Загрузка...

Урок: Т. Шевченко «Сон» («У всякого своя доля»). Сатиричний пафос поеми, його спрямування

09 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів із змістом та ідейною спрямованістю твору Т. Шевченка «Сон», з'ясувати композиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення; визначити сатиричний пафос поеми; розвивати вміння коментувати зміст твору, визначити головні ідеї, контрасти картини в ньому; грамотно висловлювати і виважено доводити власну думку; виховувати почуття гордості за рідний народ, який упродовж історії прагнув до національного визволення, вільного роз-витку особистості; прищеплювати любов до літературного слова.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет Т. Шевченка, текст твору та ілюстрації до нього, кіно-фрагменти навчального фільму «Сон», дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент. Емоційна готовність учнів до уроку

ІІ. Актуалізація опорних знань

Літературна вікторина «Юні шевченківці».

Клас поділяється на дві команди, по п'ять представників з кожної біля

дошки розгадують кросворд упродовж 16 хв. Виграє та команда, яка у визначений час упорається із завданням. Визначається склад журі, умови заходу.

Кросворд для команди І

По вертикалі: 1. Народний ватажок, реальна історична постать, герой твору Т. Шевченка «Гайдамаки». (Залізняк)

По горизонталі: 1. Визначте твір Тараса Григоровича за поданими рядками: Борітеся — поборете, / Вам Бог помагає! / За вас правда, за вас слава / І воля святая. («Кавказ») 2. Істоти, які погубили причинну в однойменному творі Т. Шевченка. (Русалки) 3. Жанр твору «Лілея». (Балада) 4. Назва села — місцевості, де народився поет. (Моринці) 5. Твір Г. Квітки-Основ'яненка, який проілюстрував Т. Шевченко. («Знахар») 6. Художник, земляк Т. Шевченка, що брав участь у викупі його з кріпацтва. (Сошенко) 7. Після закінчення Академії мистецтв Тарас Григорович викладав у Київському університеті предмет… (Малювання) 8. Видатна українська просвітителька, яка встановила у власній садибі в Харкові перший пам'ятник Т. Шевченкові (1899 р.). (Алчевська)

Кросворд для команди ІІ

По вертикалі: 1. Балада Т. Шевченка. («Причинна»)

По горизонталі: 1. Образ твору «Кавказ» — символ нескореності, боротьби, протистояння злу. (Промітей) 2. Один із перших шевченкознавців і сподвижників поета. (Костомаров) 3. Гетьманська столиця, про яку письменник не раз згадував у своїх поетичних творах, зображував у малярстві. (Чигирин) 4. Конференц-секретар Академії мистецтв, якому Т. Шевченко присвятив поему «Гайдамаки». (Григорович) 5. Село, де поет провів свої дитячі роки. (Кирилівка) 6. Скульптор пам'ятника Т. Шевченку в Києві. (Манізер) 7. Письменник, який так охарактеризував Кобзаря: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа». (І. Франко) 8. Визначте твір Тараса Григоровича за поданими рядками: «І мене в сім'ї великій, / В сім'ї вольній, новій, / Не забудьте пом'янути / Незлим тихим словом». («Заповіт»)

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя 

2. Довідковий матеріал з теорії літератури

Алегорія (гр. allеgoria — іномовлення) — вид метафори: іншомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси. Використовується, як правило, у загадках, байках і відзначається загальновпізнаваним характером. Наприклад, у байках через характери дійових осіб — тварин і звірів — зображено риси людей, їх вдача. Алегорія — засіб посилення поетичної виразності. (Білий голуб чи зелена гілка в руках людини — алегорія миру; у казках вовк уособлює жадібність, лисиця — хитрість і т. ін.)

Гротеск (фр. grotesque, від італ. grotta — грот, печера) — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.

Контраст — стилістична фігура протиставлення явищ, предметів, характерів; посилює змістовне й емоційне звучання твору. Використовується у віршах, прислів'ях та приказках, у назвах книг і творів. Ця фігура побудована на використанні антонімічних пар.

3. Опрацювання твору Т. Г. Шевченка «Сон»

3.1. Огляд фрагментів кінострічки «Сон»; стислий їх коментар. 

3.2. Історія написання та сучасна значимість. 

Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, усе літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу. На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з'ясував виникнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства». Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, пока-зав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити. 

3.4. Тема: зображення й протиставлення нещасного життя народного і життю «райському» вельмож, царів. 

3.5. Ідея: засудження аморальності й паразитизму господарів країни, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності. 

3.6.  Основна думка І. Франко: «Сон» — це, безперечно, перший в Росії сміли-вий і прямий удар на гниль і неправду кріпацтва». 

Т. Шевченко в поемі заявив на весь голос, що головні біди України є похід-ними від її підневільного стану в Російській імперії. 

3.7. Жанр: ліроепічна сатирична поема, це політична сатира; поема-інвектива (інвектива — пряме, найгостріше засудження певної вади).

Підзаголовок твору — «Комедія» — вказує на комічно-сатиричний, гротескно-кумедний характер змальованих у ньому основних сцен-картин, особливо наприкінці поеми.

3.8. Особливості назви.  

Назва поеми несе певне ідейне навантаження. В українській літературі часто використовувалась метафора сну, від якого народ повинен прокинутись. Поет показує старшні картини самого цього сну. Сон стає сатиричним прийомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад. Слід визначити, що Т. Шевченко часто вдавався до такого прийому зображення і для виявлення своїх істинних настроїв, і для виявлення настроїв персонажів. Таким прийомом зображення написані твори «Сон» (1844), «Сон» (1847), «Сон» (1858), «Сестрі» (1859), «Поставлю хату і кімнату» (1860), «Буває, в неволі іноді згадаю» (1850), сон Оксани в поемі «Слепая», сон дівчат у «Відьмі», сон Марини в поемі «Марина», сон автора в повісті «Прогулка». 

3.9. Композиція поеми «Сон» дуже своєрідна. 

3.10. Ідейний зміст твору.

Форма розповіді героя про бачене у сні досить поширена в літературі. У поемі Шевченка вона є засобом реалістичного мотивування фантастичних подій, надзвичайних картин і сцен, чудесних метаморфоз.

Поема побудована як широкий панорамний огляд. Сон героя поеми, а відтак і розповідь про нього, складається з трьох основних тематичних частин або картин. Героєві розповіді сниться, ніби він летить над Україною, далі над Сибіром і, нарешті, потрапляє до Петербурга, оглядає місто, а потім, зробившись невидимим, проникає в царський палац. У палаці він спостерігає, як розлючений цар дає стусани своїм сановникам, а потім стає свідком чудернацького перетворення царя на кошеня. Бачачи цю метаморфозу, герой поеми розсміявся; тоді цар на нього «як зикне» — він і прокинувся.

Своєрідним вступом до панорами, що має постати перед героєм поеми в його польоті над країною, є його монолог-прощання із землею. В пристрасних і схвильованих словах прощання з рідним краєм відкриваються нові грані душі, нові риси духовного обличчя оповідача. Прощаючись із рідною землею, він називає її «неприязним краєм». «Мою муку, мою люту, — каже він, — в храмі заховаю…» Душа його поривається «високо, високо», у без-вість, де «крику людського і плачу не чуть», бо «немає там власті, немає там кари». Він несе в собі біль за Україну, до якої літатиме «з хмари на роз-мову», на раду. Він намагається втішити «сироту-небогу» Україну надіями на майбутнє: «Живе правда у господа бога». У цьому монолозі оповідач постає як романтична постать з палкими емоціями, трагічними думками про долю народу, як запеклий ворог «власті» і «кари» над людьми. З сумом розпрощавшись із землею, герой поеми пролітає на світанку над Україною, її просторами. На його очах прокидається природа. Шевченко створює вражаючий словесний живопис рідного пейзажу, чарівного українського ранку. Уся країна «повита красою». Але тільки на мить замилувався цим чарівним пейзажем герой твору, бо й чарівність рідної землі не може заспокоїти його душу, вражену людським стражданнями, сповнену «лютої муки». Контраст між красою природи й потворним життям віддається в душі героя ще пекучішим болем. «Душе моя, чого ти сумуєш? Душе моя убогая, чого марно плачеш?» — запитує він, і чує, як його душа, що увібрала в себе страшну правду народного життя, з болем вигукує:

Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш / Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть / Княжат недорослих, а он розпинають / Вдову за подушне, а сина кують, / Єдиного сина, єдину дитину, / Єдину надію! в військо оддають! / Бо його, бач, трохи! а онде під тином / Опухла дитина, голоднеє мре. / А мати пшеницю на панщині жне. 

З України герой твору переноситься у далекий, холодний Сибір, щоб хоч на часину сховатися від пануючого на землі зла, від повсюдного «крику і плачу людського». Але перед ним відкривається нова картина страждань і неволі: каторжани «із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому», тобто цареві. І між ними, запеклими злодіями, штампованими вбивцями й грабіжниками, — політичні засланці, борці за свободу. Устами оповідача поет славить революціонерів, засланих самодержавством до Сибіру. Тут і з'являється образ «царя волі», царя «всесвітнього». Це збірний, широко узагальнений образ революційних борців, центральний у цій частині поеми і поданий в ореолі внутрішньої сили й незалежності. Він позбавлений якихось конкретних рис, будучи не стільки образом реального революціонера, скільки уособленням ідеї революційного служіння народові, революційної віри й героїзму. Шевченко створив образ політичного засланця, що залишається непохитним у своїх пере-конаннях, «не просить, не плаче, не стогне». Поет наголошує, що традиції декабристів, їхні ідеї й думи пробуджують, гартують, виховують суспільну свідомість. Картина каторги змінюється картиною царської столиці. Оповідач знову виступає в лічині простакуватого селянина, який нібито вперше потрапив до Петербурга. «Церкви та таланти… і ні однісінької хати» — так сприймає він столичне місто. Святкові ілюмінації на вулицях здаються йому пожежею. І місто, і люди постають у сприйнятті оповідача мовби учудненими. Стиль і манера розповіді про них близька до бурлескної традиції. По-бурлескному «учуднений», знижений характер мають описи Петропавлов-ської фортеці, пам'ятника Петрові І. Трагічний викривальний пафос картин України й Сибіру змінюється в «петербурзькій» частині поеми інтонацією іронічної народної оповідки. Серед чиновницької «братії» трапився оповідачеві й «землячок… з циновими ґудзиками», тобто чиновник, урядовець. Він пропонує свої послуги — провести в царський палац. «Тільки, знаєш, — каже він, — ми, брат, просвіщені, — не поскупись полтинкою…». Продажність, ницість чиновництва — і ця деталь знаходить своє місце в загальному змалюванні Петербурга. Шевченко тут уперше в українській літературі показав місто в типових соціальних контрастах та суперечностях. З одного боку — царський палац, панство, урядовці, з другого — простий народ, «вбогі», які «на труд поспішали», «заспані дівчата», муштровані солдати.

У центрі третьої (петербурзької) частини поеми — сатиричне викриття самодержавства, царського двору, придворних. Шевченкова сатира дося-гає тут найвищого напруження й нещадної разючої сили. Реалістичність зображення тут уже цілком поступається місцем сатиричному гротескові, одвертим перебільшенням, шаржовим образам, фантасмагоричним сценам. Незримий оповідач потрапляє до царського палацу й стає очевидцем потворного дійства — урочистого виходу царя з царицею до натовпу придворних, які з жалюгідною догідливістю «аж потіють та товпляться», щоб то ближче стати коло самих: домагаються царських милостей. Портрети царя й цариці гіперболічно шаржовані. Вони «мов сичі надуті; а диво-цариця, мов та чапля між птахами, скаче, бадьориться», «цариця небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога, та ще на лихо, сердешна, хита головою», цар «вилупив баньки з лоба», «одутий, аж посинів».

Закінчується царський прийом сценою, що стоїть у ряду найяскравіших прикладів політичного гротеску в світовій літературі: …Цар підходить / До найстаршого… та в пику / Його як затопить!

Ця сцена становить метафоричне відтворення самої суті самодержавного правління. І. Франко назвав її «картиною генерального мордобитія», у якій поет змалював безмежну сваволю царя і затаврував систему, «при якій царська воля та брутальна сила була всім, а людське чуття та справедливість уважалися нічим».

Продовженням цього сатиричного гротеску є наскрізь фантасмагорична фінальна сцена поеми. Від крику царя один за одним на очах оповідача зникають ті, на кому тримається царський престол, — «всі пузаті», а далі й «менші» і «дрібні» царедворці, челядь, військова охорона. Позбавлений свого оточення й підпори, цар, який за хвилину до цього здавався всемогутнім, має вигляд жалюгідного кошеняти: «Стоїть собі, голову понурив… Мов кошеня, такий чудний». Шевченко майстерно користувався засобами гротескної метафори у викритті царату. Так само несподівано, як воно й почалося, балаганне дійство, вся ця «комедія» з царем, раптом зникає, як лихе видіння. Поема закінчується іронічною усмішкою оповідача, а водночас і справжнього автора твору, самого Шевченка. 

3.11. Характеристика образів представників самодержавства. 

3.12. Обговорення змісту поеми. 

3.13. Рубрика «Поміркуй, обґрунтуй». 

3.14. Рубрика «Я — режисер».

V. Підсумок уроку

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності

VII. Домашнє завдання 

Вивчити напам'ять уривок з поеми «Сон», знати зміст твору Т. Шевченка «І мертвим, і живим…», вміти визначати його ідейну спрямованість.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду