Урок: Візуальна (зорова) поезія сьогодні (М. Мірошниченко, В. Женченко, М. Сарма-Соколовський, А. Мойсієнко)

12 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів із особливостями візуальної (зорової) поезії на сучасному етапі, стисло охарактеризувати життєвий і творчий шляхи представників такого мистецтва та проаналізувати їх твори; розвивати вміння пояснювати власне розуміння взірців зорової поезії, витрактовувати їхній ідейно-образний зміст; раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття пошани до митців-творців візуальної (зорової поезії), їх авторської уяви, фантазії, думок, почуттів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети М. Мірошниченка, В. Женченка, М. Сарми-Соколовського, А.Мойсієнка, ілюстрації до їх творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент. Емоційна готовність учнів до уроку

II. Актуалізація опорних знань

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

2. Загальна характеристика зорової поезії

2.1. Суть поняття.

Зорова поезія, поезомалярство, візуальна поезія (від лат. visualis — зоровий та гр. poesys — творення) — семантичний вид мистецтва, котрий надає текстовому символу (літері, слову, знаку, реченню) візуальне трактування через специфічне його розміщення у зображенні або об'єкті.

Суть зорової поезії полягає в тому, що зовнішня зорова форма поетичного тексту не лише фіксує усну (звукову) форму, а й разом з нею утворює естетичну єдність, а також може мати цілком самодостатній зміст, бо надає твору додаткової поетичної енергії.

Будучи синтетичним

утворенням, зорова поезія різною мірою поєднує літературні й зорові елементи, на основі чого виникають її різновиди.

2.2.3. З історії походження цього літературного жанру.

Термін «зорова поезія» (visual poetry) з'являється десь у XIX ст.

Перші зразки зорової поезії відомі з античної літератури (Фестський диск, 1700 р. до н. е.; Вавілонський акровірш, акровіршеві псалми). Значний вплив настановлення зорової поезії мали теоретичні принципи Симоніда («малюнок є німа поезія, а поезія — промовистий малюнок»), перефразований Горацієм як «малюнок та сама поезія». Більш традиційною зорова поезія стає від ІV ст. до н.е. у творчості таких авторів, як Сіміас Родоський (фігурні вірші у вигляді сокири, яйця, крил), Теокріт (сірінга), Досіад (вівтар), Безантіній (вівтар). Зорові форми в поезії Середньовіччя набирають більш абстрактних ознак, цілком відповідаючи суті християнської релігії, що зверталася до сил невидимих, недосяжних, до Бога (вірш — квадрат, виділений вірш).

Становлення зорової поезії в багатьох європейських літературах припадає на період Відродження. Однак найсприятливішим ґрунтом стало бароко з його особливою увагою до форми, синтезу, універсальності, декоративності, консептизму та ін. Зорова поезія у двох її видах — курйозній та емблематичній — залучалася до латиномовних поетик, що вивчалися у вищих навчальних закладах Європи. Крім релігійних, зорові образи виникали з повсякденного життя (меч, прапор, спис, амфора, гаманець, дерево, зірка, глобус), на тему кохання (серце, троянда, весільний келих), увічнення пам'яті (піраміда, колона), присвяти на якусь подію, прославляння людських чеснот та ін.

Хоч елементи зорової поезії з'явилися вже в літературі Київської Русі (декоративне оформлення літер, фігурний текст, написи на предметах), проте як цілісне явище почала формуватися від другої половини XVІ ст. у творчості багатьох авторів (Г. Чуй, С. Беринда, Лазар Баранович, Д. Туптало, А. Кальнофойський, М. Довголевський, Г. Сковорода та ін.). Найбільший внесок зробив І. Величковський, який у збірці «Млеко…» (1691) теоретично обґрунтував функціонування зорової поезії і подав приклади більш як 20 жанрів (фігурний, узгоджений, співвідносний, онограматичний, квадратний, число-вий вірш, вірш-лабіринт, ракові вірші та ін.)

Наступний етап у розвитку зорової поезії пов'язаний із модерними напрямами в мистецтві на початку XX ст. — футуризмом, дадаїзмом, сюрреалізмом. Їхні представники, часто заперечуючи традиційні засоби версифікації, шукали нові засоби художнього відтворення і надавали значної уваги зоровій поезії (використання різних кольорів, шрифтів, математичних чисел, знаків тощо). Найпомітніший внесок зробив французький поет Г. Аполлінер, видавши книгу «Каліграми» (1918). В українській літературі цього періоду зорова поезія проявилась у творчості футуристів, лідер яких М. Семенко видав дві збірки «поезомалярств» — «Каблепоема за океан» (1920–1921) і «Моя мозаїка» (1922); А. Чужий зробив спробу використати зорові елементи в прозо-вому творі («Ведмідь полює за сонцем», 1927–1928). Новий міжнародний рух зорової поезії, що виник у середині 1950-х років, дістав назву «конкретна поезія». Будучи в основі своїй поєднанням текстової і графічної форм, конкретна поезія продовжила відхід від традиційної поетики до зосередження на мовному матеріалі, просторовому співвідношенні, динаміці статичного тексту. Від 1960-х років вона продовжує традицію у творчості поетів як української діаспори (З. Бережан, Л. Госейко, Я. Балан), так і материкових поетів (М. Мірошниченко, В. Трубай, М. Король, Волхв Слововежа, М. Луговик, В. Мельник, А. Мойсієнко, В. Лучук, І. Лучук, Н. Гончар, І. Іов та ін.). З 1998 року видається часопис зорової поезії та поезографічного мистецтва «Зрима рима».

2.3. Передумови виникнення зорової поезії.

Природна естетична потреба у поєднанні літературних та зорових елементів; візантійсько-південнослов'янський вплив і пов'язані з ним традиції орнаментики, використання різних зорових форм при оформленні книг і, можливо, конкретні зразки зорових поезій; греко-латинський вплив, який дав основний поштовх становленню зорової поезії, принісши вже досить вироблену поетичну теорію, підкреслену конкретними творами; такі стильові особливості бароко, як формальна вишуканість, наочність, декоративність, панегіризм.

На цей час існує приблизно 38 жанрів зорової поезії.

2.4. Види візуальних мистецтв.

Продукція кінематографа та телебачення; інтернетне відеорозмаїття; образотворче мистецтво (малярство, графіка, пластика); література (зорова, графічна, фігурна поезія, візіопоезія, поезографіка, поезографія, зорослов).

3. Опрацювання матеріалу про життя і творчість представників сучасної візуальної поезії

3.1. В. Женченко «Стогін».

3.1.1. Біографічні відомості.

Народився Віктор Васильович Женченко 11 жовтня 1936 р. в селі Оболонь, тепер Семенівського р-ну на Полтавщині, у сім'ї сільського вчителя. Після закінчення середньої школи навчався в Харківській державній консерваторії на вокальному факультеті, яку закінчив у 1960 році. Скоро став відомим оперним та камерним співцем (бас). Працював солістом Донецького театру опери та балету, Великого театру опери та балету ім. Алішера Навої у Ташкенті, де виконував провідні басові партії в операх вітчизняної і зарубіжної класики, як от: «Наталка Полтавка» М. Лисенка (Виборний), «Фауст» Гуно (Мефістофель), «Князь Ігор» Бородіна (хан Кончак, князь Галицький), «Моцарт і Сальєрі» Римського-Корсакова (Cальєрі) тощо. Потім працював у Національній філармонії України — багато хто знає, що саме В. Женченко був першим виконавцем таких популярних солоспівів, як «Летять, ніби чайки», «Подай крилята», «Озовись, не мовчи», «Сміються, плачуть солов'ї», «Мелодія» («Заболю, затужу…»), «Димить туман…».

1975 р. — член Національної спілки письменників України.

Сьогодні В. Женченко — заслужений діяч мистецтв України, заслужений артист України, лауреат літературної премії А. Малишка, кавалер орденів Святого Рівноапостольного Князя Володимира Великого, Святого Архистратига Михаїла.

Нині митець працює в апараті Українського фонду культури.

3.1.2. Творчий доробок письменника.

Автор поетичних збірок «Струна» (1971),»Батькова скрипка» (1974), «Сонячний бік вулиці» (1980), «У сяйві тополиних грацій» (1983, «Молодь»), «Яринчин віночок» (1984, «Веселка»), «Поезії» (1986, «Дніпро»), «Зневаж свій страх» (1997, «Український письменник»), «Зорова поезія» (2000, «Зерна», Париж — Цвікау), «Спрага на двох» (2001, Парламентське видавництво); також перекладів з узбецької мови — «Пісні Узбекистану» (1972, «Музична Україна»), «Повісті» Х. Назіра (1975, «Веселка»), повість «Пригоди Турткоза» С. Анарбаєва (1984, «Веселка»), окремі твори Зульфії, Сайяра, М. Бабаєва, Е. Вахідова, А. Ібодінова, Л. Махмудова; з казахської — повість «Удвох із батьком» К. Найманбаєва (1983, «Веселка»), деякі твори Б. Момиш-Ули, М. Сундетова та ін. В. Женченко є упорядником та одним із перекладачів антології сучасної хорватської воєнної лірики «У цей страшний час» (1990, «Молодь»). Окремі переклади здійснив з татарської, кримськотатарської, білоруської, російської, азербайджанської, латвійської та інших мов.

3.1.3. Додаткові відомості про митця.

3.1.4. «Стогін».

3.1.4.1. Сприйняття змісту зорової поезії.

3.1.4.2. Тема: відтворення суму митця з приводу байдужого ставлення сучасників до героїчного минулого нації.

3.1.4.3. Ідея: заклик-звертання до «сонних сучасників» шанувати героїчні здобутки нашого народу, його «сиву славу».

3.1.4.4. Основна думка: без минулого немає майбутнього, сучасне покоління має знати свою історію, її видатних осіб.

3.1.4.5. Особливості назви і побудови твору.

3.1.4.6. Художні засоби: епітети — «спраглі степи», «сива слава», «ситі сонні сучасники»; метафора: «стогне слава».

3.1.4.7. Робота над змістом твору.

3.1.4.7. Творча майстерня учня.

Доповніть зміст твору власними міркуваннями щодо словникового і зорового оформлення.

3.1.4.8. Складіть асоціативний портрет поняття «стогін» (Робота у малих групах).


3.2. А. Мойсієнко. Паліндром «Хижих мечем мирим».

3.2.1. Біографічні відомості.

Мойсієнко Анатолій Кирилович народився 09.07.1948 р в селі Бурівка Городнянського району на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педінституту ім. М. Гоголя (1971). Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Автор низки досліджень з філології.

3.2.2. Творчий доробок митця.

Опублікував поетичні збірки «Приємлю» (1986), «Сонети і верлібри» (1996, 1998), «Шахопоезія (1997), «Сім струн» (1998), «Віче мечів» (1999), «Нові пое-зії» (2000), «Спалені камені» (2003), «Мене любов'ю засвітили скрипки» (2006).

Вірші А. Мойсієнка перекладалися німецькою, англійською, російською, білоруською, польською, угорською, румунською мовами. Виступає також як перекладач з німецької та слов'янських мов. Упорядник двотомної антології «Золотий гомін: українська поезія світу» (1991, 1997), антології різномовної поезії України «На нашій, на своїй землі» в трьох книгах (1995, 1996). Член Національної Спілки письменників України (1988), один із засновників гурту поетів-паліндромістів «Геракліт» (1991). Лауреат літературних премій «Благовіст» (2000), ім. Бориса Нечерди (2001), ім. Івана Кошелівця (2004).

3.2.3. Особливості творчої майстерності А. Мойсієнка.

3.2.4. Паліндром «Хижих мечем мирим».

3.2.4.1. Осмислення твору.

3.2.4.2. Тема: візуальне відтворення прагнення митця за допомогою меча захиститися від будь-яких хижаків.

3.2.4.3. Ідея: возвеличення мужності, сили волі, віри у силу перемоги над ворогом; добра над злом.

3.2.4.4. Основна думка: хто ступить на рідну землю з мечем, той від нього і загине.

3.2.4.5. Жанр: візуальна поезія, паліндром.

Паліндром (рак літеральний) — вірш, рядки якого можуть читатися однаково зліва направо і навпаки, при цьому зміст тексту залишатиметься незмінним.

3.2.4.6. Особливості назви твору.

3.2.4.7. Опрацювання змісту твору. Бесіда за питаннями.

3.3. М. Мірошниченко. 3.3.1. Біографічні відомості.

Микола Миколайович народився 1 січня 1947 року в багатодітній селянській родині на мальовничій Біловодській землі, що на Луганщині.

1968 року закінчив відділ української філології Луганського педагогічного інституту ім. Т. Шевченка. Учителював на Запорожжі та Київщині.

1976 року, за рекомендацією управління Спілки письменників України, виїхав на два роки (1976–1978) до Баку вивчати азербайджанську мову, а у 1994 р. — в Стамбулі вивчав турецьку. Займався журналістикою. 16 років працював кореспондентом відділу братніх і зарубіжних літератур тижневика «Літературна Україна».

Працював заступником начальника прес-служби Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Член Національної спілки письменників України.

Друкувався з 1967 р. Перекладач з азербайджанської, турецької та кримськотатарської.

Найпослідовніший український поет-конкретист. Свідомо прагне перенести на український ґрунт рідкісні форми східної поезії (рубаї, газель, пантун, мухтамілат, мураба).

«Голінний ентузіаст рака літературного» (цикл «В сузір'ї Рака»), один із засновників групи паліндромістів «Геракліт». Учасник Міжнародної конференції «EyeRhymes» (Едмонтон, Альбертський університет, 1997), співзасновник Світової Асоціації візуального мовлення.

У М. Мірошниченка за його життя вийшло лише дві збірки власних поезій «Рік-осокир» (1984) та «Око» (1985), проте це вже були вельми зрілі й надзвичайно потужні поезії. На превеликий жаль, через несподівану смертельну хворобу поет не встиг видати майже підготовлений ним двотомник власних поезій, які здебільшого ще ніде не друкувалися, а також до кінця упорядкувати антологію турецької поезії.

7 липня 2009 року пішов передчасно у Вічність талановитий український поет, перекладач, літературний критик, упорядник та співупорядник (разом із Юносом Кандимом) багатьох збірок кримськотатарської прози та поезії, азербайджанської поезії, лауреат премії ім. М. Рильського.

3.3.2. Творча діяльність митця.

В 1994 році у Стамбулі вдосконалював знання турецької мов та вивчав грецьку. Тож, фаховий знавець тюркських мов, М. Мірошниченко багато працював як перекладач поезій із кримськотатарської, азербайджанської та турецької. Щаслива доля звела його з талановитим кримськотатарським поетом Юнусом Кандимом, з яким за два роки спільної роботи підготували й видали фундаментальну працю «Окрушина сонця» (2003) — збірку кримськотатарської поезії білінгвом, що охоплює величезний історичний шар — XIII–XX століття. Згодом виходить ще одна їхня титанічна спільна праця кримськотатарською і українською мовами — «Молитва ластівок» (2005), антологія кримськотатарської прози XIV–XX століть у двох томах. Слід принагідно зазначити, що ще раніше поет переклав розділ «Кримськотатарські поети», який увійшов до двотомної «Антології української поезії» (1995).

М. Мірошниченко видав також збірку кримськотатарських поезій «Брама сходу» (2004) у власному перекладі. А у 2006 році побачила світ двотомна «Антологія азербайджанської поезії», яку також упорядкував поет і де є багато перлин у його чудовому перекладі.

Слово для поета й перекладача М. Мірошниченка — пластичний матеріал у його руках. Микола — прихильник використання класичних жанрових форм у поезії. Він майстерно оперує поетичними фігурами, давно призабутими. Немов якусь екзотичну рослину, намагається прищепити в саду української поезії форми, зразки яких навіть у самій східній поезії рідко трапляються. Деякі приживаються, а деякі просто гинуть. І тепер ми можемо зустріти в українській поезії рубаї, мураба, кошму і газелі, що добре тут укоренились. Тут ми також можемо зустріти рідкісну поетичну форму літератур Близького та Середнього Сходу — мухтамілат. З азербайджанської літератури в свою М. Мірошниченко приніс тонку поетичну форму «додагдеймез». Власними паліндромами і візуальними варіантами він шокував не лише шанувальників поезії, а й навіть літературознавців, літературних критиків.

3.3.3. Про М. Мірошниченка.

М. Сарма-Соколовський: «Він хоче обернути / акваріум своєї поезії / на Чорне море / а письмовий стіл / на державу / кримських татар / а я кажу / поможи йому Боже!/»

Юнус Кандим: «Микола — чудова людина і дуже талановитий перекладач. До того ж він — ще й прекрасний поет. А в прекрасних поетів свій світ, своє світовідчуття, світосприйняття.

3.3.4. «Фенікс-птах із земель руських».

3.3.4.1. Сприйняття твору, стислий коментар його змісту.

3.3.4.2. Тема: зображення птаха як символу відродження і безсмертя.

3.4.4.3. Ідея: возвеличення невмирущості, пам'яті, птаха, який прагне воскресити аби присвятити своє життя на благо інших, виявляючи при цьому оптимізм і віру в перемогу.

3.4.4.4. Жанр: зорова поезія.

3.4.4.5. Композиція твору.

3.4.4.6. Художні особливості твору.

3.4.4.7. Трактування ідейно-образного змісту поезії.

3.5. М. Сарма-Соколовський (псевдонім — Сарма).

3.5.1. Соколовський Микола Олександрович. (19.05.1910–09.08.2001). Життєва доля митця.

Народився в с. Хорошому (тепер Петропавлівського р-ну Дніпропетровської обл.) на Слобожанщині в сім'ї вчителя церковно-парафіяльної школи. 1919 р. батько помер від тифу, однак, можливо, не без допомоги чекістів. Коли Миколі виповнилося шістнадцять, подався до Миргорода, три роки навчався у профшколі при художньо-керамічному технікумі ім. М. Гоголя, де малювання викладав Ф. Красицький — нащадок Т. Шевченка. Вивчився грати на бандурі в І. Яроша. Вступив на дворічні курси при художньо-промисловому училищі в Дніпропетровську, грав у капелі бандуристів, їздив із концертами по селах.

Восени 1929 року його заарештовано за участь у Спілці Української молоді, підрозділі т. зв. Спілки Визволення України, і засуджено на 5 років Соловків, але покарання відбував у Карелії на будівництві Біломор-каналу. 1934 р., достроково звільнившись, опинивсь у Краматорську, де на той час мешкали його рідні. Був призваний на військову службу, проте, з огляду на судимість, зарахований до батальйону тилового ополчення, звідки втік. Підробивши документи, їде до Києва, вступає відразу на другий курс художнього інституту. 1938 р. по закінченні навчання, рятуючись від арешту, осідає в Сімферополі, де працює художником.

Війна застає його в Полтаві «на військовій перепідготовці в офіцерському званні». Під час евакуації він біля Харкова покинув свою військову частину й опинивсь у Полтаві, вже окупованій німцями. Жив із малярства. У грудні 1941 р. в Києві був прийнятий у члени ОУН. Закінчив у Полтаві Пастирські курси і був висвячений єпископом Мстиславом (майбутнім Патріархом УАПЦ) спершу на іподиякона, а згодом — владикою Сильвестром — на священика. Переїздить під Кам'янець-Подільський, отримує парафію, згодом перебирається на Буковину.

У грудні 1944 р. його заарештовано радянською контррозвідкою, по дорозі втік, заарештований знову — і знову втеча. Поневіряння під чужим прізвищем (Григорій Боднар), робота в Донбасі художником.

Зближення з УПА в Коломиї, де 1948 р. — черговий арешт й вирок — смертна кара, яку замінено на 25 років виправних таборів із 5-літнім позбавленням прав по тому. Смерть Сталіна удвічі скоротила термін ув'язнення. У вересні 1961 р. повернувся в Україну (спершу Луганськ, потім Новомосковськ). Бажаючих навчав грати на бандурі. Доклав зусиль, аби на Дніпропетровщині відродилася Самарська паланка українського козацтва та виникли первинні організації УРП, Руху, ОУН.

Помер 9 серпня 2001 року в м. Новомосковську на Дніпропетровщині.

3.5.2. Творча спадщина.

Вірші почав писати у шкільному віці. Перша публікація — в газеті «Полтавський комсомолець». Друкувався в періодиці, в антології ув'язненої лірики «Очима серця» (1993).

Автор збірки поезій «На осонку літа» (1980), поеми-думи «Анафема» (1993), книг вибраних віршів «Коріння пам'яті» (1997), повісті «Плащаниця», надрукованої 1997 р. в журналі «Київ»; автобіографічної повісті «Моя причетність до ОУН» та книги віршів і прози «Дорогою жнив» (2000). Вийшли друком також «Документальні новели» (2001).

3.5.3. «Дзвін гетьмана Івана Мазепи»

3.5.3.1. Виразне читання твору, сприйняття його змісту з відповідним коментарем.

3.5.3.2. Історична довідка про Івана Степановича Мазепу.

3.5.3.3. Тема: виспівування дзвоном колоколу — музейним експонатом про часи «розпреславної Полтави».

3.5.3.4. Ідея: віра, сподівання реліквії минувшини потрапити на «Дзвіницю зоревоздвиженої земної Української Держави».

3.5.3.5. Основна думка: дзвін колокола — промова гетьмана І. Мазепи до сучасників шанувати Україну-державу, її історичне минуле.

3.5.3.6. Жанр: візуальна поезія (у формі колоколу), сповнена громадянським змістом.

3.5.3.7. Художні особливості поезії.

3.5.3.8. Опрацювання ідейного змісту поезії. Бесіда за питаннями.

3.5.3.9. Складання інформативного ґрона «Сутність колоколу» (Робота у малих групах).


V. Підсумок уроку

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності

VII. Домашнє завдання

Підготувати міні-доповіді «Цікаві сторінки з життя і творчості В. Герасим'юка», вміти аналізувати його програмові твори.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду