Урок: Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Життя і творчість. Жанрова різноманітність драматичних творів

18 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом письменника, драматургічним новаторством, роллю в розвитку новочасного українського театру, жанровою різноманітністю його творів; розвивати навички конспектування (складання плану, тез залежно від можливостей учня), сприйняття інформації на слух, виділення головного, дослідницької роботи, узагальнення; розширювати словниковий запас учнів;

виховувати вміння співпрацювати, працювати самостійно, прищеплювати інтерес до здобутків національної культури.

Теорія літератури: драма, її особливості, соціально-психологічна драма, соціально-сатирична комедія.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, фото з вистав «Наймичка», «Хазяїн», «Суєта»,

словник літературознавчих термінів та інша довідкова література.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Словниковий диктант Автор п'єси, драматург, драматург-новатор, майстер побудови сценічної дії, митець.

2. Бесіда з учнями

  • Розкажіть про родину Тобілевичів та її внесок у розвиток українського театру.
  • Повідомте про театр корифеїв та роль у ньому І. Карпенка-Карого.
  • Схарактеризуйте репертуар театру корифеїв і внесок у його становлення І. Карпенка-Карого.

3. Повторення відомостей з теорії літератури

Продовжте речення:

  • Драма розкриває життєві явища і характери через…
  • Драма — це твір з гострим життєвим конфліктом,..
  • За жанрами драми поділяються на…
  • Комедії як жанру властиво…
  • Драматичний твір — це…
  • Перший професійний український
    театр — це…
  • «Я знаю імена таких акторів і режисерів театру корифеїв, як…»

Довідка

Комедія — це драматичний твір, у якому відображається смішне і потворне в житті, висміюються негативні риси людей та соціальні вади. Основою комедії є сміх. Об'єкт цього сміху — негативні явища дійсності. «О, сміх — велике діло!» — проголошував М. В. Гоголь.

III. Мотивація навчальної діяльності школярів.

Оголошення теми й мети уроку

Слово вчителя

І. Карпенко-Карий завершував життя на зламі епох. Він і сам у театральному мистецтві був наче мостом між двома епохами.

З одного боку — романтично-побутовий, етнографічно-побутовий театр, з другого — театр новий, реалістично-психологічний.

У «Суєті» та «Житейському морі» справедливо вбачають риси драми чеховського типу.

Іван Франко визначив місце І. Карпенка-Карого в історії українського театру так: «…Він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література та при якому щодо ширини і глибокого продумання тем, бистрої обсервації життя і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов'янських народів».

Дійсно, як зазначають літературні критики, українській культурі без драматурга І. Карпенка-Карого все одно, що норвезькій — без майстра драми Г. Ібсена, шведській — без А. Стріндберга, німецькій — без Г. Гауптмана, бельгійській — без М. Метерлінка… Ця постать настільки значима, що її можна вивчати протягом усього життя. Але ми спробуємо дізнатися про визначні моменти його життя та творчості за декілька уроків.

На попередньому уроці ми вже частково познайомилися з особистістю І. Карпенка-Карого, тому, повторивши вже відоме, зосередимося на цьому уроці на загальній характеристиці його творчості.

IV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Наше завдання — більш докладно ознайомитися з біографією та творчістю митця. Ви розумієте, що життя і творчість будь-якого майстра — це нероздільні речі, адже кожний крок такої людини присвячений служінню мистецтву. Життя Івана Тобілевича — не виняток.

2. Робота з біографією митця

Під час лекції вчителя учні ведуть конспект, занотовують розповідь у вигляді тез або просто складають план. Обов'язкова умова: вони повинні відмітити у своїх записах інформацію про І. Карпенка-Карого, яка для них нова.

Стислий зміст повідомлення вчителя

І. Карпенко-Карий — український драматург другої половини ХІХ—початку ХХ ст. — був серед тих, кого сміливо можна назвати новатором.

В українській драматургії до І. Карпенка-Карого сюжет п'єси будувався здебільшого на якійсь любовній колізії і велику увагу приділяли етнографії. Іван Карпович уже в перших своїх драмах відходить від цього шаблону. Виступаючи проти надмірного етнографізму, митець зазначав, що треба «заглибитися в душу народу» й уникати перенасичення твору «етнографією, якої й так досить у наших п'єсах».

Іван Франко високо цінував талант І. Карпенка-Карого, зазначаючи, що цей митець здатний «обняти такий широкий горизонт».

Дійсно, діапазон п'єс І. Карпенка-Карого широкий як у жанровому, так і тематично-ідейному аспекті. Від соціально-побутової драми до історичної трагедії, від побутової комедії до соціальної сатири — такий шлях пройшов цей видатний майстер драматичного слова.

Його ім'я можна сміливо поставити поруч із такими класиками світової драматургії, як Бернард Шоу, Генрік Ібсен, Герхард Гауптман та ін.

Іван Карпович Тобілевич увійшов у літературу під псевдонімом І. Карпенко-Карий. Відомо, що він поєднав у своєму імені ім'я батька та прізвище героя п'єси Т. Г. Шевченка «Назар Стодоля» — Гната Карого.

Його драматургічну творчість можна поділити на два періоди: п'єси першого періоду творчості — соціально-побутові драми («Безталанна» та ін.); «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» — п'єси другої групи — гостропроблемні соціально-психологічні комедії.

Драматургія І. Карпенка-Карого з'явилася і розвинулася завдяки таким видатним попередникам, як Г. Квітка-Основ'яненко, І. Котляревський, Т. Шевченко.

Огляд життя і творчості І. Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в с. Арсенівка Бобринецького повіту на Херсонщині в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Хлопець навчався в Бобринецькому повітовому училищі, потім з 1859 року почав працювати писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше став канцеляристом міської управи.

1864-го року влаштувався на службу до повітового суду, наступного року переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах Тарновського, публікував літературно критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

У 1870 р. І. Карпенко-Карий одружився з Надією Тарковською.

1883-го року в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність І. Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції. Він вступив до трупи М. Старицького.

1884-го року заарештований і засланий до Новочеркаська. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

Протягом 1886–1887 pp. І. Карпенко-Карий опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

Перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого вийшов у Херсоні 1886 року.

1887-го року, отримавши дозвіл на звільнення, прибув в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, Іван Тобілевич назвав іменем дружини. І донині хутір Надія є історикокультурним заповідником).

1888-го року з І. Карпенка-Карого знято гласний нагляд, він вступив до трупи М. Садовського, пізніше — П. Саксаганського.

У 1890 році став членом товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

«Записку до з'їзду сценічних діячів», складену І. КарпенкомКарим у 1897 році, у Москві з трибуни з'їзду виголосив П. Саксаганський. У ній ішлося про переслідування українського театру.

1899-го року драматург написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини.

Протягом 1900–1904 pp. І. Карпенко-Карий створив власну трупу. З-під пера митця вийшли п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

У 1906 р. І. Карпенко-Карий захворів, залишив сцену і виїхав на лікування до Німеччини.

15 вересня 1907 року він помер у Берліні. Тіло перевезене в Україну і поховане на кладовищі в с. Карлюжини біля хутора Надія.

3. Робота в групах (працюють протягом усього уроку в незмінному складі) — «Мозковий штурм»

  • Родина Тобілевичів як сузір'я талантів — це закономірність чи виняток в українській культурі? (У чому полягає феномен родини Тобілевичів?)
  • Що спонукало І. Карпенка-Карого до новаторських пошуків у драматургії?

4. Дослідницька робота в групах зі словником літературознавчих термінів та іншою довідниковою літературою (літературні енциклопедії тощо)

На основі словникових статей та статей інших джерел про драму, драматичні жанри, комедію та сатиру формулюють визначення соціально-психологічної драми, сатиричної комедії.

Орієнтовні визначення

Соціально-психологічна драма — драма, яка поєднує художнє відтворення соціальних проблем сучасності та внутрішнього світу персонажів — думок, почуттів, прагнень, породжених навколишнім світом. Зображує особистість у її драматичних стосунках із суспільством, у процесі духовного становлення або духовних змін під впливом обставин та оточення. Набула актуальності на межі ХІХ–ХХ століть.

Соціально-сатирична комедія — драматичний твір, у якому викриваються та висміюються суспільні та людські вади. Соціальна комедія розкриває класові суперечності суспільного буття, викриває все те, що заважає суспільному розвиткові (старе, потворне, аморальне). Показує вихід на арену суспільного життя нових типів героїв.

5. Робота в групах (оглядове ознайомлення з п'єсами І. Карпенка-Карого «Наймичка», «Суєта», «Хазяїн»)

1. Учні, які отримали випереджувальне завдання, виступають з візитівкою твору.

2. Групи прослуховують повідомлення і працюють над заповненням таблиці-візитівки п'єси на окремих аркушах паперу.

3. Кожна група доповідає про результати своєї роботи, які корегують і заносять до узагальнювальної таблиці на дошці, яку переносять у зошит.

4. Виступи учнів (випереджувальне завдання) з візитівкою твору.

  • Виступ учня з повідомленнями про комедію «Хазяїн».
  • Виступ учня з повідомленнями про драму «Наймичка».
  • Виступ учня з повідомленнями про комедію «Суєта».

Зразок інформації для виступу. П'єса «Хазяїн»

П'єса «Хазяїн» була написана навесні 1900 року.

Український театр довгий час змушений був розробляти селянську тематику з етнографічним ухилом, бо інакше б українське слово не звучало зі сцени. Таке становище хоч і давало можливість театру розвиватися, але вимагало оновлення. Однією з перших драм оновленої української драматургії стала п'єса І. Карпенка-Карого «Хазяїн».

«Хазяїн» — це новий тип твору для тогочасного театру, бо в ньому розв'язуються проблеми сучасного авторові суспільства: становлення нової сільської буржуазії.

Представником цього нового соціального прошарку в п'єсі є Терентій Гаврилович Пузир.

З розмов діючих осіб читач дізнається, що колись Пузир із дружиною тяжко працювали, отже, багатство зароблене працею. Але наскільки чесною? Читач або глядач дуже швидко починає розуміти, що Пузир не гребував ніякими засобами, аби збагатитися.

І один зі шляхів збагачення таких людей бачимо, коли розгортається афера з вівцями та вдаваним банкрутством.

У п'єсі порушується та ж проблема, що й у комедії «Сто тисяч». Її головний герой — Пузир, заробляючи гроші, поступово стає залежним від них так само, як і Герасим Калитка. Про згубну владу грошей над героєм свідчить і його ставлення до робітників, яких він безжально експлуатує заради зиску. Терентій Гаврилович, здається, й Бога не боїться, і гріха не бачить у тому, що заради грошей морить людей голодом, хоч вони сумлінно працюють на нього. А картина «бійки» з гусаком за копичку відверто сатирична. Він же має тих копичок неміряно, але втручається й падає так, що це виявилося смертельно небезпечним. Здавалося б, перед смертельною загрозою можна було б подумати про Боже, а не про людське. (Згадайте радість Калитки від того, що гроші повертаються до нього, не зважаючи на втрату двох зубів.)

Напрошується запитання: «Хто ж справжній хазяїн життя? Відповідь очевидна: Пузир не хазяїн свого життя, свого здоров'я, він стає нікому не потрібним у суспільстві, навіть незважаючи на орден Станіслава. Справжній хазяїн — гроші, а гроші — це влада. А влада таких, як Пузир, страшна, бо аморальна. Саме про це соціальне явище розповів І. Карпенко-Карий у комедії нового типу. Сам автор так написав про комедію: «Хазяїн» — зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети».

П'єса покликана була показати, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоціллю, перетворює багатія на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує існуванню інших людей. Засобами їдкого сміху ця комедія викриває здичавіння великого землевласника, його духовну убогість і жорстокість.

Проблематика комедії «Хазяїн»

  • Проблема добра і зла (Пузир, Феноген, Ліхтаренко; загибель Зозулі).

Назва п'єси, рік публікації

Тема

Головна думка п'єси

Проблематика твору

Головний герої п'єси (або головні герої)

Жанр драматичного твору

Риси п'єси нового типу

«Хазяїн», 1900 рік

Тема твору — це розповідь про антигуманні засоби блискавичного збагачення сільських буржуа та методи їх господарювання

Згубна влада грошей «Зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!» І. Карпенко-Карий

Проблема добра і зла; збагачення заради збагачення; взаємин батьків і дітей; взаємин «пузирів» та інтелігенції; моралі, духовності

Терентій Гаврилович Пузир

Соціально-сатирична комедія, бо викриває засобами сатири типові соціальні явища XІX–ХX століття

Композиція: поєднання комічних елементів (які, безумовно, переважають) із драматичними і навіть трагічними; комедія не розважає, а повчає; відхід від надмірного етнографізму; введення таких композиційних елементів та художніх прийо мів, як характеристика образу через психологічні та побутові деталі, введення позасценічної дії, насичення реплік, тирад з глибоким підтекстом, вміння оживити на сцені окремі речі тощо; новий герой, який знаменує появу нового соціального прошарку — сільського буржуа

«Суєта», 1903 рік

Соціально-сатирична комедія






«Наймичка», 1885 рік

Соціально психологічна драма







  • Проблема збагачення заради збагачення (Пузир — історії з халатом та кожухом, авантюра з переховуванням статків банкрота Петра Михайлова, епізод з гусьми — «грабіжниками» Пузиревого добра).
  • Проблема взаємин батьків і дітей (Пузир — Соня).
  • Проблема взаємин «пузирів» та ітелігенції (Пузир — Золотницький, Пузир — Калинович, Пузир — Соня).
  • Проблема моралі, духовності (Пузир: пам'ятник Котляревському і орден Станіслава — що вагоміше і що вигідніше? Зневага до бідного інтелігента Калиновича — і дозвіл на одруження Калиновича із Сонею. (Виявляється, що брат Калиновича — прокурор і може врятувати Пузиря від тюрми і ганьби!)

По-новому побудував драматург композицію твору. Автор майстерно поєднав комічні елементи, які, безумовно, переважають, драматичні і навіть трагічні.

У побудові п'єси «Хазяїн» автор відійшов від усталених традицій, які вимагали від драматурга зосереджувати головну увагу на зовнішній інтризі, переплетенні ефектних сцен, що повинні розсмішити глядача. Але І. Карпенко-Карий збагнув, що комедія має бути не розважальною, а повчальною, що вона покликана аналізувати суспільні явища, глибоко розкривати суперечності, людські характери.

Окремими новаторськими рисами є й застосування драматургом таких композиційних елементів та художніх прийомів, як характеристика образу через психологічні та побутові деталі, введення позасценічної дії, насичення реплік, тирад з глибоким підтекстом, уміння оживити на сцені окремі речі тощо. Наприклад, як багато значить у комедії історія з халатом! Цей предмет домашнього одягу справді оживає у творі, ставши засобом глузування з Пузиря, його скупості й некультурності.

Зразок інформації для виступу. П'єса «Суєта»

П'єсу «Суєта» написано 1903 року.

Комедію Карпенко-Карий задумав як одну частину трилогії.

Другою частиною є комедія «Житейське море», третю «У пристані» автор написати не встиг.

Твір захоплює таким глибоким розумінням життя та людських характерів, головна думка висуває твір на одне з перших місць серед драматичних творів Карпенка-Карого.

Короткий зміст

Багатий селянин Макар Барильченко має чотирьох синів і одну доньку. Карпо — хлібороб, Михайло — вчитель гімназії, Петро — кандидат прав, Іван — старший писар. Тетяна, жінка Барильченка, разом із донькою Василиною та невісткою Явдохою готується до приїзду синів, турбується, чим їх найкраще пригостити.

Назустріч синам вона посилає старого Барильченка. Але коли вони приїздять, виявляється, що хлопці вже відокремилися від рідні, від рідної землі, їхнє життя старі Барильченки не розуміють. Михайло мріє про Рів'єру, куди виїхала його суджена Наталя Сорокатисячникова й на виїзд туди витягає в батьків гроші. Одружившись, він взагалі забуває рідну землю та сім'ю.

Батьки вже не можуть розраховувати на нього у старості. Також відчужується від рідні Петро. Він одружується з Аделаїдою, яка не може стерпіти сопуху в селянській хаті.

Рід Барильченків розколюється: одна його половина продовжує жити сільським трудовим життям, друга — віддається міській суєті… Але найголовніше — біль автора за основи життя, які руйнуються: «Нещасна земля, гірка твоя доля! Тікають від тебе освічені на твої достатки діти і кидають село у тьмі…».

На батьківській землі залишається тільки один Карпо, який дорікає тим, кого спокусила нікчемна суєта: «Від села, від людей своїх та від землі відстали…». Саме йому симпатизує І. КарпенкоКарий, уболіваючи за фундаментальні духовні цінності, вироблені протягом віків трудовим сільським людом. Автор симпатизує і Барильченкам, простим чесним сільським трудівникам, які працюють на землі, живуть серед природи, зберігають вірність традиціям народної культури. Саме ці речі І. Карпенко-Карий протиставляє їх житейській суєті — культові грошей, кар'єризмові чи пошануванню… Суєта — це незакорінене життя, життя перекотиполя. Ті ж, хто живе таким життям, забираються з рідної землі у погоні за розкішним, вигідним життям, шукають місце, де краще живеться, забуваючи про своє коріння, — засуджуються і висміюються.

«Суєта» сповнена пафосом пристрасного обстоювання вкоріненого життя: коли рветься коріння, змінюється ієрархія цінностей, гострішими стають протиріччя між містом і селом, між батьками й дітьми…

Зразок інформації для виступу. «Наймичка»

Мистецькі шукання привели І. Карпенка-Карого до створення 1885 року блискучого зразка психологічної драми — п'єси «Наймичка».

Сюжет драми

В основі сюжету — трагічна історія наймички Христини (дочки загиблої у шинку покритки), що змалку поневіряється по наймах, зносить наругу і знущання, але не втрачає душевної чистоти.

Харитина — сирота, яка живе серед чужих людей, за неї нікому заступитися, а кривдять її тяжко щодня. Дівчина мусить терпіти, адже захисників у неї немає: ні на кого надіятися й немає на що сподіватися. Минуле — безрадісне, сучасність страшна, майбутнього — немає. Розбещений, підступний, душевно знівечений багатій Василь Цокуль зваблює дівчину, скориставшись її становищем. Він зробив Харитину своєю коханкою. Довірлива й щира дівчина вірить йому, сподівається на щастя. Та коли Цокуль, знівечивши життя беззахисній наймичці, навчає її брехати й лицемірити, вона виявляє свою незрівнянну моральну вищість над кривдником, рішуче відкидаючи його облудні поради й тавруючи цього хижака словами правди: «Я все кину вам під ноги, не треба мені нічого вашого! Воно давить мене, дихати не можу. Я була обшарпана, та зате у вічі сміливо дивилася всім». Щира і безкомпромісна у своїх почуттях, дівчина не витримує безчестя і кінчає життя самогубством, а винуватець її трагедії продовжує жити.

Історія, розказана драматургом, для тих часів була звичайною.

Але в цьому творі зведення беззахисної юнки багатієм набуває широкого художнього узагальнення. Драматург по-новому розкрив цю тему, засудивши не окремого розбещеного юнака, а розтлінну мораль тих, хто тримає у своїх руках гроші, багатство, владу.

Карпенко-Карий устами наймита Панаса проклинає винуватців трагедії: «Нехай наші сльози… важким камінням ляжуть на душі ситих, розпутних».

Драматург викриває у «Наймичці» мораль тих, хто вище за все поставив гроші, багатство, яке давало цокулям відчуття безкарності, вседозволеності, позбавляло моралі і честі. Знівечити життя іншої людини задля власної миттєвої втіхи — норма їхнього існування. Морально ниці, лицемірні, такі людці живуть серед нас і сьогодні, тому драма залишається актуальною завжди.

Образ наймички Харитини продовжує кращі народні традиції у зображенні беззахисної сироти, співзвучний деяким творам Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного.

V. Систематизація й узагальнення вивченого

1. Інтерактивна вправа «Мікрофон»

  • «Мені вже було відомо про І. Карпенка-Карого таке…»
  • «З інформації про Івана Карпенка-Карого для мене новим було…»
  • «Біографія митця мене вразила тим…»
  • «Мені важко дати одним словом визначення професії І. Карпенка-Карого, тому…»
  • «Місце драматургії І. Карпенка-Карого в українській та світовій літературі…»
  • «Сутність новаторства видатного драматурга у тому…»

2. Бесіда з учнями

  • Яким є тематичний та жанровий діапазон п'єс І. КарпенкаКарого?
  • Що б ви сказали про роль І. Карпенка-Карого у розвитку української драми тепер, поглибивши відомості про його життя і творчість? (Відповідаючи, використайте матеріал словникового диктанту, поданого на початку уроку.)

VI. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія

  • Для мене найскладнішим завданням було…
  • У групі я найкраще роблю…
  • Моя пропозиція для покращення групової роботи така…

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Повторити (або прочитати) зміст комедії І. Карпенка-Карого «Мартин Боруля» та комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич», визначення «високої комедії», «принципу певної невідповідності».

3. Почати роботу над рефератом «Герої та антигерої української історичної прози та драматургії» (Ієремія Вишневецький — Максим Кривоніс; Сава Чалий — Гнат Голий). Час консультацій визначає вчитель.

Додаток

Реферат

Слово реферат походить від латинського слова referre, що означає «повідати, повідомляти». Тобто це короткий усний чи письмовий виклад якого-небудь питання, змісту книги, наукової роботи або доповідь на будь-яку тему, зроблена на основі критичного огляду літератури (Коломієць М. П. Словник іншомовних слів / М. П. Коломієць, Л. В. Молодова. — К. : Освіта, 1998. — С. 141.)

Перш за все слід запам'ятати такі правила:

  • Реферат не копіює дослівно книги чи статті і не є конспектом: це — новий вторинний текст, який складається після узагальнення та систематизації першоджерела, його аналітичного опрацювання.
  • Під час написання реферату не використовують лише одне джерело, відбирають інформацію, яка цікава не тільки авторові, а й об'єктивно цінна для всіх.
  • Це не просто огляд літератури, тому що реферат передбачає формування особистого ставлення автора роботи до проблеми.
  • Автор не має права користуватися позначками та скороченнями, які зрозумілі лише йому.
  • Використовуючи вислови відомих людей, необхідно вказувати джерело інформації.

Структура реферату та вимоги до змісту структурних розділів реферату

1. Вступ (Обґрунтувати вибір теми, її актуальність. Окреслити мету та завдання роботи. Дати короткий огляд використаної літератури).

2. Головна частина (Розкривати тему крок за кроком, розподіляючи матеріал на різні розділи, параграфи, абзаци, підтверджуючи його фактами і цитатами. Наприкінці кожного розділу зробити короткий підсумок. Обов'язкова:

  • наявність заголовків до частин тексту та їх відповідність змістові;
  • проблемність та різнобічність у викладі матеріалу;
  • наявність прикладів).

3. Висновки. (Сформулювати загальні висновки з теми, висловити свою згоду чи незгоду з позиціями авторів першоджерел, а також особистий погляд на розв'язання проблеми).

Деякі поради

  • Роботу над рефератом слід починати з написання головної частини на чернетці, а вже потім писати вступ, щоб у подальшому не довелося його корегувати;
  • порадитися в разі необхідності з учителем;
  • надрукувати реферат начисто і підготувати коротке повідомлення (3 хв), яке знадобиться під час захисту реферату.

Оформлення реферату Титульний аркуш оформлють згідно зі стандартом навчального закладу, він містить таку інформацію:

  • назва міністерства, якому підпорядковується установа;
  • назва навчального закладу;
  • клас;
  • заголовок (тема реферату);
  • прізвище, ім'я, по батькові виконавця;
  • прізвище, ім'я, по батькові вчителя;
  • місце і рік написання.

Список літератури

1. Антонович В. Про гетьманські часи на Україні. — К., 1991. — С. 102.

2. Баран Є. Українська історична проза другої половини ХІХ ст. і Орест Левицький. — К., 1994. — С. 65.

3. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.

4. Довідник з історії України за ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.

5. Міщук Р. Уроки історії — уроки моральності / І. Нечуй-Левицький.

Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. — К., 1991. — С. 489.

6. Мороз Л. Іван Карпенко-Карий (Іван Тобілевич) / Історія української літератури ХІХ століття : у 3 кн. — К., 1997. — Кн. 3.

7. Остапенко П. В. Усі видатні постаті України. — Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. — 352 с.

8. Падалка Н. Вивчення творчості І. Карпенка-Карого (І. Тобілевича)

в школі. — К., 1970.

9. Пінчук С. Розвиток жанру — еволюція образу // Проблеми. Жанри.

Майстерність. — К., 1981. — Вип. 6. — С. 129.

10. Рад. енциклопедія історії України. — К., 1969. — Т. 1.

11. Усі українські письменники та їхні твори. 10 клас. — Х. : Веста : Видавництво «Ранок», 2008. — 336 с.

12. Усі українські письменники / упор. Ю. І. Хізова, В. В. Щоголева. — Х. : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2008. — 384 с.

13. Юрій Рудницький, Ієремія Вишневецький: спроба реабілітації. — Львів, 2007.

14. Гіпермаркет знань http://www.ukrlіt.vn.ua/10klas.html

15. Острів знань http://ostrіv.іn.ua/

16. http://www.ukrtvory.com.ua/10tu39.html

17. http://www.ukrlіb.com.ua/referats/prіntout.php?іd=387.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду