Урок: Г. Сковорода. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. «Байки харківські». «Бджола та шершень», «Собака і вовк»

05 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом Г. Сковороди — філософа, просвітителя, поета; охарактеризувати його збірку «Басни харьковскія», зосереджуючи увагу на ідейно-тематичному спрямуванні програмових байок; розвивати вміння аналізувати, коментувати зміст творів; навички виразного читання; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати почуття пошани до творчості Г. Сковороди, давньої літератури; любов до книги як скарбниці народної мудрості та пам'яті.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет Г. Сковороди, виставка творів митця і про нього, фотоілюстрації до його байок, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І.

Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

V. Основний зміст уроку

1. Вступне слово вчителя

2. Григорій Савич Сковорода (03.12.1722–09.11.1794). Життя і творчість видатного філософа, просвітителя, поета

Повідомлення № 1. Г. Сковорода — звичайна людина

Про Г. С. Сковороду до наших днів дійшли з тих далеких часів дуже скупі, а часом неточні відомості. Архівних матеріалів залишилось зовсім мало. Майже всі дослідники користуються єдиним документом — короткою біографією Г. Сковороди, написаною найближчою до нього людиною, його улюбленим учнем і найпершим другом Михайлом Ковалинським. Перед нами постає образ великого просвітителя-гуманіста, мандрівного вчителя, демократа, непримиренного борця з неправдою і несправедливістю

в суспільстві. Г. Сковорода — це людина щира і чесна, трудолюбива і гуманна. У життєписі М. Ковалинський наводить дуже багато подробиць, які виразно змальовують просте і скромне життя мудреця: «Одевался пристойно, но просто; пищу имел состоящую из зелий, плодов и молочных приправ, употреблял оную ввечеру, по захождении солнца; мяса и рыбы не вкушал не по суеверию, ни по внутреннему своему расположению, для сна отделял от времени своего не более четырех часов в сутки; вставал до зари и, когда позволяла погода, всегда ходил пешком за город прогуливаться на чистой воздух и в сад, всегда весел, бодр, легок, подвижен, воздержан, целомудр, всем доволен, благодушествующ, словоохотен, где ни принужден говорить — из всего выводящий нравоучение, почтителен ко всякому состоянию людей, посещал больных, утешал печальных, разделял последнее с неимущими, выбирал и любил друзей по серцу их…». Деякі свої листи і твори Г. Сковорода підписував так: «Григорій Варшава Сковорода». Що це за «Варшава»? Виявляється, що в 1773 році Михайло Ковалинський, будучи у Швейцарії в час закордонної подорожі, бачив у м. Лозанні відомого в той час філософа Данила Мейнгарда. Цей чоловік дуже вразив Ковалинського своєю дивною схожістю за зовнішнім виглядом зі Сковородою. Це і розповів Ковалинський своєму другові, коли вони зустрілися у 1775 р. З того часу, як свідчить М. Ковалинський, «Ско-ворода возлюбил его заочно и с того времени начал подписывать на письмах и сочинениях своих имя свое тако: Григорий вар (євр. син) Сава Сковорода, Даниил Мейнгард».

Повідомлення № 2. Дитинство. Роки навчання

Народився Григорій Савич Сковорода 22 листопада (3 грудня за новим стилем) 1722 року в селі Чорнухи (тепер Чорнухинського району) на Полтавщині в бідній козацькій сім'ї. Де здобув Сковорода початкову освіту — точно невідомо. Очевидно, за тодішнім звичаєм, батьки віддавали його спочатку в науку до дяка, а потім у Чорнухинську церковно-парафіяльну школу, де він швидко виявив здібності до науки, співу і музики. Після здобуття початкової освіти в рідному селі Сковорода у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років. Г. С. Сковорода охоче навчався в академії і завдяки своїм здібностям робив великі успіхи в науках. Так, він здобув ґрунтовні знання з мов — грецької, латинської, польської, староєврейської, німецької. У грудні 1741 р. згідно з царським указом Сковороду разом з іншими музично обдарованими студентами взяли до придворної хорової капели цариці Єлизавети, де він близько трьох років був співаком. У 1744–1745 рр. Сковорода вчиться в класі філософії.

Повідомлення № 3. Останні роки навчання Г. Сковороди в академії, його подальша діяльність

У серпні 1745 р. непосидючий Сковорода знову вирушив у світ. Як знавець музики та деяких іноземних мов у складі російської місії, котру очолював генерал Ф. Вишневський, Сковорода побував у Відні, Братиславі та деяких інших містах Угорщини, Австрії, Словаччини, познайомився з їхнім життям, побутом, культурою. Восени 1750 року Сковорода повернувся на Україну. Тоді ж його призначили на посаду викладача піїтики в Переяславський колегіум, де він одразу виявив себе педагогом-новатором. Йому так полюбилася його робота і учні, що він написав для них спеціальний курс під назвою «Разсужденіе о поезіи и руководство к искуству оной». Після втрати місця викладача в Переяславському колегіумі Сковорода восени 1751 р. повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому митець залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя. У 1755 р. Сковорода повертається до Переяслава і там деякий час живе у свого приятеля. Прожиті на Переяславщині роки (1755–1759) були важливим періодом у діяльності мислителя. Тут він ближче зійшовся з народом, пройнявся його прагненнями і помислами. З 1759 р. Григорій Савич викладав спочатку поетику, а потім етику в Харківському колегіумі, дотримуючись свого новаторського способу навчання студентів. І тут церковники та вельможні пани зводили на нього наклепи, доносили єпископові й губернатору, звинувачуючи в протиурядовій та антирелігійній діяльності. Через постійні переслідування і гоніння Сковорода змушений був двічі переривати на один рік викладання в Харківській колегії, а з 1769 року більш не займав жодної офіційної посади.

Повідомлення № 4. Мандрівний спосіб життя

Наступні двадцять п'ять років (аж до смерті) Григорій Савич вів мандрів-ний спосіб життя, яке збагачувало його новими знаннями про становище тру-дарів, посилювало демократичність світогляду. Особливе значення мали для нього зустрічі й розмови з учасниками гайдамацького руху під керівництвом Гонти й Залізняка, перекази про повстання в селі Турбаях та інших місцевостях України. Не маючи сім'ї, власного пристанища й постійного прибутку, Григорій Савич перебував у самій гущі народу. Він жив то в одних, то в інших знайомих селян чи дрібних шляхтичів по селах, на пасіках, в лісах, степах. Тут писав він філософські праці та художні твори. Все його майно вміщалося в торбі: найпотрібніші речі, рукописи, книжки, за поясом — сопілка, в руках — посох, на плечах — селянська свита. Він обійшов майже всю Україну, Воронежчину, Курщину, Орловщину, побував під Москвою, в Приазов'ї та інших місцях. Багато разів світські й церковні чиновники, знаючи про його високу освіченість і різноманітні таланти, пропонували йому вигідні посади, чини, багатство, але Сковорода завжди відмовлявся. У середині 1794 року, хворий і знесилений, Григорій Савич прибув у село Пан-Іванівка (тепер Сковородинівка) на Харківщині. Якось до господаря зібралися гості послухати повчань філософа. Він був веселий, цікаво розповідав про свої пригоди. А потім вийшов. Знайшли його тільки надвечір — на узвишині біля діброви копав глибоку й довгу яму. Закінчивши роботу, він виклав дно ями дубовим листям з рідних Чорнух. Потім він повернувся до своєї кімнати, умився, одягнув чисту сорочку, поклав у голови книжки та рукописи, ліг і вкрився свитиною. Заснувши, він більше не прокинувся. Сталося це 29 жовтня 1794 року. Згідно з його власним заповітом на надмогильному камені висічено: «Мір ловил меня, но не поймал».

Повідомлення № 5. Творча спадщина митця

Твори Сковороди — одна з визначних сторінок в історії української літератури ХVІІІ ст. Глибоко ліричні, сповнені філософських роздумів, вони служили інтересам трудового народу. Перебуваючи на Хмельниччині, Григорій Савич написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень», учителюючи в Харкові, латинськими і українським віршами написав «Байки Езопові» (1760). У 1766 р. філософ написав «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного року філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Упродовж 1769–1774 рр. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи Буквар світу». Збірник «Байки харківські» — перші 15 з них написані в 60-х роках, решта — в 1774 р. У 1775–1776 рр. були написані твори «Книжечка, названа Silenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська» («Ізраїльський зміст») та «Книжечка про читання Святого Письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про те: легко бути благим», «Про Біса з Варсавою» були написані в 1783–1784 рр. У 1785 р. Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». У 1787 р. він написав «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а в 1791 р. завершив філософський твір «Діалог. Ім'я йому — Потоп зміїний».

Повідомлення № 6. Г. Сковорода — просвітитель, філософ

Григорій Савич замислювався над тим, як допомогти своєму народові. Тому він вирішує здійснювати просвітницьку діяльність серед народу: в дохідливій формі пояснював людям різні явища життя суспільства і природи, викладав свої філософські та педагогічні ідеї; у вільний час учив грамоти селянських дітей. Як і всім просвітителям, філософії Сковороди був власти-вий пантеїзм (вчення, що ототожнює Бога і природу, тобто стверджує, що світ є двоєдиним — органічним злиттям Духа і матерії). Основним предметом філософії, твердив Сковорода, є людина, її внутрішній світ і діяльність, інтереси й прагнення, здоров’я і щастя. Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами (Сократом, Платоном та ін.) ще за п'ятсот років до нашої ери, Сковорода підніс і розвинув далі. Пізнати себе людині потрібно для того, щоб виявити здібності, закладені в неї самою природою, усвідомити свої фізичні й розумові можливості та особливості характеру. Це дасть змогу обрати відповідний рід трудової діяльності — «сродну працю». Трудитися слід для того, щоб забезпечити свої духовні й тілесні потреби і приносити користь суспільству. Сам процес виконання «сродної праці» та усвідомлення того, що результати її високоякісні, корисні суспільству й собі, роблять людину щасливою.

3. Г. Сковорода. Збірка «Басни харьковскія»

3.1. Загальна характеристика збірки.

Залишивши педагогічну працю і живучи в селах поблизу Харкова, Г. Сковорода написав знамениту збірку байок «Басни харьковскія». Перша половина її (15 байок), очевидно, створена у 1769 р., бо сам автор повідомляє, що «полтора десятка басен» він написав «в седьмом десятке нынешняго века, отстав от учительской должности». Друга половина збірки написана 1774 р. в селі Бабаях, і тоді ж Г. Скворода надіслав увесь збірник з 30 байок до свого приятеля П. Ф. Панкова з листом-посвятою, у якому висловив свої погляди на жанр байки.

3.2. Ознаки байок Г. Сковороди: писані прозою; здебільшого побудовані на діалогах і контрастах; розмова дійових осіб часто носить полемічний характер; містить дві частини: фабулу (коротка розповідь, діють переважно алегоричні уособлення — звірі, птахи, комахи, явища природи, предмети, іноді люди) і сентенції; стислість і динамічність; сатирична спрямованість; наявність моралі («сили») — народна приказка, прислів'я, стисла або влучна мораль.

3.3. Ідейно-художній аналіз програмових байок.

3.3.1. «Бджола та Шершень».

3.3.1.1. Виразне читання у ролях.

3.3.1.2. Тема: розповідь про призначення праці в житті кожної людини на прикладі діалогу Бджоли і Шершня.

3.3.1.3. Ідея: возвеличення праці, яка є смислом щасливого життя; засудження ліні, ледарства, крадіжки.

3.3.1.4. Основна думка: а) Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і т. ін.; б) Бджола — це символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться; в) «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

3.3.1.5. Жанр: літературна байка.

3.3.1.6. Особливість байки.

3.3.1.7. Композиція.

3.3.1.8. Зміст твору.

3.3.1.9. Проблематики байки: людина і суспільство; смисл життя кожного; людське покликання; праця і безділля.

3.3.1.10. Філософська мудрість у творі.

3.3.1.11. Мова байки.

3.3.1.12. Обговорення ідейного змісту твору.

3.3.1.13. Скласти інформативне ґроно щодо розуміння слова «праця» у контексті змісту твору.

3.3.2. «Собака і Вовк».

3.3.2.1. Виразне читання твору в ролях.

3.3.2.2. Тема: розповідь про велике прагнення Вовка стати другом для собак.

3.3.2.3. Ідея: возвеличення дружби — великої цінності у стосунках людей.

3.3.2.4. Основна думка: «І рід, і багатство, і чин, і споріднення, і тілесні принади, й науки не спроможні утвердити дружбу.

Лише серця, думками єдині, й однакова чесність людяних душ, що у двох чи трьох тілах живуть, — ось де справжня любов і єдність…».

3.3.2.5. Жанр: літературна байка.

3.3.2.6. Композиція.

Експозиція: «У Тітира, пастуха, жили Левкон та Фірідам, два пси…».

Зав'язка: «Вовк… став набиватися до них (собак) у друзі».

Кульмінація: «В одному лише не криюся, що маю хвіст лисячий, а погляд вовчий».

Розв'язка: «Голосом і волосом ти (Вовк) справді на нас (собак) схожий, але серце твоє далеко стоїть».

3.3.2.7. Обговорення змісту твору.

3.3.2.8. «Мікрофон». «Якого б ви хотіли мати друга, подругу?

VІ. Підсумок уроку

Рефлексія

Створіть асоціативні ряди до понять «мораль», «Сродна праця», «просвітництво» (на вибір).

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ. Домашнє завдання

Підготуватися до письмової роботи за творчістю Г. Сковороди — байкаря.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду