Урок: «Талан» — драма з життя української інтелігенції

20 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів зі змістом п'єси, визначити її жанр, поглибити знання про прототип головної героїні Лучицької — М. Заньковецьку; розвивати вміння переказувати стисло та докладно, виступати перед публікою з повідомленням, працювати з довідковою літературою; виховувати повагу до самовідданої праці українських діячів культури.

Теорія літератури: соціально-побутова драма, прототип, конфлікт.

Обладнання: портрет М. Заньковецької, текст твору, словник літературознавчих термінів та інша довідникова література з літературознавства.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Словниковий диктант

Контрастні

риси характеру:

  • серйозність — легковажність;
  • самозакоханість — скромність;
  • ніжність — грубість;
  • лицемірство — щирість.

2. Бесіда з учнями

  • Згадайте визначення поняття «прототип». Наведіть приклади.
  • Що таке історична та художня правда?
  • Розкажіть про український театр на зламі століть.
  • Що вам відомо про М. Заньковецьку?

III. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

У житті українського національного театру, як ми вже дізналися, були різні часи: від заборон постановок українських п'єс до визнання і гучних оплесків глядачів «театру корифеїв». Але ми з'ясували ще дещо: цих гучних оплесків в українського театру могло б не бути, якби не подвижницька самовіддана праця його засновників, які піднесли театр до рівня діла високої і чистої: що «наставляє на розум людей, проводить високі думки…»,

— як говорила про театр М. Лучицька — героїня драми «Талан».

Драму «Талан» (1893), як і драму «Розбите серце», М. Старицький присвятив М. Заньковецькій. У цьому творі вперше в українській літературі митець звернувся до зображення життя і складних творчих буднів акторів професійної національної трупи.

Розповідаючи про долю талановитої актриси Марії Лучицької, Старицький порушує низку актуальних соціальних, мистецьких, морально-етичних і філософських питань, що стосуються місця і ролі творчої інтелігенції в суспільстві в дуже складний і суперечливий період історії.

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя Зараз ми прослухаємо розповідь про видатну українську актрису і на основі цієї інформації визначимо витоки її таланту.

2. Доповідь учня про М. Заньковецьку

Коли Олексій Суворін запропонував М. Заньковецькій «ощасливити російську сцену» — перейти примадонною до Малого театру, — вона дала таку відповідь: «Наша Украина слишком бедна, чтобы её можно было покинуть. Я слишком люблю её, мою Украину, и её театр, чтобы принять ваше предложение».

У своєму дослідженні С. Петлюра писав, що заради «бідної України» актриса не погодилася змінити українську сцену на російську, незважаючи на «більші» ролі, більші гроші і більшу славу».

Чи не приклад це для тих, хто в наш час від'їжджає за кордон у пошуках слави та заради вдалої кар'єри? Щоб після такої пропозиції залишитися на українській сцені, потрібно бути, перш за все, справжнім патріотом та самовідданим служителем національного театру.

Саме такою була Марія Костянтинівна Адасовська, яка уславила український театр під ім'ям М. Заньковецької.

Дуже прикро, що в багатьох статтях про видатну актрису її порівнюють то з Елеонорою Дузе, то з Сарою Бернар, з Вірою Комісаржевською чи з Марією Єрмоловою, применшуючи тим самим значення цього унікального таланту, ролі цієї жінки не тільки в становленні українського професійного театру, а й у формуванні української ментальності.

Той же Суворін, який достатньо зверхньо ставився до українського театру, змушений був визнати: «…Я прямо говорю, другой такой актрисы я никогда не видел. Я сравнил бы её с Сарой Бернар, но эта актриса никогда меня не трогала, тогда как у Заньковецкой очень много чувства и нервности в игре. Подобной артистки нет у нас и за всю нашу память не было…». І це сказано було в час, коли на театральних сценах Москви і Петербурга сяяли зірки тієї самої Віри Комісаржевської, Марії Єрмолової, Марії Савіної, Антоніни Нежданової, Гликерії Федотової… У репертуарі Заньковецької не було ролей зі світової класики, її гра не завжди відповідала світовим театральним стандартам, але вона грала в дуже схильних до мелодраматичних колізій українських п'єсах. І їй вдавалося перетворювати дещо штучні образи деяких п'єс на живих, реальних людей, її обличчя мало здатність передавати найтонші порухи душі.

У чому ж витоки могутнього таланту, який зробив би честь найкращій європейській сцені? М. Заньковецька стала артистичним символом української нації. Їй доводилося «пробивати» через впливових осіб нові українські п'єси, вона допомагала матеріально українським діячам, проводила велику просвітницьку і громадську діяльність.

Така робота була вкрай необхідною тоді, в російській імперії, адже українська мова була мало шанованою на її теренах. Ось що 1900 року писав Іван Нечуй-Левицький у листі до Н. Кобринської: «…Коли я проходжу коло літнього театру в садку (у Києві — авт.), де стоїть юрба акторів та хористів української трупи, збираючись на репетицію, то чую, що й ці балакають якимось жаргоном, а не українською мовою. Виходить, що й вони тільки українські штукарі-промисловці, та й годі! З української пісні, з українського штучництва мають хлібець, ще й добрий, — і нехтують народною мовою в житті та в щоденній життєвій розмові». Тому справжньому українцеві було важко навіть в українській трупі. А якщо взяти до уваги розпорядження Олександра ІІІ: «Совершенно воспретить устройство малорусского театра и формирование трупп для исполнения пьєс и сцен исключительно на малорусском наречии», — то й неможливо. Заньковецькій можна подякувати за те, що своїм блискучим виконанням ролей в українських п'єсах (на 1910 рік українські автори мали у своєму доробку 760 п'єс!), вона змусила російську імперію визнати існування української драматургії.

Виступаючи у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, потім М. Садовського і П. Саксаганського, Ф. Волика, П. Суслова, Марія Заньковецька їздила по всій Україні, виступала в Петербурзі, де на її вистави збирався найвишуканіший «бомонд»: професори, письменники, міністри й сановники, завітав навіть сам цар із родиною. І всюди — повні аншлаги. Зверніть увагу на такий факт: «Наймичку» ставили в Петербурзі 22 рази! Лев Толстой зберігав як реліквію хустинку, подаровану йому М. Заньковецькою після спектаклю «Наймичка». П. Чайковський на сцені Одеського театру підніс їй лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного», І. Бунін плакав на її спектаклях, серед її шанувальників і великий А. Чехов. Письменник-дослідник Микола Кагарлицький висловлює цілком вірогідне припущення, що образ знаменитої «Чайки», яка стала емблемою МХАТу, навіяний піснею «Ой горе тій чайці» у проникливому виконанні Марії Костянтинівни, а прототипом головної героїні цієї психологічної драми певною мірою була сама Заньковецька.

Можна стверджувати, що гри, сповненої такого феноменального психологічного проникнення в образ, не бачила і світова сцена. Недарма ж на спектаклі з участю Марії Костянтинівни такі медичні світила, як О. Богомолець і М. Скліфософський, приводили своїх студентів як на «психологічний практикум».

1895-го року видатний український фотохудожник і кінооператор Альфред Федецький зняв серію психологічних етюдів для книги Ч. Дарвіна «Виявлення емоцій у людини і тварин», в яких актриса ілюструвала різноманітні душевні стани.

Кажуть, що артистизм, лицедійство — у природі української нації. В українському звичаєво-обрядовому календарі був «задіяний» увесь люд — і старе, і мале, і здібне, і не зовсім вдале. Усі були акторами, усі були й глядачами. А козацький рід Адасовських шанував традиції і звичаї предків. Артистичні здібності мали і батьки великої актриси: батько мав приємний баритон, керував заньковецьким церковним хором. Мати відзначалася великим розумом і була характерницею — лікувала людей.

Потяг до сцени, художнього слова (писала вірші, і непогані)

Марія відчула ще в дитинстві і розвивала під час навчання в пансіоні Осовської у Чернігові, в аматорських колективах Чернігова та Ніжина. Вона чудово співала (мецо-сопрано), брала уроки співу в консерваторії м. Гельсінкі. А її шлях на велику сцену розпочався з любові до Миколи Тобілевича, згодом артиста і режисера, що прибрав собі сценічне ім'я Садовський. Перший її дебют у «Наталці Полтавці» 27 жовтня 1882 року засвідчив, що народилася нова актриса нового театру.

В особистому житті Марії відбулася справжня трагедія: вона покохала Садовського, на все життя, але шлях до щастя змусив її пройти принизливу процедуру розлучення з першим чоловіком, церква наклала на неї, людину глибоко віруючу, єпитимію, від неї відвернувся батько… Микола Садовський по-своєму кохав Марію Костянтинівну, однак вони були не дуже вдалою парою: настав час трагічного розриву. Простила Марія чоловіка лише після його смерті. Доказом цього була не тільки ладанка, яку вона попросила покласти в його труну: 1934 року її поховали на Байковому цвинтарі поруч із Миколою Садовським… 1922-го року вона добровільно пішла зі сцени. У той голодний час найціннішими подарунками, що їй принесли на прощання, — були мішок пшеничного борошна та мішок гречаної крупи! Постановою уряду М. Заньковецька була нагороджена званням народної артистки республіки. Вона, наша українська зірка сцени, стала в ряду народних артистів першою.

Світ втратив актрису 4 жовтня 1934 року.

3. Дослідницька робота

Пошук спільного в долі прототипа та персонажа п'єси «Талан» — М. Заньковецької та М. Лучицької.

М. Заньковецька

М. Лучицька

Ім'я Марія

Ім'я Марія

Самовіддана праця в театрі

Самовіддана праця в театрі: «Краще вже останні сили віддати другим на користь, ніж не знати, на що їх берегти! Мені ж самій чим швидше їх витрачу, тим більше втіхи!» «Ви ж не шануєте здоров'я свого! Так тратити сили, як ви, рвучи серце, точачи кров, «надриваючи жили, і без відпочинку!»

Відмова від російської сцени

Відмова від російської сцени: «Для той сцены нужно будет все мое родное забыть и переродиться…»

Особиста драма: розлучення (з О. Хлистовим і М. Садовським)

Особиста драма: розлучення з Квіткою

Сценічний успіх

Сценічний успіх

4. Формулювання відповіді на проблемне запитання

Витоки таланту — у шануванні української культури і мови сім'єю, в якій народилася актриса, і самою актрисою, у спадкових артистичних здібностях, глибокому патріотизмі М. Заньковецької.

5. Переказ змісту п'єси «ланцюжком»

6. Дослідницька робота в групах зі словником літературознавчих термінів та іншою довідниковою літературою (літературні енциклопедії тощо)

На основі словникових статей та інших джерел про драму, драматичні жанри, змісту твору формулюються визначення поняття соціально-побутової драми.

Визначення характеру конфлікту п'єси (соціальний, психологічний, побутовий)

Формулювання визначення

Соціально-побутова драма (згадайте визначення соціально-побутової повісті; урок 5) — це такий художній епічний твір, у якому картини родинного життя і побуту героїв зображені на фоні якихось соціальних подій чи пов'язані з певними суспільними обставинами.)

Соціально-побутова драма — драма, яка поєднує художнє відтворення проблем сім'ї на тлі актуальних соціальних проблем суспільства. Зображує особистість у її драматичних стосунках з сім'єю та суспільством, розкриває морально-етичні проблеми сім'ї.

V. Систематизація й узагальнення вивченого

1. Творче завдання

Яку пару контрастних рис характеру, поданих на початку уроку, можна використати для характеристики стосунків головної героїні п'єси та її оточення?

2. Творча робота

На основі змісту п'єси складіть усний твір-роздум за темою: «Самовіддана праця — доля видатних особистостей чи обов'язок кожного?»

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Скласти перелік запитань до Лучицької та Квітки для віртуального інтерв'ю.

Методичний коментар.

У класі наприкінці уроку тягнуться жеребки для визначення тих учнів, які наступного уроку будуть перевтілюватися у журналістів (3–4 учні). Решта (хлопці) будуть «Квітками», дівчата — «Лучицькими». Вони повинні від імені своїх героїв відповідати на запитання інтерв'ю.

VII. Підсумок уроку

Рефлексія

  • «Найкращим епізодом уроку був…»
  • «Я дізнався нового про…»
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду