Загрузка...

Урок: «Притча про блудного сина», «Притча про сіяча». Біблія — святе письмо і збірки літературних пам'яток

04 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з біблійними притчами, поглибити їх знання про поняття «притча»; охарактеризувати Біблію як Святе Письмо, звертаючи увагу на збірки літературних пам'яток, роль біблійних книг у давній Україні; розвивати усне мовлення, логічне мислення, вміння узагальнювати й робити висновки, осмислено сприймати навчальний матеріал; виховувати почуття поваги до Святого Письма, риси чесності, доброти, порядності, скромності, любові до ближнього.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: Біблія, текст програмових притч, виставка «Біблійні книги в давній Україні», портрети перекладачів Біблії українською мовою; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Основний зміст уроку

1. «Мозкова атака»

2. Теорія літератури. Поняття про притчу

3. Опрацювання ідейно-художнього змісту програмових

притч з Біблії

3.1. «Притча про блудного сина».

3.1.1. Виразне читання твору, стисле коментування його змісту.

3.1.2. Тема: розповідь про блукання меншого сина по світу, в результаті якого він зазнав багато поневірянь і бідності.

3.1.3. Ідея: засудження марнотратства, хвалькуватості, невміння раціонально користуватися власним майном.

3.1.4. Основна думка: сприйми свою помилку, покайся, попроси вибачення — і ти отримаєш прощення («Так, ти винен, але не повернувся, покаявся»).

3.1.5. Композиція.

Експозиція: рішення молодшого сина отримати частку батьківської спадщини і вирушити у світову подорож.

Зав’язка: в результаті розгульного життя подорожуючий «розтринькав» все своє майно.

Кульмінація: бідкання молодшого сина по наймах, через що він вирішує повернутися додому і покаятися.

Розв’язка: прощення батьком сина і влаштування бенкету.

3.1.6. Проблематика: багатство і бідність, батьки і діти, хто є справжніми друзями, праця і лінь, провина і покаяння.

3.1.7. Робота над змістом твору.

3.1.8. За допомогою «Доміно» визначити риси характеру і поведінку молодшого сина, коли він був «багатієм» і коли став бідним.

3.1.9. «Мікрофон»: якою повинна бути справжня дружба? Чи варто її випробувати часом?

3.1.10. Робота у групах.

Творче завдання: скласти міні-твір, який стосувався б продовження змісту притчі, висловлюючи думку про подальше життя братів.

3.1.11. Характеристика образу блудного сина.

3.1.13. Додатковий матеріал до твору.

Сюжет про блудного сина користувався великою популярністю серед художників голландської школи живопису. Один із яскравих прикладів — картина Рембрандта «Повернення блудного сина»; з італійських художників цей сюжет зустрічається у Сальвадора Роза, з українських — у Тараса Шевченка.

3.1.12. Розв'язування кросворду за змістом притчі.


По вертикалі: 1. Жанр твору про блудного сина. (Притча)

По горизонталі: 1. Що вимагав блудний син від батька, прагнучи вирушити в подорож? (Спадщину) 2. Про кого у творі зазначено: «…побачили, що з нього вже нема чого взяти, то усі й розбіглися». (Друзі) 3. Худоба, яку випасав блудний син. (Свині) 4. Професія, яка користувалася попитом під час будівництва. (Тесля) 5. Захід, улаштований батьком на честь повернення молодшого сина. (Учта) 6. Через що батько простив молодшого сина? (Покаяння)

3.2. «Притча про сіяча».

3.2.1. Виразне читання твору.

3.2.2. Тема: розповідь Ісуса про значимість для людини місця, куди вона посіє зерно.

3.2.3. Ідея: возвеличення людської чуйності, доброти, прагнення безкорисливо надати допомогу тому, хто її потребує; ролі слова — зерна, яке потрапляє у різне середовище.

3.2.4. Основна думка: зерно, яке впало на кам'янистий ґрунт, — це про людину, що чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна нема глибоких коренів, воно довго не проживе; зерна, що впало в тернину, — це про людину, яка чує Слово, та турботи цього віку та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; зерно ж, яке впало на добрий ґрунт, — це про людину, яка чує Слово і розуміє його, така людина приносить врожай в сто, в шістдесят або в тридцять раз більше посіяного.

3.2.5. Композиція.

Експозиція: зустріч Ісуса з великою кількістю людей.

Зав'язкарозповідь Бога про значимість ґрунту, куди потрапить зерно, кинуте землеробом.

Кульмінація: «Коли хто-небудь чує вістку про Царство і не розуміє її, то приходить лукавий та викрадає те, що було посіяне в серці».

Розв'язказерно — слово, яке повинно потрапити на добрий ґрунт, принесе багатий врожай.

3.2.6. Робота над змістом притчі.

4. Біблія — Святе Письмо

4.1. Визначення поняття «Біблія».

4.2. Історія створення Біблії.

Свята Книга писалася впродовж 1600 років: Мойсей жив приблизно 1500 років до народження Ісуса Христа. (Старий Завіт був повністю зібраний за 40 років до народження Ісуса Христа), через 100 років після народження Христа були написані всі книги Нового Завіту. Біблію писали сорок авторів — представники понад шістдесяти поколінь, серед яких були царі й хлібороби, філософи і рибалки — люди різного стану й різних професій.

Дійсно, Мойсей виховувався в сім'ї фараона, Петро був рибалкою, Лука — лікарем, Соломон — царем, Матвій — митником, Даниїл — міністром.

Дія Біблії розгортається на трьох континентах, і, відповідно, писалася вона теж на трьох континентах: в Азії, в Африці, у Європі — і трьома мовами: Старий Завіт, зібраний за 40 років до народження Ісуса Христа, створений давньоєврейською, тільки невеликі частини деяких книг, зокрема книг Єздри і Даниїла, — арамейською, і тільки після Ісуса Христа листи і книги Нового Завіту були написані грецькою мовою, оскільки це була найрозповсюдженіша і найуживаніша мова того часу.

  • Ще в 586 р. до н. е. Старий Завіт було поділено на 154 частини.

  • Уже у 250 р. н. е. на частини був поділений перший переклад Біблії грецькою мовою.

  • Уперше саме на розділи текст Біблії був поділений у 350 р. н. е.

  • На вірші розділи були поділені в 900 році.

  • У ХІІІ ст. відбувся найповніший поділ, який ми спостерігаємо і в сучасних виданнях Біблії.

4.3. Композиція Книги Книг.

Біблія складається з двох частин: 39 книг Старого Завіту та 27 книг Нового Завіту.

Необхідно зазначити, що з давньогрецької «завіт» перекладається як угода. Співзвучність слова «завіт» із «заповітом» ввела в оману багатьох дослідників, призвела до спотворення розуміння суті Старого і Нового Завітів: це угода, укладена Богом з людьми, а не заповіт, даний Богом своїм дітям.

Старий Завіт починається П'ятикнижжям Мойсеєвим, відомим ще як Тора: Буття (першопочаток людства), Вихід (вихід євреїв з єгипетського рабства), Числа, Левит, Повторення закону (побут, звичаї, закони народу Ізраїлю).

Подальша історія єврейського народу подана в наступних книгах: Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Рут, по дві Книги Самуїлові, Книги хроніки, а також Книги Ездри, Нимії, Естер.

Третій розділ складається з книг навчально-поетичних: Книг Йови, Книги Псалмів, Книги Приповістей Соломонових, Книги Екклезіястової (або Проповідника) та Пісні над піснями. Останній, четвертий, розділ Старого Завіту — це Книги великих (Ісая, Еремія, Єзекіїль) та малих (Даниїл, Осія, Йоіл, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софоній, Огій, Захарій, Малахій) пророків. Саме в цих творах є пророцтва про появу Спасителя, настання епохи Святого Духа.

Новий Завіт відкривається трагічною історією життя і діяльності Ісуса Христа, викладеного в чотирьох Євангеліях — від Матвія, Марка, Луки, Іоанна (Івана). «Благі звістки» (саме так перекладається з грецької Євангеліє) — це історія приходу до обраного народу правдивого Спасителя, такого довгоочікуваного й розп'ятого своїм народом. Кожен з євангелістів по-своєму відображає історію зародження і становлення вчення Ісуса Христа: Матвій найяскравіше змальовує образ Месії; Марко найбільше уваги приділяє чудесам, створеним Ісусом; Лука подає докладну історію Ісуса — Сина Людського, а Іоанн — Сина Божого.

4.4. Біблія — це Святе Писання.

Біблійні тексти — священні. Старий Завіт визнають за твір від Бога тільки юдеї. Для християн святими є всі книги Біблії.

4.5. Зв’язок Книги Книг з історією.

У Біблії викладено історію людства, що починається створенням нашого світу. Занепад людської моралі, потоп, історія укладання угоди Бога з Авраамом — це історія Старого Завіту.

Новий Завіт — це історія приходу довгоочікуваного Месії, у якого народ, окрім учнів Христа, не повірив і розіп'яв, це історія воскресіння і вознесення Ісуса, заснування християнської церкви.

4.6. Духовна мудрість у Біблії.

Навіть невіруюча людина може мати користь від звернення до Біблії: морально-етичні закони, викладені в ній, є універсальними. Біблія вчить нас жити в злагоді із собою і навколишнім світом, на її сторінках, як перлини, розсипані мудрі поради і повчання, що стануть уважному і вдячному читачеві опорою в скрутні часи.

4.7. Святе Писання — джерело тем, мотивів і жанрів світового мистецтва.

Книга Книг — маленький літературний всесвіт: в ній є міфи, легенди й епос, релегійно-ритуальні та юридичні кодекси, хроніки, притчі, перекази, оповіді, народні пісні, релігійні гімни, любовна лірика, афоризми, повчання, проповіді, пророцтва… Більшість із цих жанрів приваблювала письменників, надихала на творчість. Особливо важливими в цьому відношенні є псалми: починаючи від Шевченка, до Псалтиря зверталися П. Куліш і П. ГулакАртемовський, Богдан-Ігор Антонич і Євген Маланюк, П. Тичина і Л. Костенко (і цей перелік далеко не повний), створюючи літературні переклади чи переспіви. Зверталися письменники і до інших книг Святого Письма. Можна пригадати поеми І. Франка «Мойсей» і Т. Шевченка «Марія», драму Лесі Українки «Одержима», повість О. Кобилянської «Земля», романи У. Самчука «Марія» і В. Барки «Жовтий князь» та ін.

4.8. Переклади Біблії.

4.9. Рекомендації тим, хто прагне прочитати Біблію.

4.10. Висловлювання про Біблію.

4.11. Словник щодо розуміння основних понять Біблії.

Апокаліпсис (з грецької — одкровення) — «Одкровення Іоанна Богослова» — остання книга Нового Завіту, написана в середині 68 — на початку 69 р., опис останніх часів, днів Божого Суду над людьми.

Агіограф — людина, яка пише за словом Божим.

Євангеліє (з грецької — блага звістка) — структурна частина Нового Завіту, чотири книги про життя і вчення Ісуса Христа.

Завіт (з грецької — угода) — Старий і Новий Завіт — дві частини, з яких складається Біблія.

Проповідь — жанр церковної ораторської прози — повчальний твір, у якому викладаються світоглядні моральні принципи релігійного, зокрема християнського, вчення.

Псалом (з грецької — пісня в музичному супроводі) — жанр старозавітної релігійної лірики, звертання до Бога у формі пісні, що поділяються на благальні, псалми-подяки, псалми-гімни, історико-повчальні псалми.

Псалтир (Книга псалмів) — збірник псалмів, найвідоміша з Книг Старого Завіту.

Сентенція (з латини — думка, судження) — короткий влучний вислів морально-узагальненої думки, вираженої в стислій, художньо виразній формі.

5. Біблійні книги в давній Україні

5.1. Псалтир (молитви).

Твори Псалтиря були не лише культовими піснями-молитвами: вони посідали місце й серед книг постійного читання. Псалтир містить 150 псалмів.

За Псалтирем довгі століття вчили дітей грамоти; за ним і ворожили — були так звані «гадательні» Псалтирі: у них спеціальними приписками до кожного псалма вказувалось, як і коли його можна використати як пораду й навчання.

Мандрівні співці-лірики мали у своєму репертуарі пісні релігійного і повчального змісту, які звалися псалмами.

5.2. Євангеліє (від гр. evangelion — добра звістка) — Добра Новина, Благовість, тобто гуманне віровчення.

Новий Завіт відтворює історію Римської імперії також у напівлегендарній формі. Серед цих творів найважливішим було Євангеліє — оповідання про життя, віровчення, страту й воскресіння основоположника християнської релігії Ісуса Христа (Ісус Христос — лат. Іisus — Спаситель, Christus — Помазаник; староєвр. — Месія) — Боголюдини, посланої Господом на землю для врятування людства від загибелі, яка мала неминуче статися внаслідок первородного гріха Адама та Єви, котрі порушили заборону Всевишнього вживати плоди Древа Пізнання, за що були вигнані з Едему (раю) і втратили безсмертя.

Таких книг (Євангелій) чотири, і приписуються вони учням Христа — апостолам Матвію, Марку, Луці, Івану.

5.3. Апостол (про учнів Христа).

Під час церковних відправ постійно використовувався Апостол — збірник оповідань про життя і діяння учнів Христа.

Після Вознесіння Христового всі апостоли розійшлися по різних країнах, щоб проповідувати нове віровчення мови тієї нації, куди був направлений, а також дар оздоровлювати й воскрешати людей.

V. Підсумок уроку

Скласти сенкан за темою «Біблія».

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Підготувати повідомлення про життя і діяльність Нестора Літописця, скласти питання для дискусії до змісту історичної книги «Повість минулих літ»; опрацювати зміст оповідання про Прохора чорноризця.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду