Урок: Життєвий і творчий шлях І. Франка — видатного українського письменника, ученого, громадського діяча

20 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів з постаттю І. Франка, його життєвим і творчим шляхом; розвивати вміння працювати в групі, користуватися різноманітними джерелами інформації, узагальнювати, систематизувати знайдений матеріал; виховувати почуття гордості за великих українців — велетнів духу, почуття патріотизму.

Теорія літератури: терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, верлібр.

Обладнання: портрет І. Франка, різноманітна довідкова література, біографічні видання, монографії, присвячені І. Франкові тощо.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент 

II. Актуалізація опорних знань 

1. Словниковий диктант «Термінологічний» 

Терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, верлібр.

2. Бесіда з класом 

  • Як ви думаєте, навіщо ми на уроках літератури вивчаємо біографію письменника?
  • Проведемо аукціон думок. Чиї ж думки будуть кращими відповідями на запитання? (Варіанти відповідей записують на дошці. Після аналізу й оцінювання «лотів» визначають «найдорожчі»,

    які заносять у зошит.
    )

Отже, найточніші відповіді:

  • Вивчення біографії дає можливість зрозуміти творчий задум автора, адже у творі завжди багато автобіографічних мотивів.
  • Ми маємо можливість пояснити вибір тематики творів, тому що їх підказують авторові життєві перипетії, учасником і свідком яких він був.
  • Захоплення, нахили, світогляд, освіта автора визначають моральну, етичну, філософську проблематику твору.

III. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку 

Слово вчителя 

Без сумніву, вивчення біографії дійсно важливе. Тільки ми сьогодні підемо нестандартним шляхом: створимо портфоліо письменника. Така робота надасть нам можливість (окрім знайомства з особистістю письменника) навчитися знаходити і класифікувати знайдений матеріал, обирати найважливіший та найцікавіший і стисло його викладати. У вас є багатий біографічний матеріал, який стане полем пошуку. Отже, починаймо.

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу 

1. Методичний коментар 

Портфель-портфоліо сьогодні — це форма і процес організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, у ході якої відбувається тематичний відбір та аналіз інформації.

Класичне портфоліо складається з:

  • титульної сторінки;
  • змісту,
  • мети портфоліо;
  • 4-х розділів, які є великими блоками матеріалів: «Портрет», «Колектор», «Робочий матеріал», «Досягнення».

Структура портфоліо не є визначеною раз і назавжди. Кількість розділів і рубрик, їх імовірний зміст узгоджуються вчителем і учнями до початку роботи. Рубрики можуть змінюватися залежно від мети створення портфоліо, а матеріали розділів «перетікати» з одного в інший.

Мета розділу «Портрет» — презентувати героя будь-яким можливим під час уроку засобом. Це може бути ілюстрація (створена художником і прокоментована учнем, фото, анкета, питання якої написані учнем, тобто розділ повинен відобразити характерні риси особистості героя портфоліо. Тут можуть бути такі варіанти рубрик:

  • «Візитка» (ім'я, псевдонім, вік, інформація про сім'ю, освіта, життєва мета, зовнішність тощо);
  • «Інформація про особистісні риси» (обставини, що вплинули на формування особистості, риси характеру тощо);
  • «Досягнення», де зібрано матеріал, який відображає етапи розвитку героя і демонструє його успіхи та досягнення.

Розділ «Робочий матеріал». До рубрики можуть входити: письмові роботи (власні та однокласників), презентації, занотовані враження, аналіз помилок.

Якщо портфоліо створюється на уроці, заповнення цього розділу буде домашнім завданням.

«Колектор» — це накопичувач інформаційних матеріалів ззовні — із довідникової літератури, з Інтернету, періодичних видань, ЗМІ тощо, які будуть використані в роботі або перейдуть до архіву. Пропонуються рубрики: «Стіл знахідок», «Це цікаво», «Творчість моїх однокласників».

Послідовність роботи:

1. Учні утворюють групи (бажана кількість — 6, по два на кожен блок: «Портрет», «Досягнення», «Колектор»). Це сприятиме створенню атмосфери змагання, розвиткові критичного ставлення до добору матеріалів, навчанню оцінювання і самооцінювання результатів роботи. Якщо робота ведеться на уроці, ділення на дві групи для роботи з одним блоком інформації надає можливість впоратися із завданням за 30 хвилин (об'єм завдання ділиться навпіл).

2. На попередньому уроці учні отримали завдання знайти видання, які містять інформацію про І. Франка без пояснень мети роботи. На уроці вони шляхом жеребкування визначаються із завданням і починають шукати і систематизувати інформацію, розподіляючи її за рубриками портфоліо. Вимога — зосередитися на головному, найцікавішому. Викладати матеріал стисло.

3. Після 30-хвилинного пошуку групи презентують знайдений і систематизований матеріал. Таку роботу можна проводити і на матеріалі підручника, а заповнення розділу «Колектор» запропонувати як домашнє завдання. Розділ «Робочі матеріали» стане в пригоді під час виконання завдань із розвитку мовлення (домашній твір, класний твір).

2. Виступи груп із повідомленнями (по дві групи на розділи «Портрет», «Досягнення», «Колектор»).

Узагальнення, доповнення знайденого матеріалу 

V. Систематизація й узагальнення вивченого 

Творча робота: складання сенкану «Іван Франко» для розділу «Робочі матеріали»

VI. Підсумок уроку 

Заповнення таблиці «ЗХВ».

VII. Домашнє завдання 

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Індивідуальні завдання: підготувати коротке повідомлення про героїв — борців за ідею з «Тюремних сонетів» І. Франка».

3. Повторити або знайти визначення термінів, які подані в словниковому диктанті на початку уроку (терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, верлібр).

Додаток

Орієнтовний зразок виконання роботи. Візитка 

Портрет 

Ім'я — Іван Якович Франко.

Псевдоніми, криптоніми (усього 99): найвідоміші: Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон.

«Титули»: Каменяр, український Мойсей, Титан праці, «Академія в одній особі», поет національної честі.

Роки життя: 27 серпня 1856 року — 28 травня 1916 року.

Місце народження: Нагуєвичі, Дрогобицького повіту, АвстроУгорщина.

Місце смерті: Львів, Австро-Угорщина.

Національність: українець, громадянство — Австро-Угорщина.

Рід діяльності: письменник, поет, публіцист, філософ, громадський діяч, мовознавець, літературознавець, економіст, етнограф, перекладач.

Мова творів: українська, польська, німецька.

Жанр: вірш, повість, роман, новела, оповідання, п'єса, літературно-критичні та публіцистичні статті.

Літературний напрямок художньої творчості: реалізм.

Походження: батько — селянин-коваль, який бажав дати синові добру освіту.

Мати — Марія Кульчицька, походила із зубожілого польського роду. Це не був зовсім бідний селянський рід.

Освіта: школа села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім т. зв. нормальна школа при Василіанському монастирі у Дрогобичі (1864–1867), потім 1875 року закінчив у Дрогобичі гімназію. Восени 1875 року став студентом філософського факультету.

Поряд активної громадської і літературної діяльності Франко продовжував свої студії, спочатку в Чернівецькому університеті (1891), готуючи дисертацію про І. Вишенського, згодом у Віденському; там 1 липня 1893 року захистив докторську дисертацію у відомого славіста В. Яґіча про духовний роман «Варлаам і Йоасаф».

У 1894 році Франко габілітувався (габілітація (хабілітація, англ. habilitation) у західно-європейських та латино-американських університетах щодо набування другого (вищого) наукового ступеня (хабілітованого доктора), який відповідає українському науковому ступеню доктора наук. Але у Львівському університеті професури не здобув через опір намісника Бадені і представників галицьких реакційних кіл.

Життєва мета: служити інтересам рідного краю та загальнолюдського поступу: «Я переходив різні ступені розвою, займався дуже різнорідною роботою, служив різним напрямам… та скрізь і завсігда у мене була одна провідна думка — служити інтересам мого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям».

Шлях до мети: перші літературні твори Франка — вірші (1874) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875) — були друковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з 1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з М. Драгомановим привернули увагу поліції, і 1877 року Франко, разом із Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким та іншими, був заарештований за соціалістичну пропаганду. Після восьмимісячного ув'язнення Франко ще активніше включається в громадсько-політичну роботу, допомагає в організації гуртків у Львові, дописує до польської газети «Praca», знайомиться з працями Карла Маркса й Фрідріха Енґельса та разом із Павликом засновує 1878 року часопис «Громадський друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».

1880-го року Франка вдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Після трьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушений припинити навчання в університеті.

Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та інші, а також повісті «Boa constrictor» (1881), «Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.

1881 року Франко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883–1885). Розійшовшись із народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних і революційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуття підтримки двічі їздив до Києва: у 1885 і 1886 роках.; там познайомився з київськими культурними діячами, серед інших із М. Лисенком і М. Старицьким, і в травні 1886 року одружився з О. Хоружинською.

Після невдачі з українським часописом Франко став співредактором польської газети «Kurier Lwowski». Період десятилітньої (1887–1897) праці в польській (також «Przyjaciel Ludu») і австрійській («Die Zeit») пресі Франко назвав «у наймах у сусідів».

1888-го року Франко деякий час працював у часописі «Правда».

Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889). 1890-го року за підтримки М. Драгоманова Франко стає співзасновником Русько-української радикальної партії, підготувавши для неї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895, 1897 і 1898 роках Радикальна партія висувала Франка на посла віденського парламенту і галицького сейму, але через виборчі маніпуляції адміністрації і провокації ідеологічних і політичних супротивників — без успіху.

1899-го року в Радикальній партії зайшла криза, і Франко спільно з народовцями заснував Національно-демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 року, а відтоді покинув активну участь у політичному житті. Займаючись громадською діяльність, Франко довгі роки співпрацював з М. Драгомановим, цінуючи у ньому «європейського політика». Згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм й у питанні національної самостійності.

У 1894–1897 рр. Франко разом з дружиною Ольгою видавав часопис «Житє і слово», у якому серед інших з'явилася його стаття «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897) з гострою критикою  української соціал-демократії і соціалізму Маркса й Енгельса. Критику марксизму, як «релігії, основаної на догмах ненависти і класової боротьби», Франко продовжив у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» (1897).

З 1894 року, з приїздом М. Грушевського до Львова, Франко тісно співпрацював з НТШ (Наукове товариство ім. Тараса Шевченка; 1899 р. став його дійсним членом, 1904 р. — почесним), публікуючи у «ЗНТШ» (Записках наукового товариства ім. Тараса Шевченка) більшість своїх наукових праць, історико-літературних нотаток, рецензій; Франко працював також в Етнографічній комісії, очолював філологічну секцію НТШ (1898–1908). Саме завдяки Франку і Грушевському НТШ стало фактичною академією наук напередодні війни 1914 року. 1898-го року українська громада урочисто відзначила 25-літній ювілей літературної діяльності Франка. Покинувши в 1897 році журналістику, до чого призвела його стаття у віденській газеті «Die Zeit», в якій він назвав Міцкевича поетом зради (Der Dichter des Verrates), Франко повністю віддається спільно з Грушевським і В. Гнатюком редагуванню «Літературно-наукового вісника»; фактично, вся редакція була в руках Франка.

В останні роки свого життя Франко написав «Нарис історії українсько-руської літератури» (1910), «Студії над українськими народними піснями» (1913), здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. У 1913 році вся Україна святкувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.

За неповний рік до смерті в умовах значного погіршення стану здоров'я Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року у Львові.

Обставини, які вплинули на формування особистості 

Завжди говорив про себе як про «сина селянина, мужика».

Складні політичні умови за часів життя письменника; активна участь у політичному житті.

У травні 1886 року одружився з О. Хоружинською. На весіллі говорили, що цей шлюб — символ єдності Заходу і Сходу України. Та спокійне подружнє життя тривало недовго. У Франка житті з'являлися нові жінки: Ольга Рошкевич (перша наречена), Юзефа Дзвонковська, Уляна Кравченко, Климентина Попович, Ольга Білецька, Целіна Журовська. Сам Іван Якович визнавав: «Значний вплив на моє життя, а, значить, також на літературу мали зносини мої з жіноцтвом…».

Досягнення 

Один із перших в Україні письменників-реалістів.

Був кандидатом на здобуття Нобелівської премії.

Письменник зі світовим ім'ям. Він був «золотим мостом» між українською і світовою літературами.

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…» Найвизначніший поет пошевченківської доби.

Найвизначні збірки поезій: «З вершин і низин» (1887 р., поширена 1893 р.), «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), «Із днів журби» (1900), програмова збірка «Semper tiro» (1906).

Епічні поеми «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) «Мойсей» (1905).

Проза Франка: понад 100 оповідань, новел та десять повістей і романів. «Бориславський цикл» (1877) збірки «В поті чола» (1890) і «Галицькі образки» (1897). Вершиною прози Франка є повість «Boa constrictor» (1878) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882), історична повість «Захар Беркут» (1882).

До історичних творів належать «Герой поневолі» (1904) та «Великий шум» (1907). Романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільности» (1895) і «Перехресні стежки» (1899–1900).

Повість «Лель і Полель» (1887).

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874), соціально-психологічна драма «Украдене щастя» (1893), віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895), «Рябина» (1886), «Учитель» (1896), одноактні п'єси «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам'яна душа» (1895), «Майстер Черняк» (1896), «Суд святого Миколая» (вперше вийшла у 1920 р.).

Дитяча література: «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) тощо.

Перекладацька діяльність: перекладав з 14 мов, серед інших Гомера, Данте, Шекспіра, Ґете, Золя, Б'єрнсона. З слов'янських класиків Франко перекладав Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Герцена, Некрасова, Міцкевича, Ґомуліцького, Асника, Гавлічка-Боровського, Яна Неруду, Махара, Халупку та інших.

Наукова спадщина І. Франка — праці з філософії, теорії та історії літератури, мовознавства, сходознавства, етнографії, економіки, історії.

Чим збагатив українську літературу 

Збагатив українську літературу тематично і жанрово, урізноманітнив поезію такими строфічними побудовами, як терцина, секстина, октава, тріолет, сонет, використовував верлібр та стилізацію під народні думи. Створив новий образ літературного героя — борця за соціальні та національні права знедоленого народу, людина творчого мислення й невгамовної енергії.

Звільнив літературу від описовості, побутовізму, моралізаторства, псевдоромантики. Розвивав український класичний реалізм. Розширив коло проблем, які вирішувала література. Показав визрівання самосвідомості, людської та національної гідності представників різних соціальних верств українського суспільства.

Колектор 

Це цікаво 

СИМВОЛІЧНІ МОМЕНТИ 

Івана Франка хрестив у Нагуєвицькій церкві священик Йосип Левицький — руський поет, автор першої руської Граматики.

Те, що хрестив Франка один із поетів, може видатися символічним.

* * *

28 травня 1999 року площа біля вулиці Постгассе в центрі Відня наповнилася музикою духового оркестру та українськими піснями. Того дня недалеко від української церкви святої Варвари відкривали пам'ятник Івану Франкові (автор — львівський скульптор, заслужений художник України Любомир Яремчук).

Після церемонії відкриття пам'ятника генеральний вікарій Української греко-католицької церкви отець-митрат Олександр Остгайм-Дзеровіч (голова комітету зі зведення пам'ятника Івану Франкові), відслуживши службу Божу, разом з українською делегацією повернувся до пам'ятника, аби разом сфотографуватися. І тут до них підійшов сивий житель Відня. Він уважно розглянув монумент, прочитав напис, а потім запитав у священика: «Хто ця людина, якій у Відні поставили пам'ятник?» Батько Олександр розповів йому про Івана Франка, про Шевченка, про Україну. Чоловік уважно вислухав його і виголосив: «Якщо Україна вже в перші роки своєї незалежності ставить пам'ятники своїм синам у світі, то цю країну чекає велике майбутнє».

* * *

Суспільний ідеал Франка: «В основі будови нового ладу лежатиме суспільна (громадська) власність на засоби виробництва.

Суспільство складатиметься із рівноправних громад, які будуть управлятися вибраним ними ж керівництвом. Усі плоди праці повністю повинні належати робітникам. При такому ладі політичні питання займатимуть другорядне місце. Зникнуть класові привілеї і нерівність, справи загальнодержавної ваги (розвиток шкіл, музеїв, інститутів) фінансуватимуться із суспільних фондів, військо буде замінене громадською міліцією. Соціалістичний лад забезпечуватиме вільний розвиток усіх націй, які створять «вільну федерацію». Запанує необмежена свобода особистості, зникнуть нерівні шлюби, укладені з розрахунку, діти будуть виховуватися у поняттях розумних, поступових і наукових, але ніхто не заборонятиме їм знайомитися й з іншими, протилежними ідеями».

Водночас у Франковому світогляді було чимало такого, що суперечило марксизму.

У його творах практично не зустрічаються терміни «класова боротьба», «пролетарська революція», «диктатура пролетаріату». Франкове розуміння революції було особливим.

«Під словом «Всесвітня революція» я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину… Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу, і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу. Я переконаний, що послідній акт великої революції соціальної буде остільки лагідніший, а тим самим розумніше і глибше переведений, оскільки освіта і наука зможе прояснити масам робочого народу ціль і способи цілого дня».

* * *

Дослідниками підраховано, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв — художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось із інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості та який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.

* * *

Помер І. Франко на чужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був «такий бідний, як цілий наш народ», ховали І. Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій (померлого перед тим Шухевича) вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі.

Духовна влада відмовила в «парадному» поховальному обряді, «виділила» лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в «позиченій» ямі на шість домовин… Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.

* * *

«Іван Франко — це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості» (Максим Рильський).

* * *

«Іван Франко — трибун народний, Пророк — ватаг, ратай — співець» (М. Вороний).

* * *

«Франко сам один, як справжній велетень, на різних полях створив для української нації речі небуденної вартості, що переходять сили цілої громади звичайних людей…» (В. Дорошенко).

* * *

«Після Тараса Шевченка українська культура не знала діяча, рівного Іванові Франку за титанічними масштабами діяльності.

Вічний революціонер, співець трудового народу, один з перших в європейських літературах співців робітничого класу, найвизначніший письменник пошевченківської доби, глибокий мислитель — таким є для нас Іван Франко» (О. Гончар, з промови на відкритті пам'ятника І. Франкові у Львові, Радянська Україна. — 1964, 1 листопада).

* * *

Твори письменника видані мільйонними тиражами в перекладах багатьма мовами народів світу. Його іменем названо колишні Станіслав, Нагуєвичі, Янів, центральні вулиці багатьох міст. Ім'я Івана Франка носять культурні й навчальні заклади України та українського зарубіжжя. У Києві, Львові, Дрогобичі й Бориславі споруджено пам'ятники великому синові українського народу.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду