Урок: Г. Квітка-Основ'яненко. Батько української прози. «Маруся» — перша українська повість нової української літератури

08 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю батька української прози; визначити ідейно-тематичну спрямованість твору, ознаки сентименталізму; стисло охарактеризувати головних героїв твору; розвивати вміння виразно читати художню літературу і осмислено сприймати її зміст, грамотно висловлювати власні думки, спостереження, робити висновки; виховувати повагу до творчості письменника, високі почуття любові до людей, природи, бажання допомогти ближньому.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет Г. Квітки-Основ'яненка, книжкова виставка його творів, фотоілюстрації про життя і творчість митця, підручник, текст повісті, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети. Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

2. Основні віхи життя і творчості письменинка

ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ КВІТКА-ОСНОВ'ЯНЕНКО (18(29).11.1778–20.08.1843)

Повідомлення 1. Дитинство Г. Квітки

Народився 18 листопада 1778 року в слободі Основа (тепер вона злилася з Харковом) в сім'ї знатного поміщика-дворянина, відставного прапорщика Федора Івановича Квітки. Був другим сином. Родина Квіток була дуже набожна, і хлопчакові з перших років життя наполегливо вселяли віру в усемогутнього Бога. Коли він був зовсім малим, годувальниця необачно зірвала на його оці ячмінь; прикинулася жовтуха, і дитина осліпла. Завдяки наполегливому лікуванню і розвитку юного організму захворювання поступово відступало, і через чотири роки раптом зір повернувся. Це сталося в церкві, а тому прозріння було сприйнято як чудо, як милість Божа. Вчився Григорій у монастирській школі, де велика увага приділялася релігійному вихованню. Він чудово грав на фортепіано і флейті, а краса народної пісні, захоплення майстерною грою кобзарів кликали його до творення власних музичних творів. Наприклад, Григорій є автором жартівливої пісні «Грицю, Грицю, до роботи».

Повідомлення № 2. Юнацтво майбутнього письменника

Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім'ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій, він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простого люду.

У родині Квіток часто бував Г. Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші видатного філософа і мислителя, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Повідомлення № 3. Служба в армії і перебування в монастирі

Ще п'ятнадцятирічним хлопцем батько записав Григорія в лейб-гвардію вахмістром. За тогочасними звичаями, молоді дворяни могли не служити у війську, але чини їм ішли. Наступного року вже в чині капітана Квітка вийшов у відставку. Через два роки, за його власним бажанням, був прийнятий у військо, та вже через рік знову подав у відставку, не бувши на службі жодного дня. В юнацькі роки він закохався в багату шляхтянку, але вона знехтувала його почуттям, що викликало важкі переживання, прагнення сховатися десь від цього безжального світу зі своїм горем. Пробувши в монастирі десять місяців, Григорій переконався, що далеко не всі ченці вели бого-боязливий спосіб життя. Чимало було й таких, що пиячили, любили всмак попоїсти, писали один на одного доноси, займалися гендлярством. До того ж, веселий і жвавий Григорій важко переносив монастирську нудьгу. У нього поволі визрівав намір залишити монастир.

Повідомлення № 4. Культурна діяльність

Повернувшись з монастиря, Григорій Федорович з головою увійшов у культурне життя Харкова. На вечорах у дворянському клубі читав напам'ять вірші Сковороди, уривки з «Енеїди» Котляревського, співав романси. Грав на флейті й піаніно, гарно танцював, дотепно розповідав про різні смішні пригоди, талановито виконував комічні ролі в аматорських виставах, писав експромтом вірші дамам в альбом. Незабаром його обрали директором танцювального клубу і розпорядником вечірок.

Енергійний, ініціативний, сумлінний, Григорій Федорович брав активну участь у кожному культурному починанні. Як режисер аматорського театру ставив водевілі, сам писав інтермедії, був актором і музикантом. Пізніше став одним із засновників і директором професійного театру.

Повідомлення № 5. Громадська діяльність

Григорій Федорович сприяв організації «Товариства добродіяння», яке, збираючи між заможними людьми пожертвування, допомагало сиротам, удовам, а також людям, що попали в скрутне матеріальне становище. На кошти цього товариства та додаткові збори Квітка заснував першу на Слобожанщині жіночу школу — Інститут шляхетних дівчат — і став у ньому керуючим справами. Був також організатором і попечителем першої в місті бібліотеки, членом «Товариства наук» при університеті.

Займав і службові посади. Чотири рази обирався повітовим предводителем дворянства (1815–1828), пізніше — суддею (1832–1840) та головою Харківської палати кримінального суду (1840–1843).

За яку б справу не брався, Григорій Федорович виконував її сумлінно, захоплювався до самозабуття, не шкодував ні сил, ні часу. Нерідко, коли не вистачало коштів для придбання чогось важливого, докладав потрібні суми із своїх скромних достатків.

Повідомлення № 6. Літературна обдарованість

Близько 80 прозових і драматичних творів українською та російською мовами написав Квітка.

Свою літературну діяльність Григорій Федорович почав з написання віршів російською мовою.

Письменницький талант Квітки-Основ'яненка розвивася під впливом трьох мистецьких факторів: досягнень українського письменства (Г. Сково-роди, І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського); усної народної творчості; російської літератури ХVІІІ — початку ХІХ ст. (В. Наріжного, О. Пушкіна, М. Гоголя).

За свідченням самого письменника, він дотримувався принципу «списування з натури». Однак це не означало простого копіювання окремих подій, явищ, людей. Григорій Федорович мав прекрасну пам'ять, яка тривалий час зберігала все побачене, почуте, пережите. Щоб створити образ якоїсь події або героя, йому достатньо було пригадати спостережувані в житті подібні між собою випадки чи людей, відібрати найхарактерніше, спільне для багатьох, домислити те, чого «не вистачало», осмислити весь цей матеріал і об’єднати в одне ціле. Після такої роботи пам'яті, уяви, фантазії Квітка записував готову вже сценку майбутньої п'єси або епізод епічного твору. Коли таких «шматків» набиралося багато, він сполучав їх у яви та події п'єси чи розділи прозових творів. Над рукописом кожного твору Григорій Федорович ще довго працював: одні місця заміняв на інші, будував «містки» між окремими епізодами, вносив уточнення, кінець узгоджував з початком, відшліфовував мовний стиль.

До 1883 року Квітка-Основ'яненко писав лише російською мовою; у по-дальші роки до кінця життя він писав двома мовами, причому українські твори в авторизованих перекладах виходили як у журналах, так і окремими книжками. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко залишив по собі значну літературну спадщину, написану російською та українською мовами: це коме-дії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик», «Шельменко-волостной писарь»; літературно-публіцистичні статі «Супліка до пана іздателя», «Лист до видавців «Русского вестника»; історико-художній нарис «Головатый»; фейлетон «Письма Фалалея Повинухина»; жартівливі вірші «Шпигачки»; романи «Пан Халявський», «Жизнь и похождения Петра Степановича, сына Столбикова»; повісті «Ганнуся», «Панна сотниковна», «Конотопська відьма», «Маруся», оповідання «Солдацький патрет», «Купований розум», «Пархімове снідання», «Перекотиполе», «Малоросійська биль» та ін.

Повідомлення № 7. Останні роки життя митця

Довгі роки напруженої праці, важкі розчарування й переживання поволі, проте неухильно підточували здоров'я письменника. У середині липня 1843 року він тяжко захворів. Перші дні ще писав листи і деякі давно задумані твори, читав, потроху гуляв. Але дедалі все більше слабшав. Думкою перебігав свій життєвий шлях: чи не схибив, не збився на манівці? Ні, не було того! Усе життя він жив і працював для людей, віддавав їм увесь запас тепла й доброти, щедро засівав щирим словом рідну ниву українського красного письменства. 20 серпня 1843 року визначного сина України не стало. Помер Г. Квітка-Основ'яненко в Харкові. Похований на Холодній горі. Але його думи, його мрії, втілені в художні твори, продовжували жити з людьми. Їх з великою насолодою читають і в наш час.

3. Теорія літератури

3.1. Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період. Літературний напрям є своєрідним синтезом худож-нього методу та індивідуального стилю письменника.

3.2. Течія (літературна) — різновид літературного напряму, який характеризує спільність духовно-естетичного змісту в національній літературі й об'єднує велику групу письменників (наприклад, бурлескне бароко в українській літературі ХVІ–ХVІІІ ст.).

3.3. Сентименталізм (фр. sentimentalisme, від sentiment — чуття) — напрям у європейській літературі другої половини ХVІІІ — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й ви-кликати у читача співчуття до героїв.

Напрям походить від назви роману першого англійського сентименталіста Л. Стерна «Сентиментальна подорож Францією та Італією».

Жанри: елегія, медитація, послання, щоденник, епістолярний роман, роман-подорож.

Для сентименталізму характерно: намагання показати особистість в рухах, думках, почуттях, прагненнях; культ почуття, культ природи; утвердження багатства духовного світу представників нижчих станів; домінування чіткої ієрархії морально-етичних цінностей; збереження класицистичної тенденції поділу героїв на позитивних і негативних.

3.4. Реалізм (від лат. realis — речовий) — один із творчих методів у літературі та мистецтві, що полягає в правдивому об'єктивному і всебічному відображенні дійсності. Основна властивість — за допомогою типізації відображувати життя в образах, які відповідають суті явищ самого життя. Прагнення до широкого охвату дійсності в її протиріччях, глибинних закономірностях і розвитку. Тяжіння до зображення людини в її взаємодії із середовищем: внутрішній світ персонажів, їх поведінка несуть на собі прикмети часу; велика увага приділяється соціально-побутовому фонові часу.

4. Робота над твором Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся»

4.1. Переказ цікавих епізодів твору, виразне зачитування уривків повісті з відповідним коментарем.

4.2. Джерела для написання твору.

  • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст.

  • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль.

  • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування».

  • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті.

4.3. Історія створення.

Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань.

Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів'їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь.

4.4. Тема: зображення життя і побуту українського народу к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., відтворення його душевної краси і високої моральної чистоти.

4.5. Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

4.6. Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

4.7. Жанр: сентиментально-реалістична повість.

4.8. Сюжет твору.

4.9. Композиція.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога.

Зав'язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв'язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою.

4.10. Проблематика: батьки і діти, соціальна нерівність, життя і смерть, пошуки щастя.

4.11. Характеристика образів твору.

4.11.1. Маруся.

4.11.1.1. Інформативне ґроно щодо характеру та якостей героїні.

4.11.1.2. Матеріал для опрацювання образу.

y Чому Маруся — народний ідеал дівочої краси?

y Як Квітка-Основ'яненко зображує внутрішній світ героїні?

y Якими фольклорними рисами наділений художній образ Марусі?

y Про що свідчить виявлення ніжності і любові до Василя?

y Яких страждань зазнала Маруся, журячись за милим?

4.11.2. Василь.

4.11.2.1. Інформативне ґроно щодо рис характеру та якостей героя.

4.11.2.2. Матеріал для опрацювання образу.

4.11.3. Наум Дрот та його дружина Настя.

4.11.3.1. Інформативне ґроно щодо рис характеру та якостей героїв.

VIІ. Підсумок уроку

VІІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

ІХ. Домашнє завдання

Опрацювати ідейно-художній зміст частин І–V твору Г. Квітки-Основ'яненка «Контопська відьма», скласти питання до них; підготувати інформацію «Зображення козацтва в українському суспільстві за часів Великої Руїни».

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду