Урок: Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи. «Історія русів»

04 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з історично-мемуарною прозою, дати їй загальну характеристику, з'ясувати ідейно-тематичне спрямування, художні особливості; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, кругозір, уміння розповідати з відповідним коментарем, робити висновки; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати патріотизм, повагу до козаків.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети Б. Хмельницького, І. Мазепи, книжкова виставка «Козаки — оборонці України», репродукції картин українських художників з теми козаччини, тексти творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація

опорних знань

1. Фронтальне опитування

2. Вікторина-подорож «Розвиток української літератури, культури в ХІV–ХVІІ ст.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя про добу козаччини

2. Загальна характеристика козацьких літописів

3. Історично-мемуарна проза. Загальні відомості про козацькі літописи

3.1. «Літопис Самовидця».

3.1.1. Історія авторства і назви твору.

3.1.2. Виразне читання уривків з літопису «Року 1663», «Року 1677» з відповідним коментарем.

3.1.3. Тема твору: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр. під головуванням Б. Хмельницького та післявоєнної доби.

3.1.4. Ідея: возвеличення Б. Хмельницького, його мудрості, сміливості, рішучості, винахідливості, людяності і водночас засудження тих, хто намагався

підступним, зрадницьким шляхом заволодіти гетьманською булавою після смерті видатного народного ватажка.

3.1.5. Основна думка: героїчні сторінки історичного минулого є свідченням того, що народ повинен ушановувати видатних оборонців рідної землі та зневажливо ставитися до ворогів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

3.1.6. Ідейний зміст твору.

У центрі розповіді — події війни та післявоєнної доби. Автор описує козацькі бунти (полк І. Золотаренка), вбивство гетьмана Брюховецького, події Переяславської ради; правильну політику, впроваджувану Хмельницьким (союз з кримським ханом проти поляків); зраду викупленого Хмельницьким з неволі І. Виговського і благородного Д. Многогрішного, що відмовився від гетьманства, «як стара дівка від хорошого жениха». З жалем розповідає Самовидець про міжусобні чвари старшини козацької після смерті Б. Хмельницького, марні намагання якось вийти з протекторату Росії.

3.1.7. Композиція.

Літопис загалом охоплює події 1648–1702 рр. Цей твір чітко структурований — має дві частини: перша — поєднані в єдине ціле найважливіші епізоди Визвольної війни, друга — з 1677 р. містить записи про найважливіші події за роками.

3.1.8. Особливість твору.

3.1.9. Художні особливості літопису.

3.1.10. Робота з текстом (уривками з твору). «Року 1663», «Року 1677».

3.2. «Літопис Григорія Граб’янки».

3.2.1. Відомості про автора твору.

Г. Граб’янка походить з козацького роду, вчився у Києво-Могилянській академії. Спочатку був гадяцьким сотником, пізніше — полковником.

3.2.2. Історична довідка щодо написання твору.

3.2.3. Тема: зображення подій Визвольної війни 1648–1654 рр., коли під керівництвом Б. Хмельницького українському козацтву вдавалося перемагати польсько-шляхетських та татарських загарбників.

3.2.4. Ідея: уславлення Богдана Хмельницького — людини розумної, освіченої, обізнаної у військовій справі і прагнень народу; засудження Брюховецького і Тетері, які нечесним шляхом захопили владу, розчленили українські землі, не цікавилися життям народу, були байдужі до його страждань, дбали тільки про особисті інтереси, збагачувалися пограбуванням держави й трудящих.

3.2.5. Основна думка: народ підтримує, висловлює свою вдячність, пошану тому вождеві, який уболіває за них і відстоює їх інтереси, а не навпаки, змушує поневірятися, терпіти гноблення і приниження.

3.2.6. Жанр: літопис дуже близький до жанру давньоруської повісті, твір сформований «сказаніями». Таке звернення до традиційних жанрів давньоукраїнської літератури викликано бароковими традиціями літератури к. ХVІІ — поч. ХVІІІ ст.

Також Г. Граб'янка з великим бажанням використовує народний героїчний епос козацьких пісень і дум, народних легенд.

3.2.7. Композиція.

У структурі літопису є й вибірки з іноземних літописів, козацьких записів, а також оповідань очевидців конкретних історичних подій. Саме це й стало визначним для жанрової специфіки літопису. За манерою написання твір умовно можна поділити на дві частини. Перша — це ретроспективний зачин, де військові дії тлумачаться через історію народу. Ця частина є більш близькою для фольклорних творів. Друга частина тяжіє до аналітичного мислення, барокового історизму (історія в її динаміці). З опису подій 1664 р. літопис ведеться строго за хронологією.

3.2.8. Сюжет.

Особливе місце в сюжетній структурі твору надається сказанням про Б. Хмельницького, які описують його розум, політичну поміркованість, хоробрість і віру в український народ (наприклад, викрадення в Барабаша листів польського короля джурою Хмельницького). Істинною причиною війни між Україною і Польщею Г. Граб'янка називає загарбницькі наміри польської шляхти щодо України, а ніяк не сварку між Хмельницьким та шляхтичем Чаплинським.

Центральне місце в ідейно-тематичній структурі літопису займає війна.

Цікаво, що автор охоче описує подвиги безіменних героїв війни. Найважливішим битвам присвячені цілі глави-сказання (битви під Жовтими Водами, Корсунем). Головними героями літопису поруч з Хмельницьким і простими козаками стають хоробрі ватажки козацького війська І. Богун, М. Кривонос та ін. Возз'єднання України з Росією автор оцінює позитивно, зображуючи радість українців.

3.2.9. Художні особливості твору.

3.2.10. Ідейно-художній аналіз уривків літопису.

3.3. «Літопис Самовидця».

3.3.1. Інформація про автора (Самуїла Васильовича Величка).

Знаємо про С. Величка дуже небагато. Народився він, як гадають учені, близько 1670 р. на Полтавщині в козацькій родині. Закінчив Києво-Могилянську колегію, знав старослов'янську, польську, латинську, німецьку мови. На службу до канцелярії Величко потрапив уже немолодим, майже сорокарічним, і був це, як підкреслює Валерій Шевчук, «не такий вже типовий канцелярист». Чому нетиповий? Бо не дбав про власну вигоду, навряд чи мав маєтки, якесь багатство, зате глибоко вболівав за долю України. А був тоді час дуже складний. У жовтні 1708 року І. Мазепа з частиною козаків переходить на бік шведів, інша частина козацтва залишається на боці російському. Перед цим у липні страчують Величковського — патрона В. Кочубея, а Величко надовго потрапляє до в’язниці. Ярослав Дзира припускає, що вийшов він на волю аж 1715 року завдяки сприянню сина Кочубея. Відтоді літописець жив на Полтавщині і «в селі Жуках повіту Полтавського, року 1720» закінчив свій фундаментальний твір.

3.3.2. Історія написання твору.

3.3.3. Тема: зображення і водночас розмірковування автора над подіями національно-визвольної війни українського народу, часами страшної Руїни після смерті Хмельницького, її причинами і наслідками.

3.3.4. Ідея: висловлення любові автора до України і тривога за її долю; вболівання за нерозважливі вчинки її дітей, зокрема незгоду серед самих українців.

3.3.5. Основна думка: не лише на Нужду з Бідою, яку принесли загарбники на Україну, перекладає вину за понівечення рідної землі С. Величко, а й із гіркотою та сумом визнає, що причини трагедії потрібно шукати і в собі — у притаманній українцям легковірності, нерішучості, безпечності, у тому, що народ український «мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої негоди поміж себе».

3.3.6. Жанр.

3.3.7. Композиція: літопис починається з передмови до читальника, у якій розповідається про автора.

Цей твір складається з чотирьох томів. Перший том містить відомості про Визвольну війну 1648–1654 рр., другий і третій розповідають про провідні післявоєнні події й події після смерті Хмельницького, четвертий том містить додатки.

3.3.8. Особливості написання твору.

Перша частина Літопису, вважають дослідники, написана рукою самого Величка. Друга частина рукопису відрізняється від першої, її написано різними почерками, бо автор утратив зір і далі рукопис, на думку вчених, переписували учні літописця. Було їх четверо, в усіх почерки нерозбірливі, трапляється чимало помилок та правок.

3.3.9. Сюжет.

Розповідь починається з переказів про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і звідки, а також про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького, листів у Барабаша. Автор описує не стільки найважливіші битви, скільки підготовку військ до них (битва при Жовтих Водах, перемога під Батогом). Величко славить міць і військову майстерність козаків під командуванням Хмельницького, саме тут згадуючи про безіменних героїв. У другому томі міститься розповідь про напад кримського хана на Запорозьку Січ у 1675 р. Уночі вдерлися ханські війська на Хортицю, але були розбиті.

З великою повагою й гордістю описано дії кошового І. Сірка. Третій том містить універсали та епістолярії, опис подій повоєнного періоду ХVІІ — початку ХVІІІ ст., докладно розповідає автор про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І. Мазепу, С. Палія. Будучи лояльним громадянином держави, С. Величко негативно ставиться до І. Мазепи, проте вихваляє І. Кочубея та С. Палія.

3.3.10. Художні особливості літопису.

3.3.11. Ідейно-художній аналіз уривків з твору. Бесіда за питаннями.

3.3.12. Значення літопису Самійла Величка.

3.4. «Історія русів».

3.4.1. Історія написання твору.

3.4.2. Авторство літопису.

Існує багато припущень щодо автора твору. Повна назва його — «Історія Русовъ, или малой Росіи, сочиненіе Георгія Конискаго Архієпископа Белорускаго». Згодом дослідники зійшлися на думці, що книга не належить його перу. Існувала версія, що це написав Григорій Полетика — виходець з української шляхти, палкий патріот, який обіймав значну посаду у правлячих колах тогочасної Росії. Інші дослідники твердять, що це праця Григорія та Василя Полетик, про що свідчить їхні листи, у яких згадується про роботу батька і сина над якоюсь історією. Вірогідно, що автором «Історії» був Олександр Безбородько, адже твір знайдено в його маєтку, та й у листах є згадка про історичну працю, якою він займається, але він був високим сановником Російської держави (канцлером). У передмові до «Історії русів» В. Шевчук висловлює думку про авторство Архипа Худорби, адже існують свідчення про те, що в його маєтку була якась історія «супроти уряду написана». Це припущення є одним із найвірогідніших. Таким чином, автор жив у 2-й пол. ХVІІІ ст., навчався у Київській академії, належав до старшини, жив на Чернігівщині, відзначався вільнодумством, патріотизмом, мав широкий політичний світогляд, негативно ставився до російського самодержавства. О. Пушкін так висловився про автора літопису: «Шляхетне серце у нього в грудях під чернечою рясою».

3.4.3. Тема: розповідь про історичний розвиток України від давнини до другої половини ХVІІІ ст., зображення центральної події твору — національно-визвольної війни 1648–1654 рр.

3.4.4. Ідея: засудження польської шляхти, що чинила постійні утиски, нещадно грабувала український народ; колонізаторської політики російського самодержавства, сваволі царських чиновників, посилення кріпацтва.

3.4.5. Основна думка: історія південно-східних слов'ян починається від часів Яфета (сина біблійного Ноя), родоначальника цих племен, а Київська Русь — першодержава тільки українського народу.

3.4.6. Жанр: твір написаний у традиціях козацьких літописів. Цей зразок історико-мемуарної прози, який балансує на межі белетристичної оповіді й історичного літопису. Припускають, що «Історія русів» — політичний памфлет, політичний трактат, промова. Але безперечним є те, що цей історичний твір має могутній художній потенціал, тому вивчається і на уроках історії, і на уроках літератури.

3.4.7. Сюжет твору (оглядово).

Дуже ретельно в літописі розглядається питання походження східних слов'ян, спростовується «норманська теорія», зате стверджується спорідненість слов'ян зі скіфами, варягами, хозарами. Але головним рушієм прогресивного руху і становлення українців як нації є козацтво. Козаки — головні хранителі й захисники політичних, релігійних та культурних прав і свобод українців. Перемоги Визвольної війни 1648–1654 рр. справедливо вважаються найбільшим здобутком і досягненням козацтва. Оспівано в літописі й рішення Б. Хмельницького про об’єднання з Росією на Переяславській Раді.

Мудрий полководець і політик розраховує укласти угоду на рівних правах рівних народів. Осуду піддаються дії порушників з обох боків: українських політиків І. Мазепи й І. Виговського та російських воєвод, що з жорстокістю ставилися до українців. Актуальні тогочасні політичні проблеми України уважно обмірковуються: це й утрата незалежності й тиранічна політика Петра І, осуд якої обережно вкладено в уста Павла Полуботка: «Замість вдячності й відплати, повертають нас у негідне рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. Повертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю.

Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу».

3.4.8. Ідейно-художній аналіз уривку літопису.

4. Характеристика видатних історичних постатей

V. Підсумок уроку

Вивченню козацьких літописів приділяють велику увагу й літературознавці, бо ці твори дають можливість простежити розвиток не тільки давнього українського епосу, а й політичних і соціальних ідеалів, на яких він базувався.

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІ. Домашнє завдання

Підготувати доповіді про життєвий і творчий шлях І. Величковського і С. Климовського, повторити схему ідейно-художнього аналізу поетичного твору.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду