Урок: Література українського романтизму. В. Забіла «Соловей», М. Петренко «Небо». М. Шашкевич — зачинатель нової української літератури на західних землях. «Веснівка»

08 грудня, 2016 0

Мета: продовжити ознайомлювати школярів з письменниками українського романтизму; дізнатися про М. Шашкевича — зачинателя нової української літератури на західних землях; проаналізувати програмові поетичні твори; розвивати пам'ять, культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, вміння визначати головні мотиви поезії, коментувати їх у зв'язку з художніми особливостями і народнопісенною лірикою, раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття пошани до засад народної моралі й етики: працелюбності, щирості, любові й поваги до батьків; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрети В. Забіли, М. Шашкевича,міні-виставка книжок цих письменників, підручник, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), аудіозапис поетичних творів митців.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

2. Опрацювання життєвого і творчого шляху письменників-романтиків

2.1. Віктор Миколайович Забіла (1808–1869).

2.1.1. Життя і творчість. Біографія письменника.

В. Забіла — видатний український поет романтизму, талановитий митець,

тонкий майстер змалювання внутрішнього світу людини, її любовних переживань і почуттів. Передусім, він творив у жанрі літературної пісні, романсу, вірша-роздуму, вірша-скарги, елегії. Поет представив витончений світ закоханого юнака, мінливі настрої розчарованої людини, яка живе спогадами про свою кохану. Це дало можливість митцю повногранно розкрити душевне життя ліричного героя-романтика, відбити шляхетні настрої і переживання людини навіть у горі. В. М. Забіла народився у 1808 р. (день народження невідомий) на хуторі Кукуріківщина, нині — село Забілівщина Бортнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Освіту здобув (1822–1825 рр.) у Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, у якій навчалося чимало культур-них діячів України — О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Гоголь, Є. Гребінка, Л. Глібов та ін. Це був середнього зросту, стрункої постави парубок зі смуглявим обличчям. (Учитель звертає увагу на портрет поета.) Проникливі й задумливі карі очі мрійника підкреслювали його душевну шляхетність

і вразливість. Чорні вуса й чорний кучерявий чуб відтінювали вроду. Мав щиру, палку і дещо сентиментально-романтичну вдачу, але любив і жарти,

і гумор, і соковите дотепне слово. Бог обдарував його приємним голосом. Як згадував композитор Михайло Глінка, Віктор гарно співав і грав на бандурі, словом, він був втіленням національного характеру українця, у якому поєдналися внутрішня і зовнішня краса.

2.1.2. Митець і Т. Шевченко.

Поет-однолюб так і не одружився, писав свої вірші й музику до них. Він жив мистецькими проблемами, не звертаючи уваги на господарство, яке поступово занепадало. Зі своїми селянами жив мирно. Їх взаємини охарактеризував Т. Шевченко: «Тут не було раба і володаря, а були рівноправні люди». Так, міцна дружба єднала В. Забілу з Т. Шевченком. Автор «Кобзаря» з повагою ставився до поета-романтика, мав у себе його рукописні поезії. У 1842 р. надіслав йому поему «Гайдамаки». Особисто вони познайомилися у 1843 р. в Качанівці в маєтку поміщика Тарновського. Дружелюбний характер стосунків поетів передається в гумористичному посланні В. Забіли «За що ти лаєшся, Тарасе…» (1844). Взимку 1847 р. Т. Шевченко відвідав його на хуторі Кукуріківщині і навіть намалював його портрет, а також склав мелодію до вірша «Човен». (Прослуховування в аудіозаписі.) Побратими часто обговорювали літературні новини, обмінювалися думками, співали народні пісні. Відомо, що В.Забіла став прототипом Віктора Олександровича в повісті «Капитанша» Шевченка. Після смерті Т. Шевченка Віктор Михайлович супроводжував прах друга, який везли з Петербурга, від Борзи до Канева, брав участь у похороні, а згодом разом із селянами доглядав Шевченкову могилу на Чернечій горі. В. Забіла почав писати вірші в середині 30-х р. ХІХ ст. Дебютував 1841 р. в альманасі «Ластівка» за сприяння Є. Гребінки, оприлюднивши три поезії: «Голуб», «Пісня» («Повз двір, де живе мил…»), «Повіяли вітри буйні». На початку 40-х р. невеличким накладом вийшла його збірка «Співи крізь сльози». Її було знайдено в одному примірнику (без титульної сторінки і вихідних даних у 1936 р. літературознавцем Є. Кирилюком у Центральній науковій бібліотеці імені В. Вернадського. За життя автора побачили світ ще два вірші — «До батька» («Нащо, тату, ти покинув») і «Не щебечи, соловейку». Однак твори письменника користувалися великою популярністю, добре відомі в народі, поширювалися у рукописних збірниках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» покладені на музику М. Глінкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та ін. В. Забіла сам створив мелодії. Джерелом глибокого ліризму його поезії є народна пісня з її образ-ним і мовним багатством. У багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та ін.) поет порушував тему соціальної нерівності. Йому належать такі гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. Помер поет у листопаді 1869 р.

2.1.3. В. Забіла «Соловей».

2.1.3.1. Виразне читання твору або прослуховування в аудіозаписі.

2.1.3.2. Історія написання поезії.

Життя В. Забіли нагадує життя романтичних героїв Д. Байрона і О. Пушкіна. По сусідству від його маєтку розташувався хутір Матронівка, у якому мешкала заможна поміщицька родина Бєлозерських. Віктор палко закохався у Любов Бєлозерську (яка, до речі, приходилася сестрою українській письменниці Ганні Барвінок, дружині відомого письменника П. Куліша). Дівчина відповідала йому взаємністю. І характерами вони були подібні. Роман тривав два роки. Нарешті батьки дали згоду на одруження, відбулися заручини.

Проте їм не судилося бути разом. Недалеко від Бєлозерських купив маєток овдовілий поміщик Боголюбцев. Побачивши вродливу дівчину, сорокарічний пан закохався в неї. Та ще й батько втрутився і присилував дочку вийти заміж за багатого…

Це драматичне кохання поселило у серці Віктора довічну журбу. Воно й обумовило написання ліричної поезії «Соловей» («Не щебечи, соловейку»), а згодом — низки віршів інтимного плану.

2.1.3.3. Тема: відтворення страждань ліричного героя, яке поглиблюється співом солов'я.

2.1.3.4. Ідея: возвеличення чаруючої пісні птаха, що здатний впливати на внутрішній стан людини, її почуття.

2.1.3.5. Основна думка: Ти лети, співай тим людям, / Котрі веселяться, / Вони піснею твоєю / Будуть забавляться.

2.1.3.6. Жанр: інтимна лірика.

2.1.3.7. Художні особливості твору.

2.1.3.8. Ідейно-художній аналіз.

2.1.3.9. Виконання творчих завдань. Робота в малих групах.

1) З’ясуйте, у чому вбачає для себе щастя герой поезії В. Забіли «Соловей».

2) Прокоментуйте вищезазначені позиції щодо значимості щастя в житті людини, по-можливості додаючи особисті. Зробіть висновок.

3) Відтворіть інформативне ґроно «Чим викликані страждання героя поезії?»

2.1.3.10. Характеристика образу ліричного героя поезії.

2.1.3.11. Значення творчості поета-романтика.

2.2. Михайло Михайлович Петренко (1817–25.12.1862).

2.2.1. Біографія письменника.

М. Петренко народився у 1817 р. Він був старшим з трьох синів у родині Петренків. Батько Михайла займався баштанництвом і часто брав маленького сина із собою на роботу, де вони жили з весни до пізньої осені, ночуючи в курені, спостерігаючи за зірками і слухаючи спів птахів. Краса рідного краю — квітучі сади, глибоке ясне небо, українські пісні, що хвилюють душу — назавжди зачарували юне серце поета. Хлопець, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідному місту цикл віршів. У 1838 по 1841 р. майбутній поет навчався у Харківському університеті. Після закінчення університету Михайло Михайлович працював у цивільному відомстві наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). У 1841 р. було опубліковано його перші вірші в альманасі «Сніп». У 1844 р. М. М. Петренко був затверджений у чині губернського секретаря, з 1945 р. став виконувати обов'язки столоначальника, а з 1846 р. — столоначальника карного суду. Йому було происвоєне звання колезького секретаря. У 1847 р. київський генерал-губернатор Д. Бібіков відправив цареві доповідну записку у справі Кирило-Мефодіївського товариства, у якій серед інших значилися імена Т. Шевченка і М. Петренка. У 1848 р. вийшла друком окрема збірка віршів поета — «Думи та співи». Усього до нас дійшло 19 поетичних творів митця, опублікованих упродовж семи років (1841–1848). Є відомості, що він написав п'єсу «Панська любов», але вона не збереглась.

Незабутньою подією у житті М. Петренка було відвідання його в Лебедині Шевченком під час останнього приїзду того на Україну в червні 1859 р. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сум-ніватись. Помер М. Петренко 25 грудня 1862 р. Його поховано у м. Лебедині. Могилу, на жаль, дотепер не відшукано. Однак лебединські дослідники точно встановили місце, де проживав поет, — це вулиця Димитрова, 12. Будинок зберігся до сьогоднішнього дня. Навесні 2002 р. О. Добровольським і співробітником УСБУ по Донецькій області В. М. Мікушевим було видано хронікально-документальне оповідання про М. Петренка «Дивлюсь я на небо…», де були представлені зібрані ними документи, що стосуються життя і творчості поета, трагічної долі його родичів і земляків. Книгу було написано за матеріалами Управління Служби безпеки України в Донецькій області, а також за документами родини Петренків, які вдалося отримати в родичів.

2.2.2. М. Петренко «Дивлюсь я на небо…» («Небо»)

2.2.2.1. Виразне читання твору або прослуховування його в аудіозаписі.

2.2.2.2. Історична основа поезії.

Зі Слов'янськом пов'язані не лише радощі М. Петренка, але і його особисте горе. Тут він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі — доньки купця Марченка. Батьки одружили її з багатим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала за кордон. Під впливом цього митець пише вірші про нерозділене кохання. Можливо, це і спонукало М. Петренка створити поезію «Небо».

Щодо пісні «Дивлюсь я на небо…», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою. Т. Шевченко цей вірш власноруч записав собі в альбом.

2.2.2.3. Тема: зображення прагнення ліричного героя віднайти своє місце в життєвому вирі через власну невизначеність, бідність, сирітство.

2.2.2.4. Ідея: висловлення співчуття хлопцем, який позбавлений батьківської ласки, піклування і приречений на довічне страждання.

2.2.2.5. Основна думка: Коли б мені крилля, орлячі ті крилля: / Я землю б покинув і на новосілля / Орлом бистрокрилим у небо полинув, / І в хмарах навіки од світа втонув!

2.2.2.6. Жанр: ліричне страждання.

2.2.2.7. Віршовий розмір: анапест.

2.2.2.8. Римування: паралельне.

2.2.2.9. Рима: чоловіча.

2.2.2.10. Художні особливості поезії.

2.2.2.11. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору.

2.2.2.12. Творчі завдання.

3. Нова українська література на західних землях

3.1. Вступне слово вчителя.

3.2. Роль «Руської трійці» у національному духовному відродженні.

На початку 1832 року у Львові познайомилися і заприятелювали троє молодих людей: семінаристи М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич. Зблизили їх любов до рідного краю глибокий інтерес до життя простого люду й захоплення ідеєю національного відродження. Всі троє писали вірші, збирали фольклорні твори. Друзі всюди ходили разом, працювали в бібліотеках, відвідували університетські лекції, бували в церкві, вели між собою нескінченні бесіди рідною мовою. За це на глум прозвали їх «руською трійцею».

У тому ж 1823 році молоді люди заснували гурток «Руська трійця», який ставив собі за мету шляхом поширення в народі освіти, видання художніх творів і доступних малоосвіченому люду науково-популярних праць досягти національного відродження Галичини, вибороти громадянські права, відновити єднання з Наддніпрянською Україною.

Гуртківці «Руської трійці» збирали усну народну творчість, укладали рукописні збірки, дещо друкували в польських збірках, вивчали історію України, готувалися працювати серед народу, нести йому знання засобами рідної мови.

3.3. Альманах «Русалка Дністрова».

«Русалка Дністрова» — книжка, що вийшла у світ наприкінці 1836 року, але видання її позначено 1837 роком, який і став всіма визнаною датою народження нової української літератури в Галичині. Авторами альманаху була «руська трійця». На звороті титульної сторінки збірки наведено слова видатного чеського вченого Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія».

Тираж збірки становив усього одну тисячу примірників, але тільки двісті

в той час дійшло до читачів. Решту уряд конфіскував, і книга пролежала

в підвалах поліції понад десять років. Лише після революції 1848 року продаж її дозволено.

Зміст альманаху.

Відкривався «Передслів'ям» (передмовою) М. Шашкевича, де автор доводив, що руська (українська) мова є не діалектом польської, а самобутньою мовою великого народу, закликав до єднання всіх частин розірваної нації, до праці на благо народу.

Багато місця відведено фольклорним творам, зібраним самими укладачами або взятими з різних збірок.

Оригінальні вірші (М. Шашкевича — 6; Я. Головацького — 1; І. Вагилевича — 2).

Оповідання М. Шашкевича «Олена», у якому відображено боротьбу народу проти поневолювачів.

Переклади зі слов'янських літератур.

«Русалку Дністрову» І. Франко назвав «явищем наскрізь революційним». «Пиши, як чуєш, а читай, як видиш» — фонетичний правопис, яким надруковано «Русалку Дністровую».

3.4. Маркіян Семенович Шашкевич (06.11.1811–07.06.1843). Біографія митця.

М. Шашкевич — зачинатель нової української літератури на західних землях.

М. Шашкевич — батько нового народного галицько-руського письменства (І. Франко).

М. Шашкевич народився в селі Підліссі на Львівщині в сім'ї священика, побут якої був близьким до селянського. Маючи добру пам'ять, Маркіян ще в дитинстві засвоїв багато пісень, казок та інших фольклорних творів. Початкову освіту хлопчик здобув у дяка, потім навчався в Золочівській німецькій школі, у Львівській та Бережанській гімназіях.

1829 року Маркіян вступив до Львівської духовної семінарії і водночас записався вільним слухачем на філософський відділ університету. Він одержав місце в семінарській бурсі, харчування й одяг, що було дуже важливо для нього, бо його батько мав ще шестеро менших дітей, а підліська парафія відзначалася великою вбогістю.

У семінарії були дуже суворі порядки, зокрема слухачі могли виходити

з її стін лише з дозволу начальства і тільки на визначений час. Якось Маркіян загаявся і повернувся трохи пізніше від визначеної години. Ця незначна провина спричинила сувору кару: юнака звинувачено у вільнодумстві й у лютому 1830 року виключено із семінарії. Хлопець залишився без будь-яких засобів до існування, бо його батько, розгнівавшись на «неслухняного» сина, відмовився йому допомагати, а незабаром… помер. Маркіяна прихистив рідний брат його матері, теж людина небагата.

Унаслідок тривалого клопотання перед консисторією Шашкевича в 1834 ро-ці було поновлено в семінарії. Серед семінаристів Маркіян виділявся своїм гострим розумом, талантами, освіченістю. Коли він був на останньому курсі, Перемишльський єпископ запропонував йому після закінчення семінарії зали-шитися при консисторії, що давало можливість досягти високих духовних чинів. Проте Маркіян Семенович волів стати простим священиком на селі, щоб вести просвітницьку роботу серед простого люду, шляхом освіти поліпшити його долю.

Закінчивши семінарію, 1838 року, Шашкевич одружився з дочкою священика Крушинського Юлією і дістав парафію в селі Гумниськи, а згодом — Новосілки.

Крім відвідування лекцій на філософському факультеті, багато працює в університетській бібліотеці та приватній книгозбірні магната Оссолінського. Тут юнак читав праці з історії України, зокрема про Запорозьку Січ та боротьбу проти іноземних загарбників. Дуже захопившись державним подвигом Б. Хмельницького, готував до друку його біографію, хоч ім'я видатного українського гетьмана й полководця в Польщі було заборонене. Вивчав також історію і культуру інших слов'янських народів, багато приділяв уваги опануванню іноземних мов. Ці знання давали йому можливість перекладати твори польських, сербських, чеських авторів, а також із церковнослов'янських книг.

Саме в бібліотеці Оссолінського натрапив на перше видання «Енеїди» І. Котляревського, незабаром ознайомився і з граматикою О. Павловського, «Ластівкою» Є. Гребінки, двома томами творів Г. Квітки-Основ'яненка, збірками українських народних пісень, виданих на Наддніпрянщині. Переконавшись, що в Східній Україні вже започатковано літературу народною мовою, Шашкевич замислив продовжити цю справу й у Галичині, але йому не вистачало знань про побут власного народу. Він почав записувати фольклорні твори, вивчав народний побут, розшукував старі рукописи, збирав усілякі пам'ятки української старожитності.

Ще гімназистом почав складати вірші, присвячуючи їх родинним та релігійним святам. Писані вони були «язичиєм», яке в ті часи вважалося мовою руської (української) літератури.

Художній доробок М. Шашкевича складається з ліричних віршів, історичних поем, балад, байок, оповідання «Олена». Усі ці твори мають яскраво виражений романтичний характер.

Провідні мотиви громадянської лірики — любов до Батьківщини, захист прав трудового люду, утвердження рівноправності рідної мови та культури з іншими, заклик до єднання всіх сил нації на відродження України. Значна частина віршів поета пройнята громадянською тугою, що було цілком природним в умовах багатовікового національного й соціального гніту («Веснівка»).

Важливим чинником для пробудження в народі національної свідомості Шашкевич справедливо вважав пізнання своєї власної історії, а тому саме цій темі присвятив більшість своїх віршів і балад («Ярослав», «Хмельницького обступлення Львова», «О. Наливайку», «Згадка», «Погоня», «Споминайте, брате милі» та ін.).

Не цурався письменник і особистої (інтимної) лірики, ці вірші мають тужливий характер («Думка», «Сумрак вечірній», «Туга за милою», «Лиха доля», «Розлука» тощо).

Писав Шашкевич вірші й для дітей, вони вміщені в одному з розділів його «Читанки».

Значну частину художнього доробку письменника становлять байки, писані і прозою, і віршами. Це — реалістичні твори.

Історичний твір «Олена», названий самим автором «казкою», є першим у новій українській літературі прозовим твором романтичного характеру.

Одним із джерел збагачення та розвитку українського письменства, зокрема на стадії його становлення, були переклади з інших літератур. До нас дійшло чимало перекладів М. Шашкевича сербських народних пісень, творів сербських, чеських, польських поетів, ритмічною прозою він переклав «Слово о полку Ігоревім».

За життя М. Шашкевича з його художніх творів було надруковано близько десяти. Пізніше, вже після смерті письменника, коли хвиля боротьби за вільний розвиток української культури піднеслася значно вище, його літературна спадщина стала дуже популярною, а тому окремі твори часто з’являлися в альманахах, збірках, в журналах та газетах.

Велике значення для національного відродження мали й наукові праці Маркіяна Семеновича. Одну з них — «Передслів'я» — вміщено в «Русалці Дністровій». Ще в стінах семінарії написано полемічну працю «Азбука і abecadlo», яка 1836 року вийшла в Перемишлі польською мовою. Вона була спрямована проти настирливого прагнення польської шляхти й католицьких клерикалів упровадити латинський правопис у видання українських книг. Митець твердив: «Письменство у кожного народу — це образ його життя, його способу думати, відображення його душі, воно повинно сформуватися і вирости з глибин рідного народу й розквітнути на його ж таки ниві…».

Постійні нестатки, напружена праця, гострі сутички з начальством згубно позначилися на слабенькому здоров'ї М. Шашкевича. В останні місяці життя він осліп й оглух, дуже страждав від надсадного кашлю, болю в грудях та задухи. 7 червня 1843 р., на 32-му році його життя обірвалось. Похований він був у селі Новосілках, а в 1893 році — в 50-ті роковини з дня смерті — останки вірного сина України перенесено на Личаківське кладовище у Львові, на якому здавна ховають видатних людей.

3.5. М. Шашкевич «Веснівка» (1835–1836).

3.5.1. Виразне читання поезії в ролях.

3.5.2. Тема: звернення квітки до весни з проханням «згорнути весь світ до себе».

3.5.3. Ідея: висловлення співчуття весни до квітки з приводу можливої загибелі через імовірний мороз, вихор, бурю.

3.5.4. Основна думка: возвеличення краси, яка прагне протистояти лиху.

3.5.5. Жанр: літературна веснянка (М. Шашкевич започаткував цю традицію в українській літературі).

3.5.6. Композиція: діалог між квіткою і весною.

3.5.7. Алегорична спрямованість твору.

3.5.8. Художні особливості твору.

3.5.9. Ідейно-художній аналіз поезії.

VІ. Підсумок уроку

VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольної роботи № 2.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду