Урок: М. Гоголь. Літературна діяльність. Романтична умовність оповідання «Вечір проти Івана Купала»

08 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів із життям і творчою діяльністю М. Гоголя, визначити її значення для української культури; опрацювати ідейний зміст програмового твору письменника, дослідити зв'язок цього оповідання з фольклором; виховувати почуття поваги до творчості М. Гоголя, до рідної Батьківщини — країни визначних мистецьких талантів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет М. Гоголя, виставка його книжок, ілюстрації до життєвого шляху і програмового твору, довідковий матеріал про народне свято Івана Купала; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Вікторина «Романтична

поезія»

Завдання: за наведеними тематичними рядками визначити назву твору і його автора.

1. А тут вони ведуть танок. / Хто гласи їх розлічить? / Хто передом із їх іде? / Хто зорі перелічить? (М. Костомаров «Соловейко»)

2. Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо пальнув / І в хмарах навіки од світа втонув! (М. Петренко «Небо»)

3. Твоя пісня дуже гарна, / Ти гарно й співаєш, / Ти, щасливий, спарувався / І гніздечко маєш! (В. Забіла «Соловей»)

4. Личко зчорніє, / Головоньку склониш, / Листоньки зрониш, — / Жаль серцю буде. (М. Шашкевич «Веснівка»)

5. Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати (Є. Гребінка «Українська мелодія»)

6. Чи то туга, чи то переполох, / Чи то коханнячко?.. / Не зна він, — а серце сумує! (П. Гулак-Артемовський «Рибалка»)

7.

І в небо думкою влетів, / Між зорями співає, / А странний спів його людей / Уже не порушає. (М. Костомаров «Соловейко»)

8. Ти ж бачиш сам, — не скажеш: ні, — / Як сонечко і місяць червоненький / Хлюпочуться, у нас в воді на дні / І із води на світ виходять веселенькі! (П. Гулак-Артемовський «Рибалка»)

9. А в світі якеє життя сироті? / І горе, і нужду терпітимеш ти. (Є. Гребінка «Українська мелодія»)

10. Доню, голубко! / Жаль мені тебе, / Гарная любко; / Бо вихор свисне, / Мороз потисне… (М. Шашкевич «Веснівка»)

11. Бо долі ще змалку, здалося, нелюбий; / Я наймит у неї, хлопцюга при-блудний; / Чужий я у долі, чужий у людей… (М. Петренко «Небо»)

12. Ти лети, співай тим людям, / Котрі веселяться; / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться. (В. Забіла «Соловей»)

Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Микола Васильович Гоголь (01.04.1809–21.02.1852). Опрацювання життєвого і творчого шляху М. Гоголя

Повідомлення № 1. Дитинство, роки навчання

Народився письменник 1 квітня 1809 року, у родині дрібномаєтного шляхтича В. Гоголя-Яновського. У роду Яновських були і священики, і козацькі старшини. Миколин дідусь Опанас — миргородський полковий писар, один із його предків — гетьман Іван Скоропадський, інший — переяславський полковник Василь Танський. Раннє дитинство хлопчика минало у родовому маєтку в селі Василівка (Яновщина) на Полтавщині. А ще в селі Кибинці, де були володіння родича Гоголя, фактично головного урядовця імперії Д. Трошинського. Малий Микола ріс у пошані до козацької старовини, народних традицій, у середовищі творчих, культурних, передових людей того часу. Освіту хлопець здобував упродовж 1821–1828 рр. в елітній Ніжинській гімназії вищих наук — українському відповіднику столичного Царськосільського ліцею. У гімназії панував російсько-імперський казармений дух. Але й тут Гоголь залишався собою: зачаровано вивчав світову літературу, мистецтво, вітчизняну історію, збирав фольклор, упорядковував словник української мови, придивлявся до народного побуту, звичаїв, традицій. Вирізнявся веселою, компанійською натурою, завжди вмів розсмішити однолітків чи захопити цікавою історією, грав комічні ролі в аматорському театрі.

Повідомлення № 2.

Початок літературної діяльності. М. Гоголь-романтик

Наслідуючи улюблених авторів (І. Котляревський, В. Трощинський, В. Капніст), М. Гоголь сам почав писати вірші, поеми, п'єсу, навіть повість. Користувався загальноприйнятою тоді в українських культурних колах літературною мовою — російською. А от жартівливі вірші, епіграми складав українською. Робив це постійно і так вправно, що товариші прозвали його «римачем». Жити для романтичного юнака означало стати кимось достойним і славетним, невтомно працювати заради людства, «задля щастя громадян». Тому якийсь час він мріяв присвятити себе юриспруденції, щоб зсередини боротися з «неправосуддям». Але потім знайшов інший, ефективний засіб для втілення своєї місії — слово.

Завершивши навчання, Гоголь, як і тисячі інших здібних молодих українців, подався підкоряти столицю (Петербург). Перший петербурзький досвід виявився невдалим. 1829 року юний початківець видає під претензійним псевдонімом В. Алов поему «Ганц Кюхельгартен» — явне наслідування німецьких романтиків. І публіка, і критика сприйняли книжку скептично. Розчарований М. Гоголь скупив на останні копійки недопродані примірники і спалив їх. Після даремної спроби стати актором Микола змушений задовольнятися роботою дрібного чиновника по різних відомствах. Одначе впертий козацький нащадок не залишає намагань добитися успіху й визнання.

Повідомлення № 3.

Визнання М. Гоголя-письменника

Навчений гірким досвідом, письменник у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», змалював добре відомий, рідний і дорогий його серцю український світ, спираючись на вітчизняну фольклорну й літературну традицію. Це переконливо засвідчують бодай епіграфи до всіх ХІІІ розділів повісті «Сорочинський ярмарок».

Доторкнувшись до рідної землі, М. Гоголь здобув неймовірні творчі сили. Одразу після виходу «Вечорів…» він, ще зовсім молодий чоловік, став одним із найпопулярніших літераторів України та й усієї імперії.

Окрилений успіхом, митець поринає у вир творчої й наукової праці. Влітку 1832 р. відвідує Україну, понад два місяці живе в рідній Василівці, відновлює гармонію в серці, ще ретельніше вивчає мову, побут, звичаї, фольклор, душу свого народу. У ці роки митець готує статтю про народні пісні, студіює літописи, збирає матеріали для шеститомної історії України, розпочинає роботу над романами «Полонянин», «Гетьман», задумує роман про І. Мазепу. У статті «Погляд на утворення Малоросії» (1834) твердив, що українці — окремий народ, цілком відмінний за характером від російського.

На хвилі духовного піднесення М. Гоголь пише і видає (1835) продовження «Вечорів…» — збірку повістей «Миргород». У новій книзі автор розвинув і поглибив три основні теми попереднього циклу:

  • духовно багата героїчна натура українського народу («Тарас Бульба»);

  • осмислення природи зла («Вій);

  • занепад української провідної верстви («Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», «Старосвітські поміщики»).

Особливо вразила сучасників і до сьогодні продовжує запалювати патріотизмом нащадків історична повість «Тарас Бульба».

Повідомлення № 4.

Михайло Васильович — російський митець?

Більшість мрій і задумів в умовах деспотичної імперії М. Гоголю не вдалося здійснити. До Києва письменника так і не пустили, добре знаючи його українофільські настрої. Своїм лукавим рішенням цар обрубав культурні зв'язки митця з Батьківщиною.

М. Гоголя щодалі більше розчаровувала своєю оспалістю, пристосуванством, безкультур'ям тогочасна українська еліта. З іншого боку, добре усвідомлюючи геніальність Миколи Васильовича, його все наполегливіше затягували у своє середовище й імперська влада, і російська культурна еліта (О. Пушкін, В. Жуковський, В. Бєлінський, С. Аксаков). Особливо митець прислухався до порад О. Пушкіна, якого буквально обожнював за неповторний талант.

М. Гоголь не знайшов рівноваги між національним і загальнолюдським (християнським). Одним пожертвував заради іншого і цим обікрав свою душу. Очевидно, для самозаспокоєння придумав таку собі ілюзорну наднацію, над-вітчизну — «Русь», що, на його думку, як матрьошка, вміщала в себе і Україну, і Росію, і деякі інші слов'янські народи. Після «Миргорода» майстер ніби відвертається від України, натомість починає активно розробляти російські теми — у «Петербурзьких повістях» («Ніс», «Шинель», «Невський проспект», «Записки божевільного»), комедії «Ревізор», у поемі-романі «Мертві душі», інших творах. Звернувшись до російського світу, письменник абсолютно чесно показав його таким, яким бачив із українських позицій — темним, деспотичним, жорстоким, «мертводушним». Перейшовши в російську літературу, М. Гоголь не заходився прославляти імперію, чого від нього чекали петербурзькі покровителі, а казав страшну правду про неї, кинув їй виклик. Пекуча Гоголева правда, звичайно ж, була ліками для росіян, хоч і надто гіркими.

Повідомлення № 5.

Протиріччя довкола письменницької долі Миколи Васильовича

Особливо жорстоких цькувань зазнав митець з боку петербурзьких чиновників за твори «Ревізор» і «Мертві душі». Болісно переживаючи звинувачення, М. Гоголь тяжко занедужав 1836 року, виїхав за кордон, де пробув з перервами цілих 12 років (більшу частину часу — в сонячній, такій схожій на Україну Італії).

Утім, попри всі духовні метання письменник завжди залишався українцем. Любив готувати українські страви для дружніх вечірок, часто співав українських пісень, танцював гопак, у товаристві не раз переповідав наші легенди, анекдоти, думи. За свідченням М. Максимовича, М. Гоголь уважав себе українським письменником, який пише російською. Так, прибувши 1846 року на курорт Карлсбад для лікування, письменник зареєструвався у книзі визначних пацієнтів: «Пан Микола Гоголь, українець, що живе у Москві, автор кількох російських комедій».

В останні роки життя М. Гоголь шукає власного притулку в релігії, відвідує і повертається в Росію 1848 року. З 1851 року мешкає у Москві, де і помирає 21 лютого 1852 року, знищивши всі свої папери.

На початку ХХ століття професор І. Мандельштам, аналізуючи стиль Гоголя, дійшов висновку, що мовою його душі була українська. Це виявляється не тільки в лексиці, а й навіть у синтаксисі, — думав він по-українськи, а потім, пишучи, перекладав російською.

До революції переважна більшість і наших, і російських читачів, дослідників розглядали М. Гоголя насамперед в українському літературному кон-тексті. У комуністичну ж епоху імперія цілком присвоїла письменника собі. Символічно виглядає напис на пам'ятнику в Москві: «Великому русскому художнику слова Н. В. Гоголю от правительства СССР». І лише зараз починаємо вивчати Миколу Васильовича не як зарубіжного, а як нашого, українського генія, хоча важко переоцінити його внесок і в російську культуру.

Повідомлення № 6.

М. Гоголь і Т. Шевченко

Творчість М.Гоголя (насамперед «Тарас Бульба»), поруч із писанням інших українських авторів, надихнула на поетичне слово молодого Т. Шевченка.

За прикладом Миколи Васильовича Кобзар створив (у поемі «Гайдамаки») образ Івана Гонти — лицаря, що жертвує навіть своїми дітьми в ім'я України. Образи Тараса Бульби й Івана Гонти стали взірцями для багатьох поколінь українських патріотів; січових стрільців, вояків армії УНР, Української повстанської армії.

2. Творча розминка. Робота в малих групах

3. Рубрика «Із скарбів народних свят Івана Купала»

(матеріал для вчителя та учнівських повідомлень)

  • Про що свідчить дата з 6 на 7 липня щороку? Хто такий Купала?

  • Яка характерна риса притаманна цьому святу?

  • Яким чином відбувалося свято? Що є обов'язковим його атрибутом?

4. Робота над твором М. Гоголя

«Вечір проти Івана Купала»

4.1. Виразне читання уривків з твору, переказ цікавих епізодів бувальщини.

4.2. Історія написання твору.

1830 року з'являється в журналі «Отечественные записки» повість «Басаврюк» (пізніше переназвана «Вечір проти Івана Купала»). Нею М. Гоголь започаткував двотомний цикл повістей та оповідань «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Обидві книги викликали захоплення читачів, а критики одностайно визнали молодого Гоголя першорядним майстром слова. Переважно відзначили його талант гумориста, лірика у змалюванні природи й людських почутів, його глибоку обізнаність із українською міфологією.

4.2. Тема: розповідь про те, як Петрусь заради свого щасливого кохання вимушений був пов'язати власну долю з «нечистою силою».

4.4. Ідея: засудження жорстокості, підступності; жаги до збагачення (Басаврюк).

4.5. Основна думка: «сатана, що прибрав людської подоби для того, щоб відкопувати скарби, а через те, що скарби не даються нечистим рукам, так от він і приманює собі молодців»; людина — творець своєї долі, необхідно вміти особисто долати ті труднощі, у яких вона опиняється, а не звертатися по допомогу до диявола.

4.6. Жанр: оповідання, бувальщина.

4.7. Композиція.

Експозиція: знайомство з Хомою Григоровичем, який полюбляв розповідати різноманітні бувальщини.

Зав'язка: звернення наймита Петруся до Басаврюка, аби той допоміг йому в одруженні на дочці багатого козака.

Розвиток дії: контактування героя з нечистою силою, обезголовлення Івася, нестерпне життя Петруся з Пидорою.

Кульмінація: з'явлення привида; зникнення Петруся, де він стояв — купа попелу.

Розв'язка: служба Пидори черницею в лаврі; «господарювання Басаврюка

у шинку.

4.8. Проблематика твору: казка і реалії життя; соціальна нерівність — пере-шкода до щасливого життя; злочин і кара; духовність і нечиста сила; людина і довкілля.

4.9. Опрацювання ідейного змісту оповідання.

V. Підсумок уроку

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Охарактеризувати головних героїв оповідання (скласти план, дібрати цитати), написати міні-твір «Нечиста сила» у сучасному житті».

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду