Урок: Література українського романтизму. П. Гулак-Артемовський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Костомаров «Соловейко»

08 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити учнів з літературою українського романтизму, її ідейно-художніми особливостями; охарактеризувати життя і творчість програмових поетів-романтиків, проаналізувати їх поезії; розвивати пам'ять, увагу, спостережливість, уміння аналізувати поетичні твори, надавати відповідний коментар щодо їх ідейно-тематичного спрямування, робити висновки, співвідносити події в житті письменника з його творчістю; виховувати любов до літератури, поетичного слова, почуття поваги до митців-романтиків, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрети поетів-романтиків (П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Костомарова),бібліотечка їх творів, ілюстрації до змісту програмових поезій, матеріал про романтизм в укра-їнській літературі, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя. Історія виникнення романтизму в українській літературі

2. Зв'язок романтизму із національним рухом

3. Ідейно-художні особливості романтизму

3.1. Поняття про романтизм.

3.2. Ознаки напряму.

3.3. Тематична спрямованість.

3.4. Конфлікт — між людиною і суспільством.

Відображення світу сильних почуттів героя, показ його винятковості, духовного благородства, здатності до подвигу і разом із тим викриття нікчем-ності, недосконалості існуючого укладу життя.

3.5. Основні герої романтичних творів — козаки, зокрема запорожці, самовіддані захисники Батьківщини, та народні співці (кобзарі, лірники, бандуристи) — виразники дум і сподівань українського народу, творці й хранителі національної культури. Поряд з образами реальних людей (козаків, гетьманів, селян, ремісників та інших) нерідко діяли міфічні — русалки, відьми, вовкулаки, упирі тощо. Усі романтичні герої високоморальні або ниці духом, надзвичайно вродливі або дуже потворні.

3.6. Романтичні пейзажі також незвичайні, нерідко страшні: дикі гори, глибокі ущелини, страхітливі хащі, безкрайні пустелі, занедбані кладовища, розбурхане море, розбійницький стан, циганський табір, бушування стихій або надприродна тиша.

3.7. Літературні роди — лірика та ліро-епос. З фольклору в літературний вжиток були перенесені такі жанри, як пісня, дума, думка, балада, легенда, казка, з інших літератур — поема, елегія, романс, мадригал тощо. Під впли-вом історичних пісень і дум романтики створили новий різновид поеми — історико-героїчну.

3.8. Часові межі романтичного напряму в українському літературному процесі охоплюють кінець 20-х — 40-ві рр. ХІХ ст.

4. Опрацювання життєвого і творчого шляху програмових поетів-романтиків

4.1. Життя і творчість. Петра Петровича Гулака-Артемовського.

ПЕТРО ПЕТРОВИЧ ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ (27.01.1790–13.10.1865)

Народився П. Гулак-Артемовський 27 січня 1790 року в Городищі на Київщині в сім'ї священика. З одинадцяти років хлопець вчився в бурсі, а зго-дом — у Київській академії, у якій пробув до 1813 року. Згадуючи про те навчання, письменник розповідав, яких злигоднів зазнавав: у вільний від уроків час бігав по базару і збирав рештки від чумацьких обідів, просив Христа ради, щоб його підвезли додому. Академію залишив, не закінчивши навчання. Сучасники оповідали, нібито через смерть коханої дівчини. Але документи свідчать, що Петра Артемівського звільнено від духовного звання

в світське, щоб він міг вибрати рід занять. Подібні «звільнення» практикувалися тоді за браком вакантних попівських місць у парафіях. Чотири роки П. Гулак-Артемовський учителює в різних приватних навчальних закладах, дівочих пансіонах, родинах багатих польських магнатів на Правобережжі. У 1817 р. переїжджає до Харкова, вступає на словесний факультет Харківського університету вільним слухачем й одночасно викладає французьку мову

в інституті шляхетних дівчат, а польську мову — в університеті. Через два роки йому дозволено скласти випускні екзамени за університет, а відразу й екзамени на одержання звання магістра. Маючи великі здібності, будучи людиною начитаною, глибоко знаючи свій предмет, П. Гулак-Артемовський швидко захистив дисертацію, згодом став професором університету. Тричі обирався деканом факультету, а з 1841 по 1849 рік був ректором університету. Харківський університет на той час став одним з найбільших культурних центрів і колискою журналістики. Тут започатковано перші на Україні літературні журнали «Харьковский демократ» (1816) та «Украинский весник» (1816–1819). Серед співробітників журналу «Украинский весник» був П. Гулак-Артемовський.

4.2. «Рибалка».

4.2.1. Виразне читання поетичного твору в ролях.

4.2.2. Історія написання.

Літературознавці стверджують, що початок романтизму в українській літе-ратурі припадає на час публікації в журналі «Вестник Европы» у 1827 році твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка». Письменник указував на особливі причини, що спонукали його передати своєю рідною мовою баладу Ґете «Рибалка»: «Хотів спробувати: чи не можна малоросійською мовою висло-вити почуття ніжні, благородні, піднесені, не змушуючи читача чи слухача сміятися, як від «Енеїди» Котляревського і від інших, з тією ж метою написаних віршів?».

4.2.3. Тема: розповідь про те, як молодий Рибалка за наполегливими вмов-ляннями Дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє життя.

4.2.4. Ідея: уславлення щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину, змінити умови її життя.

4.2.5. Основна думка: кохання — зваба, що змушує людину без вагань про-йнятися цим почуттям і насолоджуватися ним.

4.2.6. Жанр: малоросійська балада (за визначенням самого автора).

Балада — невеличкий віршований твір, у якому розповідається про події та персонажів героїчного, історичного або фантастичного характеру.

4.2.7. Сюжет.

Молодий парубок ловив рибку, увесь час сумуючи і спостерігаючи за поплавком. Аж ось з води виринула Дівчина-русалка. Вона почала дорікати Рибалці в тому, що він «нівечить її рід і плід». Красуня почала із захоплен-ням розповідати юнакові про красу підводного царства, запрошуючи його залишити землю і продовжити своє життя у морі. Не довго роздумуючи, Рибалка, заворожений привабливістю русалки, залишив берег і пірнув у воду. «І більше вже ніде не бачили Рибалки!».

114

4.2.8. Композиція.

Балада складається з десяти куплетів по чотири рядки.

Експозиція: На березі Рибалка молоденький.

Зав'язка: Аж гульк… з води Дівчинонька пливе, / І косу зчісує, брівками моргає!

Кульмінація: Рибалка встав, Рибалка йде, / То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!

Розв'язка: І більше вже ніде не бачили Рибалки!

4.2.9. Ознаки романтизму у творі: перенесення в літературу фольклорного жанру балади, незвичайні картини природи; тон балади, її мелодійність, емоційна наснаженість; національний колорит у зображенні Рибалки і Ру-салки; наявність часто вживаних зменшувально-пестливих форм, лексика поезії.

4.2.10. Віршовий розмір: ямб.

4.2.11. Римування: перехресне (суміжне).

4.2.12. Рима: чоловіча.

4.2.13. Художні особливості балади.

4.2.14. Ідейно-художній аналіз поетичного твору П. Гулака-Артемовського «Рибалка».

4.2.15. Робота в парах. Скласти інформативне ґроно щодо характеристики героїв балади.

4.3. Життя і творчість Євгена Павловичи Гребінки.

ЄВГЕН ПАВЛОВИЧ ГРЕБІНКА (2.02.1812–15.12.1848).

Є. П. Гребінка народився 2 лютого 1812 р. у сім’ї поміщика на хуторі Убіжище поблизу Пирятина на Полтавщині. На рідному хуторі майбутній письменник мав можливість познайомитися з життям народу, з його побутом і звичаями, з багатющими скарбами українського фольклору. Буйну уяву хлопця живили, зокрема, захоплюючі розповіді няньки-кріпачки. Початкову освіту здобув удома від приватних учителів, а потім учився в Ніжинській гім-назії вищих наук (1825–1831). На початку 1834 року він переїздить до Петербурга, де працює чиновником комісії духовних училищ, водночас учителює в навчальних закладах.

Літературна діяльність Є. Гребінки почалася під час його навчання у Ніжинській гімназії вищих наук. Значний вплив на формування митця як майбутнього письменника мала його активна участь у літературному житті гімназичної молоді. У літературному гуртку жваво обговорювалися літературні новини, твори Радищева, Пушкіна, Рилєєва, перші спроби пера гімназистів, що вміщувалися в рукописних альманахах. Один з них виходив за участю Є. Гребінки, у кожному щотижневому номері якого, за свідченням сучасників, з’являлися його твори, «переважно сатиричні». Згодом він став основним співробітником рукописного журналу «Аматузія». Після закінчення гімназії та короткочасної служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Є. Гребінка повертається до рідного хутора Убіжище на Полтавщині й періодично займається літературною працею (у цей час з'являються друком його окремі байки, уривки з перекладу «Полтави» О. Пушкіна).

У 1834 р. письменник переїжджає до Петербурга, зав'язує широкі знайомства з літераторами й діячами російської культури, зокрема О. Пушкіним, І. Криловим, І. Тургенєвим, К. Брюлловим, відвідує літературні салони і влаштовує відповідні вечори у себе дома. У Петербурзі Є. Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, систематично виступає зі своїми творами на сторінках «Современника», «Отечественных записок», «Литературной газеты», «Утренней зари». Велику роль відіграв Євген Павлович у житті, творчому становленні Т. Шевченка, з яким познайомився у другій половині 1836 р. Він брав безпосередню участь у викупі його з кріпацької неволі. На літературних вечорах у Є. Гребінки Тарас Григорович дізнається про новини тогочасного російського й українського літературного життя. Особлива заслуга Є. Гребінки в тому, що в 1840 р. з його допомогою побачив світ «Кобзар» Т. Шевченка. Також за участю Євгена Павловича в 1841 р. виходить альманах «Ластівка», на сторінках якого було опубліковано твори Тараса Григоровича та багатьох інших українських майстрів слова. Оселившись у Петербурзі, Є. Гребінка назавжди зберіг любов до рідного краю. Майже щоліта письменник приїжджав на Україну. В останні роки життя митець розпочав готувати до видання зібрання своїх творів.

У 1847 р. виходять друком перші чотири томи, наступного року — ще чотири. Але повністю здійснити свій задум письменникові не вдалося.

15 грудня 1848 р. після тяжкої і тривалої хвороби у розквіті творчих сил він помер. Тіло його було перевезено на Україну і поховано в Мар'янівці поблизу рідного дому.

4.4. «Українська мелодія».

4.4.1. Виразне читання поезії з відповідним коментарем.

4.4.2. «Українська мелодія» — поезія, що виникла на ґрунті народної творчості.

4.4.3. Тема: розповідь про вболівання матері з приводу подальшого життя її дочки у шлюбі.

4.4.4. Ідея: возвеличення щирого почуття кохання, заради якого людина жертвує навіть власним життям.

4.4.5. Основна думка: шлюб з нелюбом (за бажанням матері) — самогубство молодиці: О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила.

4.4.6. Жанр: літературна пісня про трагедію кохання.

4.4.7. Композиція: діалог матері з дочкою про її майбутній щасливий шлюб.

4.4.8. Сюжет.

Мати, піклуючись про подальшу щасливу долю своєї дочки, переконує її в тому, щоб вона якомога швидше виходила заміж. Власну думку жінка мотивує тим, що вже стала старою і незабаром може померти. Молодиця підкоряється наказу матері, погоджуючись на шлюб, і раптом чинить самогубство. Мати оплакує передчасну смерть дочки, звинувачуючи себе у трагедії, що сталася.

4.4.9. Проблематика твору: батьки і діти, що є щастя, життя і смерть.

4.4.10. Віршований розмір: анапест.

4.4.11. Римування: паралельне.

4.4.12. Художні особливості поезії:

4.4.13. Обговорення ідейно-художнього змісту твору.

4.4.14. Міні-дискусія.

y Яким ви вбачаєте життя матері без дочки? Власну думку обґрунтуйте.

4.4.15. «Мікрофон»: «любов — це…

4.4.16. Робота в малих групах.

4.5. Життя і творчість Миколи Івановичи Костомарова.

МИКОЛА ІВАНОВИЧ КОСТОМАРОВ. (16.05.1808–9.04.1869)

Походження майбутнього письменника визначало деяку двоплановість його долі. Він з'явився на світ 16(4) травня 1817 р. в с. Юрасівка Остро-гозького повіту Воронезької губернії на Подонні до взяття шлюбу місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами Російської імперії став кріпаком свого власного батька. Відставний військовий Іван Костомаров уже в похилому віці вибрав собі дружиною українську дівчину Тетяну Петрівну Мельникову й відправив її до Москви для навчання в приватному пансіоні — з наміром потім із нею одружитися. Обвінчалися батьки М. Костомарова у вересні 1817 р., вже після народження сина. Раптова смерть батька (1828) поставила його родину в скрутне юридичне становище. Народжений поза шлюбом, М. Костомаров як кріпак батька у спадок переходив тепер його найближчим родичам — Ровнєвим, які були не проти відвести душу, знущаючись над паничем.

Залишившись із дуже скромними статками, мати перевела Миколу з Московського пансіону (де він, щойно почався вчитися, за блискучі здібності отримав прізвисько enfant miraculeux (фр. — чудесна дитина)) до пансіону у Воронежі, ближче до домівки. Навчання в ньому обходилося дешевше, але рівень викладання був дуже низький, і хлопчик ледь висиджував нудні уроки, які практично йому нічого не давали. За «витівки» він був відрахований з цього пансіону і перейшов до Воронезької гімназії. 1833 року Микола — студент історико-філологічного факультету Харківського університету. В університеті вивчав стародавні й нові мови, цікавився античною історією, німецькою філософією і новою французькою літературою, учився грати на фортепіано, пробував писати вірші. Зближення з гуртком українських романтиків Харківського університету незабаром визначило його захоплення переважно фольклором і козацьким минулим України. Костомаров в університетські роки дуже багато читав. Перевантаження не забарилися позначитися на його здоров'ї: ще за часів студентства значно погіршився зір.

У січні 1837 р. М. Костомаров склав іспити з усіх предметів, і 8 грудня 1837 р. був затверджений у статусі кандидата. Після закінчення університету Костомаров служив у Кінбурзькому драгунському полку в Острогозьку, де був істориком. Митець вважав, що історію треба вивчати не лише за літописами, але за народною творчістю. Для кращого знайомства з життям простого люду він, за його ж словами, почав «етнографічні екскурсії з Харкова сусідніми селами і шинками». Великий вплив у ті роки справила на М. Костомарова європейська романтична традиція (особливо творчість Є.-Т. А. Гофмана). Вже в харківський період життя митець почав схилятися до думки про те, що серед слов'янських народів саме українському належить особливе місце

у справі визволення всіх слов’ян від імперського деспотизму і кріпосниць-кого рабства. У віршах і поемах тих років він оспівує князівські й козацькі часи України. Свої поетичні твори Костомаров друкує в різних альманахах і видає у вигляді збірників «Українські балади» (1838), «Гілка» (1840) під псевдонімом «Ієремія Галка». Тоді ж під впливом творчості В. Шекспіра створює історичну драму «Сава Чалий» (1838) і трагедію «Переяславська ніч» (1841). М. Костомаров був одним із засновників Кирило-Мефодіївського братства; разом із братчиком М. Гулаком написав програмовий документ «Книга буття українського народу (Закон Божий)». Зрадник повідомив поліцію про функціонування політичної організації, у результаті цього Миколу Івановича заарештували і заслали до Саратова. Після звільнення — дослідницька робота (участь у періодичному виданні томів зібрання документів з історії України та Білорусії ХІV–XVII ст.)

У 1872 р. від напруженої роботи в Костомарова почали сильно боліти очі. Він говорив, що пропадає від бездіяльності. Саме тоді в нього зародилася думка надиктувати «Руську історію» для популярного читання. Фатально вплинули на здоров'я Костомарова дві події. Восени 1881 р. його збив ломовий візник. Наслідки травми відчувалися дуже довго. А 25 січня 1882 р. зануреного в роздуми митця знову збив екіпаж.

6 квітня 1885 р., у день пам'яті святих Кирила і Мефодія, здоров'я вченого різко погіршилося. Вранці 7 квітня він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові у Петербурзі.

Похований 11 квітня 1885 року на Волковому цвинтарі у Петербурзі.

4.6. М. Костомаров «Соловейко».

4.6.1. Виразне читання поезії, визначення її головних мотивів.

4.6.2. Тема: відтворення краси весняної природи, яку доповнює сумний спів страждаючого солов'я.

4.6.3. Ідея: утвердження чаруючої пісні солов'я, що здатна зруйнувати людські серця.

4.6.4. Основна думка: співучий голос птаха додав жалю дівчині, яка сумувала біля могили.

4.6.5. Жанр: інтимна лірика, музичний твір.

4.6.6. Сюжет.

Красу весняного саду доповнював чудовий спів солов'їв, який нагадував хор. З-поміж них був той птах, який тьохкав біля могили. Він наче співчував, «розрушав серце» тій, що перебувала біля місця поховання. Могила ця, мабуть, — того, кого дівчина любила і заради якого страждала.

4.6.7. Віршовий розмір: ямб.

4.6.8. Римування: кільцеве.

4.6.9. Художні особливості твору.

4.6.10. Ідейно-художній аналіз твору.

4.6.11. Творча робота в парах.

  • Які почуття і враження охопили вас, коли ви чули милозвучну мелодію?

  • Відтворіть їх письмово за допомогою прийому «Доміно».

4.6.11.1. Прослухати солов'їний спів в аудіозаписі.

4.6.11.2. Скласти інформативне ґроно «Спів солов'я у творі».

5. Теорія літератури

Романтика — це особливий стан душі, викликаний прагненням до ідеалу прекрасного, піднесеного, незвичайного; одухотвореність мрією.

Романс — невеликий за обсягом вірш переважно особистого (любовного) характеру та музичний твір сольного співу з інструментальним супроводом.

  • Чим відрізняються поняття «романтизм» і «романтика»? (Романтизм — творчий метод. Романтика — все небуденне, виняткове, незвичайне в самій природі, суспільстві, людині та її вчинках (романтика місячної ночі, романтика подвигу, романтика кохання тощо))

VI. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІІ. Домашнє завдання

Вивчити на вибір поезію будь-якого письменника-романтика; дібрати матеріал про життя і творчість В. Забіли, М. Шашкевича, М. Петренка, вміти аналізувати їх програмові поезії.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду