Урок: Українська література ренесансу і бароко. Роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури. І. Вишенський — мислитель, богослов, полеміст

04 грудня, 2016 0

Мета: охарактеризувати особливості розвитку української літератури Ренесансу і бароко; з'ясувати роль православних братств, Острозької та Києво-Могилянської академій у розвитку української культури; знати про перші друковані книги; ознайомити школярів з І. Вишенським — мислителем, богословом, полемістом; розвивати культуру зв'язного мовлення, увагу, пам'ять, спостережливість, уміння вести діалог, у полеміці доводити власну думку, аналізувати й узагальнювати історичні факти; виховувати повагу до історичного минулого України.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Вишенського, П. Могили, Г. Смотрицького, І. Федорова; текст творів І. Вишенського і про нього; підручник; опорні

схеми «Ренесанс в українській літературі», «Реформація в українській літературі»; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя. Історичні обставини, у яких перебувала Україна, починаючи із середини ХІІІ ст.

2. Православні братства, їх роль у протистоянні пансько-польській та католицькій агресії наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.

У розвитку освіти й літератури на Україні та в Білорусії в ХVІ–ХVІІІ ст.

значну роль відігравали братства. Найважливішими серед них були Львівське (1585) та Київське (1615).

Братства — церковні організації заможного міщанства — в умовах боротьби

мас українського і білоруського народів проти соціального й культурно-національного гноблення поширюють свою діяльність, відкриваючи школи, організуючи друкарні. Вони очолювали боротьбу проти колонізації й унії.

У братських школах навчання проводилось рідною мовою. Серед викладачів були тогочасні вчені й письменники: у Львівській — Арсеній Еласонський, Стефан Зизаній, Лаврентій Зизаній, Іов Борецький, у Київській — той же Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович та ін. Викладання наук здійснювалося на тому ж рівні, що й у західноєвропейських школах. Навколо деяких шкіл та їх друкарень виникали наукові гуртки, члени яких писали книги, готували до друку підручники. За сприяння братств засновано школи не лише в Києві, Львові, а й у Перемишлі, Луцьку, Немирові, Крем'яні, Кам'янці-Подільському, Вінниці. У цих школах учні вивчали історію, географію, філософію (богослов'я), риторику, музику, поезію (піїтику), математику, астрономію й мови: тогочасну книжну українську, грецьку, польську, німецьку, французьку, а згодом — природознавство й медицину.

3. Значення академій у розвитку української культури, книгодрукування

3.1. Острозька.

1576 року в місті Острозі князь Костянтин — (Василь Острозький) заснував греко-слов'яно-латинську колегію, яку сучасники називали «тримовним ліцеєм», — першу українську школу, що давала середню й вищу освіту. У ній викладалися предмети так званих семи вільних мистецтв: граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Навчання велося староукраїнською мовою. Викладачами в різний час були відомі тоді українські вчені: Герасим Смотрицький, Іван Княгинський, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка), Христофор Філарет, Тимофій Михайлович та ін.; були й виписані з Греції вчителі. Вони складали літературно-науковий гурток — першу в Україні організацію такого типу. З Острозької школи вийшло багато видатних учених, письменників, ораторів, державних діячів (Мелетій Смотрицький, Іов Борецький, Петро Конашевич-Сагайдачний та інші). При школі діяла друкарня, у якій видано славнозвісну «Острозьку Біблію», книги релігійного та політичного характеру, а також підручники й художні твори. Острозька школа проіснувала дев'яносто років і відіграла важливу роль у поширенні освіти серед населення та в організації національної школи в Україні.

3.2. Києво-Могилянська колегія (з 1701 року — академія).

Була створена внаслідок злиття братської та Лаврської шкіл у 1632 році. Це перший на східних землях Європи вищий навчальний заклад. Училися в ньому діти й заможних, і вбогих батьків, навіть жебраків. Чимало було студентів із інших слов'янських країн. Незаможні та малозабезпечені вихованці жили в бурсі (своєрідний гуртожиток), де й харчувалися. На утримання бурси невеликі кошти виділяла академія; гроші й продукти жертвували багаті люди й Запорозька Січ. Але цього було замало, тому бурсаки постійно жили надголодь.

Академія мала вісім класів; одні з них були однорічні, інші — дворічні, загальний курс навчання тривав 12 років. Багато часу в кожнім класі від-водилося на вивчення різних мов: слов'янської, грецької, латинської, польської, деякий час — староєврейської. Основними методами навчання були: заучування напам'ять підручників релігійних шкіл та праць «отців церкви»; усні й письмові переклади з однієї мови на іншу; диспути. Учні молодших класів та студенти старших дуже багато писали творів різних родів та жанрів: прозових (переважно орації, медитації, проповіді) й віршованих (панегірики, елегії, сатири, діалоги, інтермедії тощо).

1817 року за наказом царського уряду Києво-Могилянську академію було закрито, а через два роки в її приміщенні відкрито Духовну академію, яка проіснувала до початку 1920 року. Зі здобуттям Україною державної незалежності (1991) Києво-Могилянську академію відновлено й надано їй прав міжнародного університету.

4. Перші друковані книги в Україні («Буквар» — 1574, «Апостол» — 1574, Біблія — 1581)

Великим стимулом для розвитку національних літератур у Європі було книгодрукування, яке виникло в Німеччині й швидко перейшло до інших країн. Початком друкування вважається 1455 р., — тоді вийшла перша в Європі велика за обсягом книжка латинською мовою, так звана «42-рядкова Біблія», яка є шедевром друкарського мистецтва. У другій половині ХVІ ст. стало розвиватися на Україні друкування книжок, організатором якого був знаменитий російський першодрукар Іван Федоров. Оселившись у Львові, він випустив у 1574 р. «Апостол» за зразком надрукованого в Москві. Закликаний до Острога, Іван Федоров і там заснував друкарню, з якої вийшла в 1581 р. відома «Острозька Біблія». Видання Федорова були значною допомогою в боротьбі проти полонізації. У наступні десятиліття в різних регіонах України засновуються приватні, а пізніше й державні друкарні. Упродовж 1574–1648 рр. в Україні вже діяло понад двадцять друкарень. У жовтні 1720 р. Петро І видав указ, за яким заборонялося друкувати будь-які книги староукраїнською літературною мовою. Відкривати нові друкарні не дозволялося. Видавнича справа в Україні почала занепадати; гальмувався і літературний процес, бо художні твори не було де друкувати.

5. Іван Вишенський — мислитель, богослов, полеміст

5.1. Біографія письменника.

Відомості про життя Івана Вишенського, на жаль, надто скупі. Поодинокі факти згадуються у його ж творах. Історія зберегла дуже мало документальних свідчень про Вишенського. Не залишилося ні його портрета, ні дат його народження і смерті. Ми не маємо ніяких відомостей про соціальне походження письменника, про його дитячі та юнацькі роки, умови життя, виховання, навчання тощо. Народився Вишенський близько 1550 р. в містечку Судова Вишня (нині Львівської області), мабуть, у вбогій міщанській сім'ї. Початкову освіту здобув у Луцьку, продовжив навчання в Острозі, куди його міг запросити, за припущенням І. Франка, український магнат Василь-Костянтин Острозький, який оточував себе талановитими людьми. Приблизно в 1580 р. І. Вишенський у розквіті своїх фізичних і духовних сил переселився до Греції на Афон, або так звану Святу гору, і став монахом-аскетом. Йому тоді було 30–35 років (час його народження датують 1545–1550 рр.). Перебуваючи далеко за межами Батьківщини, він жив турботами рідного народу. «Що спонукало покинути світське життя, — писав І. Франко, — чи пересит двірським шумом, чи які родинні гризоти, чи може яка нещаслива любовна історія, чи виключно релігійні причини, сього не знаємо». Іоанн — це чернече ім'я, світське ж ім'я Вишенського — можливо, Ілля. На Афоні митець розпочав свою літературну діяльність як письменник-полеміст. Його листи, послання (прозовий, частіше віршований літературний твір, написаний у формі листа чи звернення автора до якоїсь іншої особи) набували значного поширення на Україні, пробуджували в народі антифеодальні й антикатолицькі настрої. Львівське братство кликало Вишенського на Батьківщину. І в зв'язку з цим десь на початку ХVІІ ст. (1604) він здійснив подорож на Україну. Прибувши до Львова, Вишенський бере участь у боротьбі з польсько-шляхетським засил-лям. Але пробув тут недовго, бо не зійшовся в поглядах з керівниками місцевого братства (зокрема, з Ю. Рогатинцем). Відвідав деякі монастирі. Залишивши Львів, митець деякий час жив в Унівському монастирі, потім у свого друга Княгиницького у створеному ним Манявському скиті (Прикарпаття).

І. Франко вважав, що саме Вишенський порадив Княгиницькому заснувати цей скит, щоб боротися проти католицької та уніатської реакції. Прожив письменник у рідних краях не більше двох років і знову повернувся на Афон. Про подальше життя І. Вишенського на Афоні майже немає документальних звісток. Голодне аскетичне життя підірвало здоров'я письменника, туга за Батьківщиною не покидала його. У листі до І. Княгиницького (1610) він скаржився на «некия болезни телесныя», через які він не міг побувати ще раз у рідному краї. Вважають, що він помер у 20-х рр. ХVІІ ст. в одній із печер на Афоні.

Вишенський — письменник, полеміст.

5.2 І. Вишенський — представник полемічної літератури.

Полемічна (від гр. polemikos — войовничий) — література, яка виникла на ґрунті релігійно-політичної боротьби у зв'язку з агресивним наступом католицизму і насильницьким уведенням Брестської унії 1596 р. У ній точилася дискусія, суперечка, тобто полеміка між католицько-уніатськими і православними публіцистами).

Творчість митця поділяють на два періоди: твори, написані до Брестської унії; твори, написані після Брестської унії.

Відомо 17 творів, 16 дійшло до нас у рукописних копіях, лише один з них був надрукований. 10 своїх творів письменник об'єднав у збірку «Книжка».

Твори сповнені співчуття до скривджених, твердого переконання в тому, що всі люди рівні від природи і перед Богом, гнівного обурення вчинками тих, хто не хоче жити по правді. Найвизначніші — «Послання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття диявола-світодержця».

У своїх творах письменник-полеміст різко засуджував зрадницьку політику уніатів, спрямовану на те, щоб допомогти Речі Посполитій і Ватикану поневолювати трудящі маси. Він був глибоко переконаний, що єзуїтам не вдасться окатоличити український народ, який невтомно бореться проти соціального, національного й релігійного гноблення.

«Писання до князя Василия», «Писание к утеклим от православное веры єпископам» (скорочено — «Послание до єпископів»), «Краткословний ответ Феодула», «Порада» та інші твори полеміста, написані після Брестської унії, були спрямовані проти реакційних явищ дійсності.

5.3. І. Вишенський — богослов.

З високих гір Афона летіли в Україну моральні послання, у яких гнівно тавруються соціальна несправедливість і гріхи людські.

Іван Вишенський категорично вимагав, щоб його послання голосно читалися на зібраннях ченців, яким він часто адресував досить різкі, часом образливі докори в тому, що їхня віра недостатня, що не живуть вони згідно з Божими заповідями.

5.4 Постать І. Вишенського в оцінці І. Франка.

5.5 Ідейно-естетичні погляди І. Вишенського щодо: а) церкви — повернення до візантійських традицій, неможливість примирення православ'я з католицизмом; б) людини — сповідування старохристиянського аскетизму, дотримання Божих заповідей, рівність людей перед Богом, захист бідних людей; в) освіти — зменшення ролі логіки, риторики, філософії, заміна їх вивченням релігійних книг; г) культури — не приймав нічого, що приходило із Заходу; д) України — щиро, самозречено любив Україну-Русь, але відкидав усе, що суперечило православ'ю, наприклад, народну мову, фольклор.

5.6 Значення творчості І. Вишенського.

6. Українська література Ренесансу і бароко

6.1.1 Загальна характеристика доби Відродження у вітчизняній літературі. Ренесанс (або доба Відродження) — напрямок у мистецтві, що виник в Італії в ХІV ст. і поширився в Англії, Франції, Німеччині й інших країнах Європи.

6.1.2 Опрацювання таблиці «Доба Відродження в українській літературі».

Риси
Приклади
  • Наслідування античного мистецтва.
  • Гуманізм.
  • Егоцентричний індивідуалізм.
  • Зацікавленість життям простих
  • людей, його зображення.
  • Основою ідеалу стала краса форми.
  • Мовами літератури стали національні
  • мови.
  • Критика середньовіччя, яке репрезентувала католицька церква
В українській літературі представлено мало, за винятком латиномовної поезії: Павло Русин, Себастян Кленович

6.1.3 Робота з таблицею «Реформація у вітчизняній літературі».
  • Релігійний індивідуалізм (безпосередній зв'язок людини з Богом зі зменшенням посередницької ролі церкви)
Творчість І. Вишенського, Г. Смотрицького, писання Клирика Острозького
  • Життя має бути цілком послідовно збудоване на релігійній основі.
  • Античності протиставляється первісне християнство.
  • Критика середньовіччя, католицької церкви
Підручники Києво-Могилянської академії ХVІ–ХVІІ ст.

6.2. Бароко в українській літературі.

6.2.1. Загальна характеристика барокової вітчизняної літератури.

6.2.2. Риси барокової української літератури.

6.2.3. Жанрова різноманітність бароко.

6.2.4. Значення бароко як творчого методу в українській літературі.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VІІІ. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення до теми «Козацькі літописи», «Історія русів», знати ідейний зміст програмових творів, вміти їх аналізувати.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду