впливу музики і живопису.

У людини є п'ять органів чуття: зір, слух, дотик, смак та нюх, за допомогою яких вона отримує інформацію про навколишній світ. Хоча цих обмежених відчуттів недостатньо, щоб пізнати світ у всіх його вимірах.

Але людина має також пам'ять, свідомість, чуття, фантазію та волю, які є складниками поняття «душа», або психіка. П'ять відчуттів, без сумніву, впливають на психіку людини, але душа людини не абсолютно залежна від них. Поезія є продуктом функцій душі, тому відчуття є основою поезії.

З п'яти відчуттів зір — найважливіший, тому зорових образів у поезії найбільше. Далі йдуть слух і дотик. Передостаннім є смак і останнім — нюх.

Смакові враження часто зустрічаються в українській поезії, дотикові відчуття — в українській народної творчості і поезії. Франко висловлює думку про те, що поети, свідомо чи несвідомо, з усього запасу мови вибирають саме такі слова, які найшвидше і найлегше викликають у читачів конкретне почуттєве враження.

Порівнюючи слухові враження від поезії і музики, Франко зазначає, що початок поезії і музики був спільним. Раніше, коли поезія існувала у формі пісні, а музичні інструменти були ще примітивними, слухові враження, що їх викликала музика, і слухові враження від поезії були подібними. Але після відділення поезії від музики люди стали сприймати поезію переважно за допомогою зору, тобто не слухати, а читати. Якщо музика, впливаючи тільки на слух, може викликати в людини глибокі зворушення на межі свідомості і підсвідомості (такі як веселість, бадьорість, сум, тугу), то поезія впливає переважно на верхню свідомість, але через те, що поезія має більш витончені інструменти впливу, то вона може в результаті розворушити всі наші вищі духовні сили, включаючи інтелект, викликати більш виразні, яскраві і тривкіші образи. Отже, поезія вища від музики тим, що засобами мови вона може впливати на всі п'ять органів чуття людини.

Визначаючи на останніх сторінках трактату суть художньої творчості і мистецтва загалом, І. Франко підкреслює, що «краса лежить не в матеріалі, що служить її основою, не в моделях, а в тім, яке враження робить на нас даний твір і якими способами артист зумів осягнути те враження».

Серед різноманітних засобів творення художнього образу найбільшого значення І. Франко надавав єдності мислення і почуття та пов'язаним з ними прийомам типізації, символізації, контрастів, художніх паралелей, порівняння тощо. Адже цілісний образ, «фігуру у весь зріст», за словами дослідника, неможливо створити звичайним складанням відповідних частин («психологічного анатомування»), він може виникнути виключно завдяки цілісному художньому мисленню і почуттю митця, причому мисленню образами. Це відкриття увійшло в скарбницю не лише української, а й світової естетичної думки.

V. Систематизація та узагальнення вивченого

1. Узагальнювальна бесіда

  • Чому І. Франка називають великим Каменярем?
  • Чому твори І. Франка називають «вогнем в одежі слова»?

2. «Мозковий штурм»

«У чому полягає значення творчості І. Я. Франка?» (Після того, як всі охочі висловилися, у зошитах учнів може бути орієнтовно такий запис: Світове значення літературної спадщини.

Іван Франко був видатною постаттю. Він увійшов в історію української та світової літератури і громадсько-політичної думки як титан праці. Його твори мали по-справжньому світовий резонанс. Разом із тим він здобутки світової культури робив надбанням рідного народу.

Завдяки перекладацькій діяльності Франка український читач має змогу ознайомитися із перлинами світової лірики.

Іван Франко поєднав у творчості національне із загальнолюдським. Він був дійсно універсальною людиною. Діяльність письменника, філософічність його творів, багатство ідей та образів, втілено у досконалій художній формі.

Іван Якович був майстром сонета, гімну, пісні. Його перу належать веснянки, посвяти, притчі, балади, легенди тощо. Франко — новатор в українській ліриці, він збагатив її актуальною тематикою, образами, способами віршування. Письменник був майстром і прозового слова.

У творчості Каменяра органічно поєдналися як романтичні, так і реалістичні тенденції.

Значну увагу письменник приділяв зображенню внутрішнього світу людини, її психіки — відтворював «діалектику душі». У його творчості з'явився новий позитивний герой — робітник, інтелігент, який захищає інтереси знедолених, творча людина, що прагне служити народові.

Доробок Франка характеризується жанровим розмаїттям: драматургія, публіцистика, літературна критика, наукові праці. Найвідоміші твори І. Франка перекладені майже всіма мовами народів світу. Видатні європейські вчені посилалися у своїх працях на його дослідження в різноманітних галузях науки, високо оцінювали його переклади з інших мов українською. Ставилося питання про присудження йому Нобелівської премії (1915). Однак у 1916 році він передчасно помер, а посмертно ця премія не присуджується.

Ось як про значення постаті І. Франка для української культури сказав М. Рильський:

ІВАНУ ФРАНКОВІ

…До мет, що мчать по небосклоні…
І. Я. Франко

Ми побачили, рідний поете,
В боротьбі і в труді, між заграв,
Як зближаються зоряні мети,
Що ти серцем своїм провіщав.
Вкрай напруживши мислі і сили,
Щоб крізь гори і доли іти,
Їх безтрепетно-сміло світили
Наші друзі, батьки і брати.
Стала плоттю висока ідея,
Стала ділом велика любов.
І творець несмертельний «Мойсея»
Із народами в далеч пішов.
На дрібні спотикання й вагання —
Велетенські Франкові діла
На дорогу незгасне світання
Волелюбна вітчизна взяла.
Ми щасливі, ми горді тобою,
Повторяючи діло твоє:
«Це ж остання війна, це до бою
Чоловіцтво зі звірством стає…»
22 серпня 1956 р., Київ

VI. Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку за допомогою конспекту.

2. Підготувати повідомлення про вшанування пам'яті І. Франка.

3. Підготуватися до контрольної роботи за творчістю І. Франка.

VII. Підсумок уроку

Рефлексія

1. «Я для себе відкрив…»

2. «Особистість Франка цікава для мене тим, що…»

3. «Для мене шанувати пам'ять цієї видатної особистості — це…»

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду