Урок: Вступ. Шляхи пізнання дійсності: науковий і художній. Художня література як один із видів мистецтва. Літературний процес. Літературознавство як наука про літературу. Науково-теоретичні основи вивчення літератури

13 грудня, 2016 0

Мета: висвітлити матеріал про науковий і художній шляхи пізнання дійсності, розкрити поняття «художня література», «літературний процес», ознайомити із особливостями та складниками літературознавства як науки про літературу; розвивати читацькі інтереси; виховувати естетичні смаки.

Теорія літератури: літературний процес.

Обладнання: репродукції картин І. І. Шишкіна з темою «Ліс».

Тип уроку: лекція з елементами бесіди.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІI. Мотивація навчальної діяльності школярів. Оголошення теми й мети уроку

1. Ознайомлення із вимогами щодо ведення зошитів, підготовки домашніх завдань, опрацювання навчального матеріалу

2.

Ознайомлення з підручником

III. Актуалізація опорних знань

1. Усне анкетування

  • Які книги ви прочитали влітку?

  • Яка вам сподобалася найбільше?

  • Яку з них ви порекомендували б прочитати друзям, однокласникам?

  • Яка примусила замислитися над своїми вчинками?

  • Книги якої тематики ви читаєте із задоволенням?

2. Словниковий диктант «Розшир поняття»

Види мистецтва: … (музика, живопис, скульптура, балет, театр, кіно, художня література, архітектура, декоративно-вжиткове).

3. Запис плану лекції

1. Шляхи пізнання дійсності: науковий і художній.

2. Художня література як один із видів мистецтва.

3. Літературний процес.

4. Літературознавство як наука про літературу.

ІV. Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу

1. Лекція вчителя з елементами бесіди

Пізнання

навколишнього світу є важливим видом діяльності людини.

Пізнання — це відображення у свідомості людини явищ реальної дійсності, їхньої сутності. Воно існує у двох формах: наука і мистецтво, зокрема художня література. У сфері науки й у сфері мистецтва людина вибудовує свої світи — світ системи понять або світ художніх образів. Наука як вид людської діяльності керується принципом доказовості і працює з явищами, реальність яких доведена їх закономірною повторюваністю, доступністю для нині існуючих методів дослідження. Об'єктом пізнання тут є навколишня дійсність. Особливість художнього способу пізнання поля-гає в тому, що об'єктом його дослідження є відношення конкретної особистості до навколишньої дійсності. Вчений відкидає все, що вважає випадковим і суб'єктивним. Письменник часто надає ваги на перший погляд незначним деталям.

Характерною рисою художнього пізнання є використання художньо-образного мислення за безпосередньої участі емоцій людини. Тобто в науковому і художньому методах існують різні об'єкти пізнання і різні шляхи пізнання об'єктів. У науковому методі пізнання структурною одиницею виступає поняття, а в художньому методі — художній образ.

2. Укладання словничка до теми

Наука — це одна з форм суспільної свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на навколишній світ.

Мистецтво — це творче відображення дійсності в художніх образах; художня творчість у цілому, спосіб виявлення творчого потенціалу особистості та задоволення її естетичних потреб.

Література — це вид мистецтва, що зображує життя, створює художні образи за допомогою слова.

Отже, для мистецтва характерне образне відтворення життя. Існує декілька видів мистецтва.

3. Інтерактивна вправа «Гронування»

Створити гроно «Види мистецтва», скориставшись словниковим диктантом.

4. Евристична бесіда

  • Чим види мистецтва відрізняються один від одного? У чому виявляється специфіка кожного з них? (Ця специфіка визначається насамперед матеріалом, яким користується митець. Для композитора таким матеріалом є звук, для живописця — фарба, для скульптора — мармур, глина, гіпс, дерево, камінь тощо. Для творця художньої літератури таким матеріалом є слово.)

5. Творче завдання для учнів (на порівняння)

— Пригадайте твори різних видів мистецтва на якусь одну тему (море, осінь, школа). Порівняйте їх. За допомогою яких засобів розкривається тема в кожному з них? (Найлегше порівняти зображення в живопису та художній літературі. У першому випадку тема розкривається за допомогою барв, кольорів і ліній, у другому — за допомогою мови. Наприклад, з темою «Ліс» створив картини І. І. Шишкін (продемонструвати репродукції картин «Ранок у сосновому лісі», «Лісова галявина», «Корабельний ліс», «Сосновий бір» та інші), написав поезію Платон Воронько, прозовий уривок із описом лісу знаходимо в М. М. Коцюбинського).

Люблю я ліс!
Дрімотний ліс.
Він партизанові приніс
Жаданий захист
І спочинок.
І не один звитяжний вчинок
Я по стежках його проніс
За нашу рідну Батьківщину.
Березу, вільху і ліщину,
Дубів могутність величаву
І навіть тихий верболіз —
Люблю я ліс.
Його по праву
Я і шаную, і люблю,
Вклоняюсь пишному гіллю,
Бо тричі щиро напоїв
Коріння буків і дубів
Своєю кров'ю молодою.
Тепер спокійною ходою
Проходжу лісом.
Тихий шум
Мені навіяв безліч дум
Про давні роки незабутні
І про омріяні, майбутні,
В які ростимуть
І цвістимуть
Оці незаймані ліси,
Красу новій землі нестимуть
У вік найвищої краси,
У вік без війн,
Без крові, Сліз.
Люблю я ліс.
(Платон Воронько)


Виразне читання прозового уривка

Ліс ще дрімає в передранішній тиші… Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо навкруги, мертво… Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. Ліс ще дрімає… а з синім небом вже щось діється: воно то зблідне, наче від жаху, то спахне сяйвом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усякими бар-вами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… Стрепенувся врешті ліс і собі заграв… Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у травиці комашня, розітнулося в гущині голосне щебетання й полинуло високо — туди, де небо міниться, де небо грає всякими барвами…

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витяга цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слуха. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина весь у море лісових згуків… (М. М. Коцюбинський).

Слово вчителя

Отже, художня література відрізняється від інших видів мистецтва тим, що єдиним матеріалом тут є слово, а виражальні і зображувальні можливості словесного мистецтва широкі. Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності — не тільки чуттєво, але й через умовивід. Вона існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно — розповідь), лірика (дослівно — те, що виконують під ліру), драма (дослівно — дія). Відрізняється один вид від іншого способом формування художнього образу. Художня мова, звертаючись безпосередньо до уяви читача, здатна відтворити рухи і звуки, психологію героя і його філософське світосприймання, тобто всю складність життя

і людських почуттів у найрізноманітніших формах їх вияву. Саме в цьому виявляється специфіка і сила художнього малювання словом, у ньому величезні зображувальні можливості мови як матеріалу словесного мистецтва. Тому художню літературу нерідко ще називають мистецтвом мистецтва, «другою реальністю». Мабуть, саме цим пояснюється певне виділення художньої літератури в загальнопоширених висловах: «література і мистецтво».

Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача — навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.

Розвиток літератури відбувається в постійних пошуках, тобто в процесі.

6. Робота зі словником літературознавчих термінів

Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами в стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.

Літературний процес у кожній країні є складником світового суспільно-історичного розвитку мистецтва слова.

7. Складання логічної схеми-конспекту «Літературознавство — наука про літературу» на основі розповіді вчителя

У XIX столітті виникло літературознавство — наука про художню літературу, яка висвітлює її походження, розвиток і сутність. Воно включає три основні дисципліни: теорію літератури, історію літератури, літературну критику, які між собою тісно взаємопов'язані.

Літературознавство Історія літератури — галузь науки про літературу, яка

досліджує її розвиток у зв'язку із суспільними та культурними умовами, виявляє внутрішні закономірності літературного процесу. Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літератур-них напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для майбутніх поколінь.

Теорія літератури — галузь наукового знання про сутність, специфіку художньої літератури як мистецтва слова, про засади, методи її вивчення, критерії оцінювання літературних творів.

Вивчає сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва. У сферу впливу теорії літератури входить розуміння специфіки художньої творчості й аналіз конкретних літературних явищ, поділ поезії на роди та жанри, дослідження літературного процесу, змін напрямів, течій, шкіл, особливостей стилю окремого письменника й загалом літератури певної доби. Нарешті, до завдань теорії літератури входить розгляд закономірностей розвитку мови художньої літератури, особливостей віршування. Теорія літератури досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної літератури закони й закономірності, що пов'язують літературу з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо-літературні закони.

Основними жанрами теорії літератури є монографія, стаття, огляд, есе.

Літературна критика призначена для письменників та читачів. Першим вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а другим — виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкують. Літературна критика цілковито зорієнтована на потреби поточного літературного процесу, тому звертається переважно до творів своїх сучасників, а твори попередників, які є предметом насамперед історії літератури, розглядає крізь призму актуальних су-спільних потреб.

Літературна критика — засіб регулювання і корекції літературного процесу, спілкування письменників з читачами. Основна суспільна функція літературної критики — регулятивна, яка підтримується і забезпечується як нормами і кодифікованими правилами, так і громадською думкою провідної освіченої верстви.

Літературна критика активно функціонує в органічному зв'язку з журналістикою, спеціальною пресою, тому її часто характеризують як різновид публіцистики, породженої рефлексією з приводу мистецтва.

Серед видатних істориків української літератури, які створили концептуальні праці з власним поглядом на особливості й закономірності її розвитку, — М. Петров, М. Дашкевич, І. Франко, С. Єфремов, Б. Лепкий, М. Грушевський, Л. Білецький, М. Зеров,

М. Возняк, Д. Чижевський.

Значну роль у формуванні української критики відіграли

М. Костомаров, І. Франко, Л. Новиченко, І. Дзюба, М. Жулинський, М. Громицький та інші.

Вагомий внесок у розвиток теорії літератури зробили О. Потебня, І. Франко, М. Зеров, О. Білецький, П. Волинський, О. Ткаченко.

V. Систематизація й узагальнення вивченого

Поясніть, у чому полягає відмінність між науковим і художнім пізнанням світу.

Наука

Художня література

Спирається на факти, закони, встановлює причиново-наслідкові
зв'язки
Створює художній образ, діє на органи чуття, виражає сутність дійсності
Характеризується точністю, достовірністю даних
Є вигадкою, фантазією, умовним відтворенням загального в одиничному
Головне — об'єктивність. Особистість автора нівелюється
Передає суб'єктивну думку і світогляд
Формулюються закони, формули, теореми, гіпотези, здійснюються
передбачення
Створює естетичний образ навколишнього світу

VІ. Домашнє завдання

1. Повторити матеріал уроку за допомогою конспекту. Про-ілюструвати словниковий диктант конкретними прикладами (Музика — М. Лисенко — опера «Наталка Полтавка»).

2. Підготувати розповідь про періодичні видання, у яких розглядаються актуальні питання сучасного літературного процесу.

3. Твір-есе «Безмежні можливості слова».

VІІ. Підсумок уроку

Рефлексія

  • Для мене найскладніші питання на уроці — це…

  • Найлегше мені даються теми…

  • Для мене найцікавішим було…

Додаток

Навчайтеся слухати і записувати лекцію

Учителі все частіше використовують у навчанні форму лекції. Шкільна лекція в межах 30–40 хвилин уроку допомагає учням зорієнтуватися у великому і складному матеріалі (а значить, економить сили і час), сприяє з'ясуванню змісту теми, що викладається, розвиває увагу, збагачує мову.

Але слухання лекції — нелегка праця. І потрібно навчатися працювати над слуханням та записом лекції. Є декілька правил.

1. Поставте собі завдання: відволіктися від усіх сторонніх думок.

2. Під час лекції не звертайте уваги на жести і міміку лектора — лише слухайте і записуйте. Спочатку слухати завжди легко, але треба зберегти в собі сили і бажання бути уважним до кінця.

3. Якщо лектор говорить про те, що ви знаєте, або відхиляється від теми — не записуйте, дайте собі перепочинок.

4. Не намагайтеся записати лекцію слово в слово. Справжня лекція — це мислення вголос, жива людська мова, що вимагає від слухача не квапливого, бездумного запису кожного слова, а аналітичної роботи думки: виділити головне, зафіксувати в пам'яті, зробити відповідний запис.

5. Записуйте лише головні, ключові положення (слова, слово-сполучення, пропозиції), точні формулювання, визначення, поняття, виводи, а інколи — найбільш важливі факти, аргументи. Записуйте коротко, своїми словами тоді, коли лектор на-водить аргументи, докази або повторює вже висловлену думку.

6. Для лекційного запису дозволяють користуватися прийомами скорочення слів.

Основні рекомендації

1. Загальноприйняті скорочення:

  • і т. ін. — і таке інше; Ÿ див. — дивіться;

  • і т. п. — і тому подібне;

  • т. ч. — таким чином;

  • та ін. — та інші.

2. Умовні (тобто прийняті самим слухачем):

  • тв. — твір; Ÿ

  • літ-ра — література.

3. Скорочення до кореня слова:

  • теор. — теоретичний;

  • траг. — трагедія.

4. Скорочення голосних у слові, відмічене верхньою дужкою (як у старослов'янській мові):

  • рвц — революція;

  • лтр — література й ін.

5. Ідеограми:

  • — прямує, веде;

  • ? — питання, здивування;

  • / — зростає;

  • ! — вираження відчуття.

Загальні правила запису лекцій

1. Поки ви не вловили думку, нічого не пишіть, а спокійно слухайте. Лише зрозумівши головну думку, занотовуйте її.

2. Записуйте головні думки тільки якомога коротше.

3. Пишіть розбірливо, щоб записане прочитувалося легко і швидко.

4. Усе, що лектор пише, креслить на дошці, переноситься в зошит. Якщо показує картину, карту, ілюстрацію, треба записати назву автора, рік і місце видання.

5. Віхами для ділення запису на частини, відділи і для вказівки на логічні переходи є «перехідні» слова: далі, потім, з одного боку, з іншого боку, по-перше, по-друге, отже, нарешті та ін. Їх можна позначити умовним знаком-символом.

І наостанок: відразу ж після лекції записи обробляють. У разі

незгоди з думкою лектора, нерозуміння тих або інших питань, пропуску якоїсь важливої думки все, що зафіксоване в зошиті, з'ясовують і доповнюють.

Лише така робота забезпечує свідоме і міцне засвоєння лекції.

Словникові диктанти на уроках літератури

Методичний коментар

Досвід показує, що навіть десятикласники не мають достатнього словникового запасу, необхідного для характеристики літературного героя, мистецького явища, твору, особистості письменника. Як правило, виконуючи усні і письмові завдання, учні використовують обмежену кількість слів.

Запропоновані словникові диктанти подаються тематичними групами, які необхідні для уникнення повторів (наприклад, розказати про митця, не повторюючи багато разів слово «письменник»), назвати риси героя, певного літературно-історичного періоду тощо. Групи слів «прив'язуються» до твору, біографії, характеристики роду літератури, жанру, що вивчається. Вони

призначені не тільки для запам'ятовування, а й для використання під час виконання завдань на уроці чи вдома, отже, працюють на збагачення словникового запасу та допомагають формулювати відповідь.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду