Урок розвитку комунікативних умінь і навичок. Характеристика образу Єремії Вишневецького. Складання порівняльної характеристики образів Єремії Вишневецького та Максима Кривоноса

15 грудня, 2016 0

Мета: схарактеризувати образ Єремії, скласти порівняльну характеристику образів Єремії Вишневецького та Максима Кривоноса, встановити спільне й відмінне в їхніх характерах; розвивати навички самостійної роботи, аналізу та критичного мислення; виховувати почуття патріотизму.

Теорія літератури: історичний роман.

Обладнання: портрет письменника, картина М. С. Самокиша «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким».

Тип уроку: розвиток комунікативних умінь і навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

«Князь Єремія Вишневецький» — це історико-біографічна повість, у якій письменник

реалістично показав життєвий шлях нащадка давнього українського роду Вишневецьких — Єремії Вишневецького. У відтворенні його образу І. Нечуй-Левицький не відступає від традиційної для українського фольклору, історіографії, художньої літератури, версії змалювання життя і діяльності реальної історичної особи ХVІІ століття. Для митця не виникає жодного питання щодо ракурсу змалювання постаті Єремії Вишневецького в художньому творі. Його позиція однозначна і беззаперечна: у центрі повісті — український перевертень і національний зрадник (аналогічних поглядів щодо зображення постаті українського князя дотримується І. Нечуй-Левицький у відтворенні подій українсько-польського протистояння на сторінках історико-популярних нарисів «Український гетьман Богдан Хмельницький», «З давніх часів»). Про це свідчать і кілька варіантів назв твору, що збереглися на титульному аркуші рукопису.
Перша назва була «Одступник». Але її стерто, залишилися тільки відбитки літер на папері. Другу назву — «Перевертень» — двічі закреслено.

Проте, незважаючи на чітко визначене негативне ставлення митця до Єремії Вишневецького, твір не побудовано на суцільних докорах, звинуваченнях і прокляттях. Повість «Князь Єремія Вишневецький» — це розповідь про трагічну як для Єремії, так і для України долю нащадка славного давнього роду, це пошук причин ментального переродження, духовної зради, їх аналіз. Сьогодні на уроці ми будемо досліджувати, яким же змалював Єремію на сторінках своєї повісті класик української літератури І. С. Нечуй-Левицький.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Фронтальна бесіда

1. Які проблеми порушує І. С. Нечуй-Левицький у повісті «Князь Єремія Вишневецький»?

2. У чому полягає патріотичний пафос твору? (У втіленні патріотичної ідеї єдності народу.)

3. Чим ви можете аргументувати думку, що повість «Князь Єремія Вишневецький» — історична?

4. Що стало причиною початку національно-визвольної боротьби козацтва України в ХVІІ столітті?

5. Хто такий Максим Кривоніс? Яким ми бачимо його в повісті?

ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Розглянемо, яким же постає перед нами образ Єремії Вишневецького в історичній повісті І. НечуяЛевицького «Князь Єремія Вишневецький». Охарактеризуємо літературний образ за планом:

1. Портретна характеристика.

2. Риси його характеру. Дібрати цитати.

3. Чому в житті він надавав пріоритети?

4. Як розв'язував питання вибору релігії?

5. Ставлення до людей, з якими спілкувався близько чи опосередковано.

Спочатку прослухаємо біографічну довідку про Єремію Вишневецького.

2. Розповідь учня (випереджувальне завдання) про Єремію Вишневецького як історичну особу

Матеріал може бути такого змісту.

Єремія Вишневецький (1612–1651). Ім'я при народженні Ієремія Михайло Корибут Вишневецький. Походив з литовсько-руського князівського роду, син київського каштеляна Михайла Вишневецького і Раїни Вишневецької. Учився в єзуїтському колегіумі у Львові, потім вивчав військову справу в Італії та Іспанії. Володів величезними маєтностями в Україні. Зокрема, на Лівобережжі йому належало 56 міст і містечок із центром у м. Лубни (т. зв. Вишневеччина, нині переважно територія Полтавської області), у яких жило понад 288 тис. чоловік, що сплачували щороку 1 млн 200 тис. злотих чиншу. Утримував 12–20 тис. першокласного надвірного війська.

1631-го року перейшов з православ'я в католицизм, поширенню якого сприяв у своїх володіннях. Брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр., у відбитті нападів Абазипаші 1633 року.

У травні 1638 року Вишневецький разом із Потоцьким розгромив селянсько-козацьке повстання під керівництвом Остряниці, а наступного року, коли новим козацьким гетьманом став Дмитро Гуня, він, будучи не в силах перемогти козацьке військо, безжально нищив мирне населення, незважаючи на те що Гуня вимагав від Потоцького дотримання воєнного етикету: «Хай би

вже вели війну з нами, з військом Запорозьким… тільки б дали спокій бідним, невинним і пригнобленим людям, голоси яких і безвинно пролита кров благають у Бога відплати». Потоптавши укладений договір, який гарантував недоторканість, Потоцький і Вишневецький, як тільки повсталі розбилися на менші групи, нещадно винищили їх. Селянські виступи захлинулися в крові.

Племінник Петра Могили, що перейшов із православ'я до католицизму, Ярема Вишневецький засновує церковне братствo в Срібному зі школою, шпиталем і місцем для зборів.

1644-го року на чолі зі своїм надвірним військом брав участь у перемозі над татарською ордою під проводом Тугай-бея під Охматовим.

1640–1643-х років почалися селянські заворушення. 1647-го року повстали кріпаки Вишневецького на Прилуччині. Єремія топив повстання в крові та вогні.

1648го Вишневецький укріпив Бровари як пункт проти-визвольного повстання, оскільки володів тими землями.

На початку повстання Хмельницького 1648 року під тиском повсталих відступив зі своїх володінь на Лівобережжі. На Правобережній Україні чинив екзекуції, намагаючись придушити повстання.

У боях 1648 р. під Махнівкою, П'яткою і Старокостянтиновом надвірні загони Вишневецького та інших магнатів вели успішні бої з козацько-селянськими загонами на чолі з М. Кривоносом. Після розгрому польсько-шляхетського війська в Пилявецькій битві 1648 р. Вишневецький відступив до Львова. 1649го р. очолив оборону Збаража від козацько-татарського війська. З 1651-го

р. один з керівників польської армії в битві під Берестечком проти козацько-татарського війська.

Помер 20 серпня 1651 р. під Паволоччю.

У відомому творі Г. Сенкевича «Вогнем і мечем» (1884) Єремія зображений національним героєм Польщі. Водночас він 1646 р. загрожував фізичною розправою членам сейму, обіцяв розігнати сейм, гостро дебатував з королем.

3. Робота над характеристикою образу Єремії Вишневецького

1. Портретна характеристика. Що в портреті Єремії привертає увагу? Що можна сказати про людину, яка має такі очі? «Чи янгол з неба оце з'явився мені серед цього пишного натовпу князів та магнатів, чи демон з пекла прийняв лицарський пишний, чудовий вид і вмішався серед молодих магнатів?

Не можу одвести очей од його грізного, трохи навіть страшного виду. Яка краса в тих чорних кучерях та смуглявих рум'янцях! Які різкі та гострі очі! Це демон, але демон з неба, з одлиском якоїсь незвичайної краси. І ніби не дуже гарний з лиця, і який чудовий з очей, з брів, з чола! Я люблю таку демонську красу, тільки таку. Чимсь гарячим, палким пахотить од неї», — подумала Гризельда» (розділ 3.)

«Єремія стояв перед троном, пишно убраний, у червоному оксамитовому кунтуші, у червоних сап'янцях, вишитих золотом, із золотими підківками. При боку висіла шабля в піхві з золотим держалном, обсипаним дорогими камінцями. Високий, рівний станом, бадьористий, чорнявий, аж смуглявий, він одразу вразив Гризельду і своїм станом, і грізними чорними блискучими очима, і пишними чорними кучерями» (розділ 3).

Порівняйте, як описує портрет князя Вишневецького українська поетеса Ліна Костенко в романі у віршах «Берестечко».

Князь Єремія той не дуже.
Той не привабливий з лиця.
Воно у нього зле, байдуже, —
щось од вчорашнього млинця.

Бліде, холодне, невиразне.
Не пригадаєш, скільки б раз
не дививсь на нього.
Але очі —
як буре небо в сірім клоччі.
А то прокотить по лицю —
як блиск остиглого свинцю.
В зіницях зашморги гойдає
химерно вигнута брова.
Лиця ніхто не пригадає.
Очей ніхто не забува.


2. Риси характеру. Доберіть цитати.

Риса характеру

Цитата
Жорстокий

— Поставте шибениці та залізні кілки! Принесіть з кузень ковадла та сокири! — кричав Єремія. І Єремія, хапаючись у похід, звелів в одну мить повішати людей рядками на шибеницях; декотрих поміж їх понастромлювали на залізні палі. З десяток голів покотилося з принесеного ковадла під сокирою ката (розділ 10)

Самовпевнений

Україна з гетьманом, з козаками мені не припадає до вподоби. Якась там нікчемна, гидка чорнота, якісь сіромахи будуть надо мною верховодити. Не бажається мені стати козацьким гетьманом, яким був мій дід Байда Вишневецький. На козацьких радах якийсь там Грицько, якийсь Павлюк крикне тобі в вічі: «Клади булаву!» Якийсь Крути- хвіст, якийсь Задериморда скине тебе з гетьманства й видере з твоїх рук булаву. Плюнути мені на такі ради! Не варті вони княжої слини! Я сам візьму свою булаву і ні перед ким не покладу її. Моя гетьманська булава — то землі безмірні, безліч грошей, військо… Це багато вартніше за якусь гетьманську булаву. Козацькі порядки, козацький мужицький уклад противні мені! Я їх ненавиджу. Польща — це рай задля панів: там і тільки там, у Польщі, моє царство, моє й панство… Козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити на смерть… Але треба задля цього маєтностів силу! Грошей силу! Війська силу! Я повигоню з Лубенщини всіх, навіть польських панків та панів, повидираю в них землю силою, зберу військо, стану міцно на Дніпрі, потім піду далі, стану в Варшаві, викину свій стяг, стяг князів Вишневецьких, Ольгердовичів! І тоді нехай потягається зо мною магнатство! Нехай повойдується зо мною сам король!.. (розділ 2)

Гордовитий

У Києві він вступив у свій ще батьківський палац і, глянувши кругом себе, почервонів од сорому. Палац здавався йому теперечки тісний, нікчемний, не вартий давнього князівського роду Вишневецьких. Його взяла досада й злість на своїх предків, неначе предки були винні в тому, що не поважали свого славного роду і не збудували палацу, вартого славного давнього роду князів Вишневецьких. Для слави нашого великого роду мені не подобає жити в таких печерях та ще й вітати в їх славних магнатів з Польщі й України. Мене підіймуть на сміх. Не в таких замках жили славні лицарі на Рейні, не в таких конурах жили і їх славні діди та прадіди, в яких жили мої, — подумав Єремія, ходячи по тісненьких покоях, з вузенькими віконцями, з темними закутками, заставленими рядками давніх темних образів (розділ 2)

Владолюбний

Єремія вибрав пишне місце на горах, недалечко од Лубен, над самою річкою Сулою і постановив збудувати там палац, щоб назавсіди оселитися в йому. Вольні степи манили його, неначе якимись чарами. Отут мені жити на цих горах, серед вольного степу. На Волині в моїх маєтностях буде мені тісно серед тих Сангушків, Заславських, Острозьких, Збаразьких й інших магнатів. Тут немає магнатів. Сюди не зайде й власть короля. Тутечки моє царство й панство. В цих вольних краях буде чинитись моя одна воля. Я буду в цих степах ніби уділовим князем, який був князь Кос- тянтин Острозький. Тут за Дніпром я буду королем у моїх безкрайніх маєтностях. Ніхто мені не стане на дорозі. Тут я поставлю палац, кращий, як у короля, заведу силу війська, піду в степи на татар, добуду слави, може, візьму татарські степи, завоюю самий Крим… А тоді прибуду до Варшави, приведу своє військо, розпущу свої прапори на варшавських улицях, засліплю очі магнатам своєю силою, своєю славою, стану першим на всю Польщу, на всю Україну. От тоді знов засяє давній рід князів Вишневецьких, а потім… може, мене жде й королівська корона… В Польщі це можлива річ… (розділ 2)

Сміливий у боях

Єремія літав конем і направляв драгунів то на край війська, то на середину, щоб загнати козаків в твердиню й вилущити їх усіх до одного чоловіка. Битва кипіла, наче окріп в казані на здоровому жару. Вже сонце впало за ліс, уже надворі почало сутеніти.

— Наша побіда! Нападай густіше! Не розривай рядків! Женіть їх під вали! — кричав Єремія й сам спотання кинувся в битву, махав шаблею і стяв не одну буйну козацьку голову з буйних плечей» (розділ 10)

Егоїстичний

— Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести із землі й її хату, й її оселю, і тітку Мавру, і брата, хоч би довелося кров'ю залити її леваду, — думав Єремія, стискаючи кулаки од вогню, що наливав його серце (розділ 7)

Практичний, користолюбивий
…треба поріднитися з польськими магнатами… Треба вибрати собі жінку з роду, вартного князів Вишневецьких (розділ 2)

Слід зазначити, що автор не малює образ Єремії лише чорними фарбами. Ми бачимо в Єремії талановитого полководця, який організував добре вишколене військо. Єремія — бережливий господар, що веде майже аскетичний спосіб життя і весь свій час проводить не на балах, а в походах. Він дбає про воїнів, турбується про свою сім'ю.

3. Чому в житті він надавав пріоритети?

Крім влади, вабила Єремію військова наука. З якою метою Єремія збирав велике військо, озброював його та навчав?

«…Але молодий Єремія почував у душі, що не місіонерство манило його до Польщі. Не той бог змалку запанував у його душі. Він змалку вже любив війну, любив битви, любив славу, його молода честолюбна душа поривалась до чогось великого та славного, до великих славних подій на полі битви. Крики побіди й слава були найсолодші для його.

Вийшовши з єзуїтської школи, молодий Єремія зараз вирядився за границю, щоб там навчитись військовій справі. Він довго пробував в Голландії, блукав по Рейні і скрізь, передніше за все, придивлявся до військової справи. Згасаюче в Європі лицарство манило його, неначе пишний квіт» (розділ 2).

«…Незабаром після того Єремія розіслав по Україні й по Волині своїх комісарів закликати ходачкових шляхтичів до себе на військову службу. У його була думка завести двірське військо таке здорове, якого не мав ні один магнат у Польщі й на Україні. …Єремія закладав коло свого палацу неначе свою Січ. Він загадав копати землянки, ставити довгі курені для нежонатих військових. Окопи й вали далеко вигнались в степ. Коло куренів викопали довгі ями, поставили муровані кабиці, замурували в кабицях здорові казани, щоб варити страву, поставили довгелецькі стайні для коней. Єремія за всім доглядав сам, усьому давав лад. Уся його душа лежала до тих військових окопів, до тих куренів, де мало пробувати його князівське військо».

«…Єремія приймав їх до себе на службу з дорогою душею. Жонатих сірачкових шляхтичів він оселяв в Лубнах, усяких нежонатих пройдисвітів та приблуд оселяв в куренях та в землянках.

Усім давав він чудові степові коні, військову зброю й вбирав у дорогі шати, неначе своїх дітей, не шкодуючи грошей».

«…Єремія сам порядкував, сам частував військових, сам сідав з цією ордою за обід надворі просто неба, на землі. В цьому таборі ніби була його уся душа. До неї линуло його серце. На широкому майдані Єремія сам вчив своє нове військо, показував, як битись на шаблях та на списах, гарцювати на конях, вчив стріляти й потрапляти та влучати в ціль: скрізь на горах розлягавсь шум, крик та галас. Іржали коні, кричали військові за чарками, за кубками, за змаганнями та бійкою, тріщали рушниці. Здавалось, ніби з далекого Сходу найшла якась нова орда, отаборилась в степу над горами на якийсь час і була напоготові рушити з місця на якісь городи, і щось руйнувати, і когось воювати».

«Єремія приймав до себе на військову службу в козаки не тільки католиків, але й українців і уніятів, навіть православних шляхтичів і козаків. Він ніби заводив нову Січ, але не для оборони України, а для своєї слави, для свого честолюбства» (розділ 2).

4. Як розв'язував питання вибору релігії.

«…Йому було байдуже, чи він українець, чи поляк: віра була задля його одна формальність, без котрої йому не можна було досягти до визначеної для себе високої мети» (розділ 3).

Висновок: з православної віри в католицьку він перейшов з корисливих, а не з релігійних мотивів. Як видно зі слів Єремії, набожним він не був.

5. Ставлення до людей, з якими спілкувався близько чи опосередковано. Знайдіть цитати. Зробіть висновки.

ДО ДРУЖИНИ ГРИЗЕЛЬДИ

«От такої мені жінки треба! Тільки така, як Гризельда, заслуговує стати княгинею Вишневецькою. В її вроді є щось царське, неначе вона і вродилась, і хрестилась королевою, і на вдачу вдалася в королеву. Вона, одна вона тутечки варта мене, мене, князя Вишневецького. Усі ці панянки якісь дрібненькі, мізерненькі, легенькі, гарненькі, неначе пташки в садку; і щебечуть вони, мов пташки, і слова, і мова в їх пташина. А в Гризельдиних очах виявляється щось лицарське, вище», — думав Єремія (розділ 3).

«…Нема палу в його твердому серці, а є тільки поважання та ніби спочування…» (розділ 5).

Висновок: у ставленні до Гризельди проявляється практицизм Єремії. У його душі немає любові до неї, є тільки холодний розрахунок. Він одружується, бо вона належить до однієї з найбагатших і найродовитіших родин Польщі, крім того, у неї, як і в нього, сильно розвинуте почуття власної гідності (чи гордині?), тримається вона, як королева.

ДО КОЗАКІВ

«…Треба вбити на смерть оте, що виникає в козаччині, оті

їх ради, оті давні віча, той дурний хлопський давній саморяд. Ми, пани, повинні бути для їх і саморядом і усякою управою, як вже сталося в Польщі. Ми, магнати, повинні взяти до своїх рук увесь саморяд на Україні і не випускати його до загину, — сказав згодом Вишневецький з таким запалом, що аж крикнув і тим трохи злякав Гризельду своїми страшними чорними очима.

— Ми вб'ємо на смерть отих козаків з їх хлопськими радами, ми знищимо їх дотла. Отам приховалась наша згуба, прихистивсь наш ворог, що загрожує нам небезпечністю. А отих хлопів та українських ходачкових дворян ми скрутимо в три погибелі й перетворимо їх вроду, їх віру й мову на польський лад. От тоді буде усе гаразд на Україні! — крикнув уже несамовито Вишневецький» (розділ 5).

«…Душа моя ненавидить отих козаків, отих їх гетьманів. Нема міри моєму серцю, моєї злості проти їх» (розділ 5).

«…Козацькі порядки, козацький мужицький уклад противні мені! Я їх ненавиджу. …Козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити на смерть…» (розділ 5).

Висновок: безмірне багатство роздмухало у Вишневецькому пиху, честолюбство та егоїзм. Десь у глибині душі Єремія розуміє, що такого, як він, козаки вряд чи виберуть гетьманом. Звідси його ненависть і до козаків, і до їхніх демократичних порядків, за якими ти повинен заслужити право бути обраним гетьманом.

ДО ПОЛЬСЬКОЇ ШЛЯХТИ

«…Я повигоню з Лубенщини усіх, навіть польських панків

та панів, повидираю в їх землі силою, зберу військо, стану міцно на Дніпрі, потім піду далі, стану в Варшаві, викину свій стяг, стяг князів Вишневецьких, Ольгердовичів! І тоді нехай потягається зо мною магнатство! Нехай повойдується зо мною сам король!..» (розділ 2)

«…Час мені вступити в королівський двір, забрати од короля якусь значну посаду, сісти на якомусь старостві або стати воєводою, втиснутись між магнатів і… підгорнути їх усіх під себе та й верховодити над ними і в Польщі, і в Литві, і на Україні. Час мій настає. Моя душа, моє серце почуває це добре. Слава й честь жде мене…» (розділ 2).

Висновок: Єремія, будучи надзвичайно багатим і маючи власне добре озброєне і навчене військо, мріяв тільки про одне: перевищити достатком і силою всіх польських панів, у тому числі й самого короля. Він зневажав магнатів за любов до гучних бенкетів і пияцтва. Коли ж сам влаштовував гулянку чи полювання, то тільки з метою підкреслити власну велич.

ДО СЕЛЯН

«…Народ мусив платити панам важкі податі й робити панщину. Козацька сила притихла. …По селах, по містах скрізь стриміли шибениці та залізні палі. Поляки ловили козаків та селян, котрі приставали до козаків, вішали на шибеницях та натикали на залізні палі. За Дніпром скрізь тянуло трупом та кров'ю мучеників, пролитою за рідний край. Єремію тішив той дух трупів та крові, неначе він набирався од його здоров'я та сили» (розділ 2).

Висновок: у ставленні до беззахисних селян простежується, як Єремія поступово стає чужим для України, а потім і зовсім її катом. Засліплений ненавистю, він не жаліє ні малих, ні старих, ні немічних.

ДО ДУХОВЕНСТВА

«Православні ченці по монастирях знов стривожились, вглядівши здоровецький палац, схожий на твердиню, й догадавшись, що князь Єремія має гадку оселитись в йому, а не у Вишневці на Волині. Вони злякались такого страшного сусіди, небезпечного для їх монастиря й для благочестивої віри. Вони боялись, що тепер Єремія, заводячи католицький монастир, пооднімає од монастирів землі, надаровані предками молодого князя, православними князями Вишневецькими. Боялись ченці, щоб Єремія вкупі з патерами не заходився навертати їх і усей народ до унії.

Ігумен Густинського монастиря поїхав до Єремії просити, щоб князь затвердив удруге своїм записом землі за монастирями.

— А мені байдуже про вас! Живіть собі там до моєї ласки! — сказав двозначними словами князь.

«Ласка кожного пана висить на волосинці, а як увірветься, тоді геть з маєтності к чорту»! — писав густинський ігумен до ігумена Мгарського монастиря.

Ігумени Густинського та Ладинського монастирів уже тоді були повтікали з ченцями в Московське царство в Путивль, ще й перекликали до себе ченців Мгарського монастиря. За ними утікали й селяни з слобід.

Єремія побачив, що діло виходить погано, покликав до себе мгарського ігумена і заспокоїв його. Мгарський ігумен зараз таки написав листи в Путивль до втікачів-ченців, ще й кепкував з їх, що вони перелякались якоїсь унії.

— Чого ви так злякались тієї унії? Хіба вона з рогами, чи з цибатими ногами, чи з вусами, чи з здоровою бородою. Невідомо, чи вона пішки ходить, чи їздить» (розділ 2).

Київський митрополит Ісаія Копинський написав до князя Єремії послання, докоряв йому за зраду Україні й вірі, нагадував йому, що славний рід князів Вишневецьких у Чернігові держався православної віри і стояв на обороні рідного краю, своєї віри й народності. Але гордий Єремія не вважив на його послання» (розділ 2).

«Тим часом прибувші католицькі ченці-домінікани та два патери єзуїти розташовувались в кляшторі. Хлопи з великою огидою чистили та прибирали їх просторні покої. Патрали кури та поросята на обід. Між селянами та міщанами пішла чутка, що вже наїхали католицькі патери і будуть запроваджувати в Лубенщині та в Чернігівщині унію. Недавно осаджені по селах та хуторах селяни стривожились і почали думати, чи не доведеться їм знов зніматись з осад і тікати за границю в Московщину.

Через тиждень до Вишневецького вступили єзуїти: старий патер Вінцентій та його молодший товариш Гавденцій. Їх одрядили варшавські єзуїти в Лубни, щоб наглядати за Єремією, настренчувати його до католицької пропаганди. Єремія привітав їх привітно, але побалакав з ними холодно й заборонив їм заходжуватись коло католицької пропаганди в Лубенщині. Він боявсь, щоб єзуїти не порозганяли часом людей з осель.

— Князь, певно, пристав до нашої святої віри не з щирим серцем, — промовив сумно патер Вінцентій.

— Він став католиком, щоб протоптати стежку до двору, — сказав Гавденцій ще смутніше» (розділ 6).

«…Домінікани нехай собі сидять в кляшторі. Вони не такі ревні та кусливі. Нехай сидять і схизматики ченці в монастирях до моєї ласки. А єзуїтів я сюди не пущу! Ні за що в світі не пущу!» (розділ 6).

ДО ТОДОЗІ

«Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелося змести з землі й її хату, й її оселю, і тітку Мавру, і брата, хоч би довелось кров'ю залити її леваду, — думав Єремія, стискаючи кулаки од вогню, що наливав його серце» (розділ 7).

«Я в цьому палаці заниділа без твоїх очей. Я живу, але ніби вже й не сутнію на світі, — сказала Тодозя.

— Тепер у нас війна. Ми сподіваємось нападу од наших супостатів бунтарів щодня, щогодини. Нема часу тепер мені, ні часу, ні вольної години. Пробувай тут у Вишневці в дворі й жди ліпших часів; жди мене! — сказав князь.

Тодозя кинулась до князя, вхопила його за руку і припала гарячими устами до князевої руки. Вона заридала й захлипала.

— Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? Чи довго ж мені доведеться тинятись по чужій чужині? Тепер вже й свої не приймуть мене до себе, не пустять мене в хату;

а коли й пустять, то не привітають мене ласкавим словом. Я одна тепер на світі, як билина в полі. Якби б я оце вернулась додому, козаки вбили б мене, як твою побічницю. Люби мене, князю, не одпихай мене од себе, бо я тільки й живу й дишу своїм коханням.

— Йди собі, Світайлихо, додому! Про мене, вертайся собі додому в Лубни, про мене, живи тут і виглядай мене, сподівайся мене. Не любов тепер мені в думці. Ти бачиш, що я теперечки оглядаю вали та бархани, щоб ваші козаки часом не вскочили сюди ненароком та не спалили мого палацу. Одійди! Я загаявся через тебе. Нема мені тепер часу!

Князь потихеньку одіпхнув Тодозю од себе й похапцем пішов на вали, оглядаючи баркани та частокіл. Тодозя оступилась од князя й почувала, що в неї не стає сили рушити з місця: вона од жалю та горя неначе приросла до землі.

Бідна Тодозя не постерегала, що князь Єремія для слави в битвах, для самолюбства й честолюбства був ладен потоптати і красу дівочу, і принести в жертву хоч би й свого сина, як Авраам не пошкодував свого сина на жертву любимому богові» (розділ 11).

V. Систематизація й узагальнення вивченого

1. Слово вчителя

Засіб контрасту як композиційний прийом і принцип попарного групування персонажів є одним із найуживаніших у І. Нечуя-Левицького. Він, як правило, зображує позитивного героя і його антипода. Це дає можливість авторові показати індивідуальну неповторність кожного з них. Атиподом Єремії Вишневецького виступає Максим Кривоніс, із літературним образом якого та короткою біографічною довідкою ми ознайомилися на попередньому уроці.

2. Виконання завдання

Складіть порівняльну характеристику образів Максима Кривоноса та Єремії Вишневецького.

Максим Кривоніс

Єремія Вишневецький

Спільне
У бою сміливий, відважний
У бою сміливий, відважний
Добре знає військову справу
Добре знає військову справу
Відмінне
Православний
Католик
Народний герой
Проклятий народом; зрадник, відступник
Лицар присяги
Не дотримав слова, даного матері перед її смертю
Ватажок народного повстання
Дбає про задоволення власних амбіцій
Зважає на душевний стан людей, тонкий психолог
Егоїст
Захисник інтересів народу
Кат рідного народу, віровідступник

Дослідіть, у чому полягає перевага Максима над Єремією? Відповідь на це питання теж можемо знайти в тексті. Порівняти момент зустрічі Єремії та Максима, описаний у повісті, з картиною М. Самокиша «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким».

«…З кущів висипався Кривоносів загін в чорних свитах на вороних конях. Єремія вглядів, що з ліса неначе викотилась чорна хмара й ніби покотилась долом просто на його драгунів. Піші козаки, стиснуті з обох боків, зараз угляділи Кривоносове кінне військо й підбадьорились. Єреміїні драгуни заметушились, заколивались: на їх вихром летів з лісу кінний Кривоносів загін.

Єремія в одну мить повернув коня назад: просто на нього летів баский чорний кінь, а на коні стримів сухорлявий козак. Чорна шапка з червоним верхом ніби настовбурчилась вгору. Червоний довгий верх метлявся на шапці, крутився, звивався, як гадюка, на всі боки, неначе живий. Червоні поли жупана піднялися од швидкого руху, неначе крила, і ніби летіли слідком по обидва боки коня. Червоний світ од заходу облив і коня, й верхівця. Кінь прихкав і вищіряв зуби. Чорні очі в Кривоноса горіли од злості й помсти, неначе в лютого вовка.

— Здоров був, князю Яремко! Здоров був, кате України! — крикнув несамовито Кривоніс і летів просто на Єремію, піднявши криву шаблю вгору.

Єремія вглядів і дикого коня з вищіреними зубами, і верхівця з блискучими очима. Він примітив на довгому сухорлявому лиці довгий тонкий яструбиний ніс. Ніс стримів трохи набік. Єремія впізнав того сивого старця, котрого він бачив у Лубнах, і… догадався, хто скакав просто на його конем. Неполохливий зроду, Єремія почутив, перший раз на віку, що він одразу охолов, що його усе тіло здеревеніло й ніби замерзло. Він на одну мить втратив памороки. Перед ним неначе десь із землі виросла та страшна народна й козацька сила, котру він ненавидів більше за все на світі. І ця страшна сила ніби уся зосередилась в цьому страшному верхівцеві, втілилась в цьому лютому козакові й несподівано ніби виросла з землі й кинулась на його в сутінку вечора, при червоному кров'яному одлискові вечірнього неба.

Єремії здалось, що сам сатана вискочив з пекла і кинувся на його. Щоб битись з такою силою, не стало хисту, сили і снаги навіть у князя Єремії. В одну мить Єремія опам'ятався, і сама його рука повернула коня назад. Ніби чийсь тихий голос зашепотів у нього над самісіньким вухом: тікай, що є сили, що є духу! Смерть твоя літає над тобою, смерть страшна, неминуча! Одна мить, один подих — і тебе не стане, і ти мертвий впадеш з коня додолу, і твій лютий ворог зарегочеться, як сатана, тобі в вічі

й потопче тебе копитами свого дикого коня.

І князя Єремію покинула мужність. Він повернув назад коня якось механічно, несамохіть і раптом кинувся навтікача. Дорогий кінь неначе й сам почував, що на князя наполягає щось страшне, непереможне, непоборне. Кінь звився орлом і полетів попід лісом».

3. Відповідь на питання

Використовуючи метод ПРЕС, дайте відповідь на питання: «Які фактори призвели до деградації Єремії, зробили його катом власного народу?»

1. Я вважаю, що…

2. Тому що…

3. Наприклад, …

4. Отже, …

4. Творчий словниковий диктант «Полярні риси характеру»

Запишіть полярні риси характеру, притаманні Єремії Вишневецькому та Максимові Кривоносу.

Єремія

Максим

Жорстокий

Людяний

Самовпевнений

Самокритичний

Гордовитий

Простий

Владолюбний

Патріот

Егоїстичний

Здатний до самопожертви

Користолюбивий

Дбає про інших


VІ. Домашнє завдання (на вибір)

Опрацювати матеріал уроку за допомогою конспекту.

1. Про честолюбиві плани Єремії ми найчастіше дізнаємося з його внутрішніх монологів.

Скласти внутрішній монолог героя, відобразивши в ньому, до чого він прагнув у житті та якими шляхами йшов до досягнення мети?

2. Написати творчу роботу на одну із тем:

1) Проблема честі і зради в повісті Івана Нечуя-Левицького «Князь Ієремія Вишневецький»;

2) Урок етики для сучасників і нащадків (за романом Івана Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький»).

VII. Підсумок уроку. Рефлексія

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

  • «Для мене незвичним було те, що…»
  • «Мені було важко…»
  • «Я вважаю, що бути сильною особистістю…»
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду