Урок: Збірка інтимної лірики «Зів'яле листя». Місце збірки серед шедеврів світової інтимної лірики. Позакласне читання. Р. Горак «Тричі мені являлася любов»

21 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів з ідейно-художнім змістом збірки «Зів'яле листя», надати школярам можливість для сприймати І. Франка не тільки як геніального поета та громадського діяча, а й людини, яка кохає, страждає, шукає в житті справжнє кохання; розвивати вміння аналізувати та коментувати прочитане, стисло переказувати великі прозові уривки; розвивати навички виразного читання віршів Франка, збагачувати словниковий запас учнів; сприяти вихованню естетичних смаків, утверджувати в юнацьких душах доброту, милосердя, красу і щирість почуттів.

Теорія літератури: ліричний герой. Образотворчі засоби ліричного твору. Повторення поняття «інтимна лірика», «автобіографічний мотив», повість-есе.

Обладнання:

портрети жінок, яких кохав І. Франко, портрети митця в різні роки його життя, збірка «Зів'яле листя», портрет Р. Горака, його книга «Тричі мені являлася любов», аудіозаписи пісень на слова І. Франка, словник літературознавчих термінів.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Тематичний словниковий диктант

Мажорні мотиви поезій: кохання, віра в майбутнє, любов до батьківщини, заклик до боротьби та активних дій, милування природою.

(Мажорний — перен. бадьорий, піднесено-веселий (книжн., жарт.,). Мажорний настрій).

  • У яких поезіях І. Франка звучать мажорні мотиви?

2. Взаємоопитування з теми попереднього уроку

Вчитель спочатку викликає 1 пару учнів, які демонструють зразок взаємоопитування. Уточнюються вимоги до відповідей, норми оцінювання.

3. Виразне читання напам'ять

вірша «Гімн»

III. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Звучить пісня на слова І. Франка

На вибір: М. Лисенко («Безмежнеє поле», «Я не кляв тебе, о зоре»); П. Майборода («Не минай з погордою»), Данькевич («Чого являєшся мені…»), Кос-Анатольський, («Ой ти, дівчино, з горіха зерня» «Червона калино, чого в лузі гнешся?»)

2. Слово вчителя

Тема кохання — вічна, її не оминув жоден поет. Не став винятком і І. Франко. Саме на його слова написана пісня, яку ми щойно прослухали.

Доробок митця — поезія, проза, драматургія — так чи інакше віддасть данину цьому могутньому почуттю.

Дослідники творчості І. Франка вважають, що поет був сильно закоханий тричі: у Ольгу Рошкевич, Юзефу Дзвонковську та Целіну Зигмунтовську.

Ще з часів Радянського Союзу ми звикли чути і говорити про Франка як про поета-борця. Радянському літературознавству подобалося зображувати поета каменярем, вічним революціонером, котрий, за словами Р. Горака, «мусив лупити важким кайлом по скалі». «Проводир мас» не повинен піддаватися «мінорним настроям». Але ж він був ще й людиною, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого. Доля Франка склалася так, що його тричі брало у полон це одне з найсильніших людських почуттів. Але щастя, яке людина отримує від любові, у житті поета йшло поруч із сумом, тугою. Саме тому в його поезіях слова «сум», «туга» повторюються часто.

Час від часу виникають дискусії щодо неприпустимості прискіпливої уваги до особистого життя видатних людей та непорядності тих, хто відкриває таємниці інтимного життя людини, яка померла. Вивчення цих сторін життя митців дійсно дуже складна справа: потрібно бачити ту грань, за якою починається недозволене. Але інколи вивчення саме таких фактів біографії майстра надають приклад високої моральності, викликають емоційно-естетичне потрясіння і стають прикладом для виховання почуттів. Іван Франко сам розказав про в особисте життя у віршах збірки «Зів'яле листя».

Поетові жодного разу не довелося зазнати всієї глибини щастя взаємної любові. Саме тому він свято беріг спогади про скупі дари цього величного почуття, створюючи вірші-перлини. «Хвилини, в котрих я любив… були, може, найкращі в моїм житті — жаль тільки, що були це заразом хвилини найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості», — зізнавався він.

На сьогоднішньому уроці ми ознайомимося зі збіркою інтимної лірика поета «Зів'яле листя».

3. Робота зі словником літературознавчих термінів

Повторення поняття «ліричний герой», «інтимна лірика», «автобіографічний мотив».

Довідка

Ліричний герой — це образ, що виникає в уяві читача під враженням висловлених у творі почуттів, переживань, роздумів.

Ліричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості.

Інтимна лірика — різновид лірики (один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси), який відтворює внутрішнє життя людини — почуття, емоції, переживання, мрії тощо.

Автобіографічний мотив — творче переосмислення певних фактів біографії автора.

4. Створення «візитівки» збірки

(Учитель дає коротку характеристику збірки, учні складають візитівку за запропонованим планом.)

  • Назва збірки — «Зів'яле листя».
  • Час створення — 1886–1896 рр.
  • Підзаголовок — «Лірична драма».
  • Композиція збірки — збірка складається з трьох частин, або «жмутків».
  • Тема збірки — глибока душевна трагедія ліричного героя, викликана подіями особистого та громадського життя. У першому «жмутку» є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого «жмутка» І. Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — пекельні переживання героя, спричинені нещасливим коханням.
  • Автор і ліричний герой у збірці не тотожні, хоча автобіографічні мотиви посідають значне місце.
  • Особливості збірки — міцний зв'язок із народною творчістю (Багато поезій написано на зразок народних пісень.)
  • Значення збірки — шедевр світової поезії.
  • Відгук автора про збірку. (Ліричні пісні «Зів'ялого листя» він сам назвав найсуб'єктивнішими з усіх, що з'явились у нас із часу автобіографічних поезій Т. Шевченка, «але найбільш об'єктивними у способі малювання складного людського чуття».)

5. Слово вчителя

Наступну частину уроку ми присвятимо обговоренню фактів біографії І. Франка, які лягли в основу збірки, і переказ змісту повісті-есе Р. Горака «Тричі мені являлася любов». Це буде розповідь про трьох жінок, які стали для Івана Яковича причиною найтяжчого болю та невимовного щастя.

6. Заслуховування повідомлення учня про Ольгу Рошкевич

У листі до А. Кримського від 26 серпня 1898 року І. Франко писав: «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша любов тяглася десять літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючись, що я зроблю блискучу кар'єру, але по моїм процесі 1878–1879 рр. заборонили мені бувати у своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти заміж за іншого… Се був для мене важкий удар, і сліди його знайдете в «На дні» і у віршах «Картка любові».

Клементина Попович, яка гарно знала І. Франка, стверджувала, що «Ольга Рошкевич — це ім'я його найпершої і, здається, єдиної дійсної любові».

Що ж це була за жінка? Як достеменно відомо з документів того часу, коли майбутній видатний письменник та проста донька священика покохали одне одного. Ольга Рошкевич мала гарну освіту. Вона знала декілька іноземних мов, на прохання І. Франка, перекладала Еміля Золя.

Саме вона готувала для передових для того часу галицьких часописів переклади романів Ф. Достоєвського і Л. Толстого «Злочин і кара» та «Анна Кареніна», наукові розвідки про трагедію Софокла «Антигона», писала оповідання, збирала фольклор.

«Але я кажу Вам по совісті, що я любив єї так, як тілько я спосібен любити…» — написав І. Франко у листі до М. Павлика про Ольгу Рошкевич, своє перше кохання, «несмілу, як лілею, білу».

Хоча до поета «тричі являлася любов», почуття до цієї дівчини він зберіг на все життя. Саме її він хотів бачити перед смертю, щоб заспівати пісню, записану Ольгою в рідному селі, яку вони співали разом у ті щасливі дні. Про силу цього кохання знала дружина Івана Яковича Ольга Хоружинська. А друг М. Павлик, який не любив Ольгу через страждання сестри, закоханої в Івана, змушений був визнати, що всі жіночі образи митця мають риси цієї жінки. Все життя письменник шукав Ольгу в інших жінках.

Ольга була дочкою греко-католицького священика, який, наляканий арештом молодого Франка (його звинувачували в участі у таємному соціалістичному заколоті), заборонив зустрічі закоханих і навіть листування. Але сповнені драматизму дві таємні зустрічі все ж були. Були й листи. Не всі вони дійшли до нашого часу: частку з них, перев'язаних блакитною стрічкою, Ольга попросить покласти їй у домовину.

Хоча закохані намагалися врятувати своє щастя, доля вирішила інакше: за наказом батька Ольга взяла шлюб з іншим — Володимиром Озаркевичем, продовжуючи листуватись із Франком. Чоловік все знав, дозволяв їхні зустрічі, вони назвали свого сина Іваном. А Франко бажав їй щастя, при тому, що її відповідні побажання сприймав як знущання — як він може покохати когось іншого? З часом одружився І. Франко. Але кохання не вмерло. Свідченням цього було бажання Івана Яковича побачити Ольгу перед смертю і відмова в цьому бажанні Целіні Зигмунтовській — ще одній жінці, яку кохав поет, коли вона хотіла побачити його перед смертю.

Після смерті Івана Яковича Ольга підтримувала стосунки з іншою Ольгою, його дружиною.

7. Виразне читання й аналіз вірша Івана Франка з першого жмутка «Безмежнеє поле»

Безмежнеє поле в сніжному завою,
Ох, дай мені обширу й волі!
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною
І в серці нестерпнії болі.
Неси ж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутка гуляє,
А чень, утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.

Бесіда з учнями

  • Який період стосунків між ліричним героєм та героїнею став темою вірша?
  • Який факт біографії Франка міг стати основою для вірша?
  • Знайдіть спільне між ліричним героєм та автором.
  • Знайдіть художні засоби, які передають душевний біль і відчай.
  • Які образи створюють відчуття самотності?
  • Які образи використовуються в народній поезії? Яку роль вони відіграють у вірші Франка?

8. Слово вчителя

На нашому уроці ми ознайомимося ще з одним письменником, чий твір носить назву «Тричі мені являлася любов». Це Роман Дмитрович Горак.

Він народився 17 січня 1942 у невеличкому місті Городок (Львівська область). Прозаїк, публіцист. Закінчив хімічний факультет Львівського університету ім. І. Франка та аспірантуру. Директор Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка.

Окремими виданнями вийшли твори «Тричі мені являлася любов», «Задля празника. У сутінках», «Лесь Мартович», «Між вогнями. Микола Устинович» (у співавторстві), «Городок», «Легенди Нагуєвич», «Целіна, родом з Трускавця», «Марія, мати Франкова», «Одна із сотні тисяч безіменних», «Адреси пам'яті Івана Франка у Львові», «Адреси юності Франка в Дрогобичі», «Іван Франко та Жовківщина», «Загублені на Журавенщині».

Нас буде цікавити саме повість-есе «Тричі мені являлася любов».

9. Створення «візитівки» повісті-есе Р. Горака

  • Назва твору — «Тричі мені являлася любов».
  • Час створення — 1983 рік.
  • Композиція складається з чотирьох частин.
Частина перша — «Одна несміла, як лілея, біла…»
Частина друга — «Явилась друга — гордая княгиня…».

Частина третя — «Явилась третя … — і очам приємно…»

Частина четверта — «Жінка, котра була поруч…»

  • Тема повісті-есе — У своїй повісті-есе Р. Горак зображує особистість І. Франка не тільки як геніального поета, громадського діяча, а й ніжної людини, яка прагнула знайти в житті справжнє кохання. Письменник намагався розкрити світ почуттів поета.
  • Герой — поет та інші реальні особи з його оточення.
  • Особливості твору — оснований на фактах і документах.
  • Значення повісті: цим твором Р. Горак сприяє вихованню естетичних смаків, утверджує в юнацьких душах доброту, милосердя, красу і щирість почуттів, розповідь про жінок, яких любив поет, в основі якої листи, факти, документи.
  • Відгук автора про твір.

10. Робота зі словником літературознавчих термінів.

Визначення поняття «повість-есе»

Повість-есе — це документальна повість на основі листів, фактичних даних.

11. Переказ учнем (учнями) змісту І частини повісті Р. Горака

Ольга Рошкевич народилася 11 лютого 1854 року. У наступному році в родині Михайла Рошкевича з'явився на світ син Ярослав, а в 1859 році — дочка Михайлина. У с. Лолині звільнилося нове місце пароха, куди отця Рошкевича й призначили.

Перший раз Франко побачить Ольгу в 1874 році, під час канікул у Лолині. Від цього часу він залишить там своє серце… Одного разу в Лолин наїхала «єпископська візитація» перевіряти, як ідуть мирські та духовні справи в отця Рошкевича. Отець влаштував гостям пишний обід, на який запросив і Франка.

Шановні отці говорили про політику, погоду і про народ.

Народ, на їх думку, зовсім зледащів, забув про Бога, про церкву, а лиш п'є горілку. Франко не витримав, почав доводити своє… Назрівав скандал.

Отець Рошкевич зблід, не знав, що робити. Але побоювання були даремні. Один з гостей, вислухавши Франка, сказав: « Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути, щонайменше, університетським професором». Гості випили за пророкування і в один голос заявили: обов'язково підуть на першу лекцію професора. Заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.

Та отець був проти цього шлюбу.

У червні 1877 року Франка було заарештовано.

Президія намісництва у Львові висилає лолинському старості

розпорядження про необхідність з'ясувати характер зв'язків між о. Рошкевичем та Франком. Після цього розпорядження Рошкевича потягнули в Долину для протоколу. Коли слідчий запитав, з якою метою Іван Франко бував у них удома, священик сказав, що пан Франко був репетитором його сина Ярослава. Але слідчий продовжував збирати необхідну інформацію.

29 липня 1877 року долинський помічник старости писав: «Я встановив, що стосунки Франка з Рошкевичем мали більш сімейний характер, бо Франко хотів одружитися з його дочкою».

В Ольги був сильний характер, вона і слухати не хотіла, щоб розірвати стосунки з Франком.

Вона виїжджає на зиму до Іванівки, а звідти до Франка.

В їхніх листах ще повно надії на спільне життя і майбутнє. Для себе на весілля вони готували подарунок: збірку пісень, записаних у Лолині. Ці пісні збирала Ольга.

Вийшовши з тюрми, Франко таємно від усіх приїздить до Лолина, щоб побачитися з Ольгою.

Більше він у Лолині не був, бо дуже добре усвідомлював своє становище, розумів, що зв'язок із цією дівчиною не може продовжуватися.

Невдовзі після деяких вагань Ольга вийшла заміж за Володимира Озаркевича. Дізнавшись про це, Франко писав їй: «Не бійся, не стану дораджувати тобі, стративши тебе, стратив тим опору в житті».

Шлюб Ольги Рошкевич з Володимиром Озаркевичем відбувся в Лолині у вересні 1879 року. Таким чином, Ольга отримала волю.

Їй здається, що саме тепер прийшла пора здійснити задумане: стати письменницею. Перші кроки в літературі, підтримка Івана Франка вселяють надію. Ольга гарно перекладає, але написати самостійну річ не може.

Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Лолин і переїздить до чоловіка. Франко і Ольга поступово віддалялись одне від одного. Ольга стала сумніватися в любові Франка. Між ними почалися непорозуміння. Листи до Франка Ольга пише все рідше.

Недобре складається життя Володимира Озаркевича. З батьківського насидженого місця його переводять у с. Скопівку. Там народжується син, якого назвали Іваном на честь Франка, а за ним і дочка Олена. З 1908 року Володимир Озаркевич працює в с. Берегів Нижній. Там він і помер у 1912 році на 57-му році життя.

Після смерті чоловіка Ольга деякий час живе у сестри Михайлини, а коли захворіла дружина чоловікового брата, переїздить до Львова.

Вона уникає зустрічі з Франком.

Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла попрощатися. Але вона відповіла відмовою і до кінця свого життя шкодувала, що не виконала останнього бажання людини, яку так пристрасно любила, яка принесла їй стільки радості і страждань.

Весною 1935 року Ольга злягла, а 30 травня її не стало. Перед смертю вона слізно просила Михайлину, аби та вволила її бажання: листи від нього, перев'язані голубою стрічкою, нехай покладе у труну, під голову. Воля Ольги була виконана. Після смерті Ольги пішли з життя або виїхали на чужину ті, хто міг би про неї та її єдину любов щось оповісти. 25 грудня 1943 року в ту саму могилу, де спочивала Ольга, опустили домовину внучки Оксани.

На початку 1946 року помирає дочка Ольги Олена, через кілька місяців — її чоловік, а ще через деякий час — внук Володимир.

Євхимія Окружна, служниця Рошкевичів, побудувала пам'ятник на могилі Ольги. Незабаром померла і вона, а пам'ятник розсипався (пізніше пам'ятник було поновлено).

12. Розповідь про Юзефу Дзвонковську

Юзефа Дзвонковська, «гордая княгиня» — не відповіла на почуття Івана Франка, не прийняла пропозиції руки і серця. У неї був закоханий увесь їхній таємний польський гурток, вона була красунею, і мало хто знав, що у неї всередині. Лише Франкові зі всіх своїх залицяльників вона розповіла, що хворіє на туберкульоз, і тому не хоче і не може кохати когось. У листі Івана Франка до А. Кримського читаємо: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою — Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і кілька рік пізніше вмерла як народна вчителька…»

13. Переказ змісту II частини повісті Р. Горака

У Нагуєвичах Франкові було дуже важко. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич втрачена назавжди. Немає ні матері, ні батька. Замінили їх мачуха і вітчим, який не раз радив Франкові взяти ціп і працювати, якщо той не може втриматися між панами.

Михайло Павлик наполягав на організації спільного господарства. Поїхавши у Дрогобич, Франко одержує паспорт. З паспортом він їде в Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання.

Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані деякі гуртківці, але вона нікому не відповідає взаємністю. На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали одне одному листи. Якось у листі Франко звернувся до її матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки Юзефи. З відповіді Франко зрозумів, що дівчина відмовила йому. В Юзефу також був закоханий Фелікс Даминський, який ревнував її до Франка. Фелікс писав листи Франкові, в яких говорилося про Дзвонковську.

Юзефа хворіла на туберкульоз і тому відмовляла всім, але знав про це лише Франко.

Франко все ще сподівався, що спільне господарство з Павликом вдасться налагодити. До спілки він хотів залучити і матір Юзефи. Спочатку Антоніна Дзвонковська не погоджувалася, але через деякий час несподівано пристає на цю пропозицію. Отримавши солідну позику, вона вирішила вкласти гроші в спілку.

Франко не поспішав з приїздом. Антоніна Дзвонковська звертається до Фелікса, а той просить Франка приїхати до Станіслава. Іван повідомляє Павлика про наступний раунд переговорів відносно комуни, а той, у свою чергу, повідомляє Драгоманова.

Драгоманов підтримав ідею і порадив їм обов'язково організувати спільне діло, щоб мати з чого жити, а відповідно, й стати на ноги. Але, відмовивши Франкові, Антоніна продає свій маєток, і на цьому історія з комуною закінчується.

Проте Франко не поривав стосунків з Юзефою. Він сказав, що допоможе їй спробувати сили в літературі, спочатку перекладачкою, а потім письменницею. Вона пообіцяла, що візьметься за роботу, але її зацікавили суспільні питання. Останні роки свого життя вона вирішила присвятити освіті. Стала народною вчителькою.

Після 1885 року сліди Юзефи загубилися. І лише недавно вдалося встановити, що вона вчителювала недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах. У неї була надія, що чисте повітря допоможе побороти хворобу. Дівчина померла від паралічу, але Франко вважав, що від туберкульозу. Її могилу віднайшли на кладовищі в Івано-Франківську, і з надмогильної плити ми знаємо дати народження і смерті: 1862–1892 pp. Вона прожила лише тридцять років.

14. Виразне читання та аналіз поезії з другого жмутка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устонька — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі, темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.

Бесіда з учнями

  • Розкрийте зміст образу горіхового зерня.
  • Знайдіть приклади наслідування народної традиції — протиставлення ніжній дівочій вроді запального характеру.
  • У чому причина страждань ліричного героя?
  • Який автобіографічний мотив ви бачите в поезії?
  • Як ліричний герой ставиться до коханої, не зважаючи на її байдужість? Як це його характеризує?
  • Намалюйте словесний портрет коханої дівчини, користуючись текстом вірша.

15. Виразне читання та аналіз поезії з другого жмутка «Чого являєшся мені…»

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

Бесіда з учнями

  • Знайдіть у вірші відгомін декадентських настроїв, притаманних поезії кінця XIX — початку XX століття. (Декаданс — настрої песимізму, занепаду, руйнації звичного світу, описи внутрішнього світу духовно зламаної людини, притаманні літературі кінця XIX — початку XX століття.)
  • Який факт особистого життя поета міг укупі з іншими спричинити подібні настрої?
  • Чому історія кохання ліричного героя — від зародження кохання до його руйнації — відбуваються під час сну?
  • Про що свідчить прохання ліричного героя до коханої з'являтися йому в сні?
  • Яку роль у передачі емоцій та переживань героя відіграє змінний ритм поезії?
  • Намалюйте словесний портрет коханої дівчини, користуючись текстом вірша.

16. Виразне читання та аналіз поезії з другого жмутка «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти»

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,
Левкоєю пахучо-золотою,
Хоч ти пішла серед юрби плисти
У океан щоденщини й застою,
То все ж для мене ясна, чиста ти,
Не перестанеш буть мені святою.
Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки,
Як ідеал все ясний — бо далекий
Я понесу тебе в душі на дні,
Облиту чаром свіжості й любові,
Твою красу я переллю в пісні,
Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
Коралі уст у ритми голосні…
Мов золотая мушка, в бурштиновий
Хрусталь залита, в нім віки триває,
Цвістимеш ти, — покіль мій спів лунає.

Бесіда з учнями

  • Намалюйте «портрет» душі коханої дівчини ліричного героя.
  • Як характеризує ліричного героя такий опис з огляду на зміст вірша «Чого являєшся мені…»? (Як відомо, вірші присвячені одній особі.)
  • Які художні засоби використав поет для змалювання портрета коханої?
  • Доповніть портрет дівчини з попередньої поезії рисами з вірша «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти». Спробуйте пояснити сум очей ясних, «немов криниці дно студене» і німоту уст, знаючи про прототип героїні вірша.

17. Розповідь про Целіну Журовську

Целіна Журовська працювала на пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала двоє дітей і швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті. Була користолюбна, надміру гордовита, духовно обмежена жінка. Вона не відповіла взаємністю на кохання поета, більш того, вона не розуміла Франка, не усвідомлювала, хто він такий і що значить для розвитку української культури.

Вона не читала його творів — навіть тих, що були присвячені їй — і байдуже, з погордою відповідала на його листи. Потім вона розповіла, що він їй просто не сподобався, бо рудий, а вона любила брюнетів, бо він — без жодної перспективи на матеріальне благополуччя, майже жебрак… Саме про неї писалося «Зів'яле листя».

18. Переказ змісту третьої частини повісті

Франко зізнався, що через цю жінку з'явилося «Зів'яле листя». Широкому колу читачів про Целіну вперше оповів син Франка Тарас у книжці «Про батька». Після Целіни Зигмунтовської залишилося вісім листів до Франка та невеликий портретик.

У 1887 році редакція однієї з газет оголосила конкурс на кращий прозовий твір. Франко надіслав повість «Лель і Полель». Прототипом образу Регіни була Целіна.

Зигмунтовська (у дівоцтві — Журовська) завжди твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з роботи, а він за нею. Вона зупиниться — і він зупиниться. Потім Франко зник.

Але одного дня він з'вився в супроводі якоїсь жінки. Вони стояли збоку і, поглядаючи на Целіну, щось говорили. Товаришки по роботі сказали, що то дружина Франка. Панна Целя полегшено зітхнула: нарешті буде мати спокій.

На початку 1890 року Целіна Журовська виїхала зі Львова. У квітні перемишльська газета повідомила про шлюб Яна Добржанського, магістратського секретаря, з панною Журовською. 1896 року Целіна знову з'явилася у Львові. Сама, без чоловіка. Лише тепер Франко довідався правду. Целіна не була тоді ще заміжня, то йшлося про якусь іншу Журовську. Збірка поезій «Зів'яле листя» вийшла 1896 року. Цього ж року Целіна взяла шлюб із Здіславом Зигмунтовським, який був значно старшим від неї. Через багато років, під час хвороби дружини Франка, Целіна сім місяців житиме в їхньому домі, доглядаючи за дітьми.

Якось на зборах у Львівському університеті Петро Франко, згадуючи про останні роки батька, сказав, що в залі є жінка, яка під час хвороби Ольги Федорівни замінила їм маму. Він говорив про неї дуже приязно.

19. Виразне читання та аналіз поезії «Тричі мені являлася любов»

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Явилась друга — гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темнно.
Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне —
Та враз мов бухло полум'я червоне.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась,
Часом на груді моїй задріма,
Та кігтями не покида стискати;
То знов прокинесь, звільна підійма
Півсонні вії, мов боїться втрати,
І око в око зазира мені.
І дивні іскри починають грати
В її очах — такі яркі, страшні,
Жагою повні, що аж серце стине.
І разом щось таке в них там на дні
Ворушиться солодке, мелодійне,
Що забуваю рани, біль і страх,
В марі тій бачу рай, добро єдине.
І дармо дух мій, мов у сіті птах,
Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
Як стелиться мені в безодню шлях
І як я ним у пітьму помандрую.

Бесіда з учнями

  • Намалюйте словесні портрети героїнь поезії «Тричі мені являлася любов».
  • Зіставте образи жінок з поезії з героїнями «Безмежного поля», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та «Чого являєшся мені…».
  • Подумайте, що об'єднує цих героїнь.
  • Чи можна з тих рис, які мають героїні, створити узагальнений образ жінки?
  • Який різновид строфи використано у цьому вірші? (Терцет, схема: аба.)

Довідка.
Терцет (італ. terzetto від лат. tertius — третій) — тривірш, строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: aaa, aба, ааб.

20. Розповідь про Ольгу Хоружинську — дружину Івана Франка

Ольга Франко була киянкою, «з іншої країни». Франко не кохав її, але бачив можливість дружнього співіснування на засадах поваги, спільних цілей і інтересів. Вона стала його «захисником», «інспіраторкою», як згадували їхні діти. Але вони жили в постійних злиднях, і цей шлюб не приніс щастя. Ольга врешті-решт потрапила до психіатричної лікарні, і Франко помирав на самоті. Їй пощастило — і не пощастило — більше за всіх. Вона була другом, але не коханою. Вона була помічницею, але так і не змогла нічого докорінно виправити, не допустити зламу. Вона просто була поряд.

21. Переказ змісту ІV частини повісті Р. Горака

У березні 1885 року в Києві Франко знайомиться з Ольгою Хоружинською. Це була розвинена й освічена дівчина з демократичними поглядами, привітна і дотепна. Франко дивився на неї, як на жінку-друга, товариша та сподвижника в боротьбі. Восени цього ж року він пише Ользі листа з проханням стати його дружиною. Із листування Ольги та Франка відомо, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич. Ольга це також знала, але вона любила його і тому погодилася. 16 травня 1886 року в Павлівській церкві відбувся шлюб І. Франка з О. Хоружинською. Нареченій було 22 роки, а Франкові 30.

Львів одруження Франка з «малороскою» зустрів неприязно. Молоді оселилися у «партеровій кам'яниці», де було дві кімнати і кухня. 1887 року у них народжується син Андрій, 1889 — Тарас, 1890 — Петро, 1892 — дочка Ганна. Сім'я жила дуже бідно. Ольга була вірною дружиною, багато допомагала своєму чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе… Франко починає писати дисертацію, Ольга з дітьми їде в Нагуєвичі. Діти хворіють, немає за що жити, але вона справляється з усім.

У Франка з'являються перші ознаки хронічного поліартриту. Він збирається працювати у Львівському університеті, але дорога до університету йому назавжди закрита. Для Ольги то був крах. Їй було важко і фізично, і духовно, зникли всі надії на краще… Події цих років порушують її психіку. У 1900 році їй виповнюється 36. Її оперували, але невдало, почалися напади божевілля.

У 1903 році загострюється хвороба Франка — настає параліч рук.

У 1913 році помирає їхній старший син Андрій. Наприкінці наступного року Франко змушений віддати дружину до закладу божевільних, звідки вона виходить у 1918 році.

В останні роки життя зустрічалася з Ольгою Рошкевич, Целіною Зигмунтовською. Жінки згадували минуле й Івана Франка.

17 липня 1941 року її не стало. Похована вона на Личаківському кладовищі поряд із Франком.

Бесіда з учнями

  • Чому в збірці «Зів'яле листя» немає віршів, які І. Франка присвячує дружині?

VІ. Систематизація й узагальнення вивченого
Підсумкова бесіда
  • Розкрийте зміст художнього образу зів'ялого листя.
  • Чому збірка «Зів'яле листя» має підзаголовок «Лірична драма»?
  • Чи можна казати про автобіографічність збірки?
  • Що ви можете сказати про зв'язок збірки з народною творчістю?
  • Чому частини збірки названі жмутками?
  • Яку збірку поезій світової літератури ви можете порівняти зі збіркою Івана Франка? («Книга пісень» Г. Гейне.)
  • Визначте головну думку збірки. (Життя скороминуче, а кохання — вічне. Збірка — гімн палкому коханню, одному з найкращих людських почуттів.)
  • Ви зустрілися з новим терміном повість-есе. Як ви його розумієте?
  • Що ви можете сказати про композицію повісті?
  • Чому назви перших трьох частин звучать як поетичні рядки?
  • Чому повість Р. Горака має назву «Тричі мені являлася любов»?

V. Домашнє завдання
  • Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.
  • Вивчити напам'ять вірш «Чого являєшся мені у сні?».
  • Скласти усний міні-твір «Чого навчив мене ліричний герой збірки “Зів'яле листя”»?
  • Індивідуальне завдання: підготувати загальну характеристику збірки «Мій Ізмарагд».

VІ. Підсумок уроку Вправа «Мікрофон»

  • «Я хочу прочитати всі вірші збірки «Зів'яле листя», тому що…»
  • «Найбільше враження на мене справила поезія…»
  • «Ліричний герой збірки навчив мене…»

Додаток

Інформація для допитливих
У 1896 році вийшла збірка поезій І. Франка «Зів'яле листя», яка ще й до сьогодні викликає дискусії серед франкознавців. Причиною цих суперечок був сам автор, який до першого видання (1896) додав у вигляді передмови щоденник юнака, що пішов із життя через нерозділене кохання. А вже в другому виданні, яке побачило світ у 1911 році, сам Іван Якович говорить, що поезія — його власна, а не того самогубця, і що цей щоденник взагалі є літературною містифікацією.

І ось постало питання: чи існував цей щоденник насправді? Виявляється, що існував, і підтвердженням цьому є нарис Уляни Кравченко «Перший рік практики. Шкільний рік 1881/82» з циклу «Спогади вчительки», який друкував журнал «Дзвін».

У мемуарах письменниці не лише змальовується життя молодої дівчини під час першої її практики на Львівщині, а й показано взаємини особистого характеру. Серед численних прихильників Юлії Шнайдер (справжнє ім'я та прізвище поетеси Уляни Кравченко) був і автор щоденника, що нас цікавить, — двадцятирічний учитель Супрун. Після відмови Уляни одружитися він надіслав їй любовного листа — щоденника, а сам зник з містечка. У зізнаннях, усних і щоденникових, юнак погрожував самогубством, але Уляна не знає ні про подальшу долю хлопця, ні про те, чи спробував він вкоротити собі віку. І ось цей щоденник потрапляє до рук І. Франка, де він власноручно робить помітку польською мовою, яка в перекладі звучить так:

Серце страсті
Рвуть на часті.
Хто позаздрить
Цій напасті?

Отже, вирішення питань, які стосуються щоденника, потребує серйозної наукової розвідки. Може, хтось із дослідників колись поставить у цій історії крапку.

* * *

Прототипи жіночих образів у творчості І. Франка.

Юзефу Дзвонковську письменник вивів у образі Густі — героїні незавершеного роману «Не знавши броду». Так, саме незавершеного, обірваного на півслові, як і друга любов його автора…

«Явилась третя, женщина чи звір?..» Целіна Зигмунтовська — «одна панночка полька», що стала фатальною зіркою Франкової душі на довге десятиліття, а заодно — прототипом цілої галереї героїнь його кращих творів: «Зів'яле листя», «Украдене щастя», «Основи суспільності», «Перехресні стежки», «Маніпулянтка», «Лель і Полель» тощо. У цьому письменник якось признався сам в одному з листів до свого приятеля, видатного українського сходознавця Агатангела Кримського.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду