Урок: Українська середньовічна література XI–XV ст. Перекладна література. Біблія. Легенди: про створення світу, про перших людей Адама і Єву, про потоп на землі

03 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з особливостями розвитку української середньовічної літератури ХІ–ХV ст.; охарактеризувати перекладну літературу; пояснити роль християнства (Біблії) в духовному житті українського народу; опрацювати ідейно-художній зміст програмових біблійних легенд; розвивати культуру зв'язного мовлення, синтетичне мислення, вміння уважно сприймати навчальний матеріал, робити висновки, узагальнення; формувати кругозір, світогляд учнів; виховувати зацікавлення і повагу до літератури інших народів, зокрема Стародавнього Сходу як невід'ємної складової української національної культури, прищеплювати любов до ближнього.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: історичнийматеріал українського середньовіччя, виставка «Найдавніші книги Київської Русі», Біблія, тексти біблійних легенд, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

ІV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Вступне слово вчителя

2. Особливості розвитку давньої української літератури

3. Жанри

4. Розвиток писемності після хрещення Руси-України (988)

Щоб зміцнити єдність держави, князь Володимир Святославович у 988 р. запровадив християнство, утвердивши його як державну релігію. Річ у тому, що кожне східнослов'янське плем'я мало своїх язичницьких богів, а це нерідко призводило до незгод на релігійному ґрунті. Спільна релігія усувала цю перепону до об'єднання (єдиний бог — єдина держава — єдиний князь).

На етапі завершення формування Київської Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опанування неупорядкованим письмом (ІХ ст.). Так, раннє ознайомлення на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знаходження першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних «руськими письменами». Також дослідження свідчать, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але складений у Києві, а договір Ігоря — тодішньою праукраїнською мовою.

Особливий інтерес становить так звана софійська абетка, виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору у Києві. На думку вченого, «софійська» азбука відображає один із перехідних етапів східнослов'янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов'янської мови. Не виключено, що це алфавіт, яким користувалися ще за часів Аскольда і Діра.

5. Особливості рукописної книги Київської Русі

Рукописна книга Київської Русі має певні, притаманні тільки їй, особливості. Уже майстрів перших відомих нам книг характеризували високий рівень художньої культури, довершений смак. Перше, що варто зазначити, — це різноманітні формати та обсяги книг залежно від змісту та призначення: або великий фоліант близько тисячі сторінок пергаменту чи паперу, або невеличка книжка кишенькового розміру. Вони виконані й скомпоновані гармонійно, а їх обсяг відповідає формату. Це свідчить про високий рівень майстерності переписувача та художника, які робили книгу.

У рукописній книзі провідне значення має шрифт — устав та напівустав, скоропис використовувався дуже рідко. Устав та напівустав давали можливість зробити красиву, ритмічно насичену сторінку. Як правило, текст писали у два кольори: чорним і червоним. Червоним — перші рядки, звідки вираз «червоний рядок», а також окремі слова або речення, на які читач повинен був звернути особливу увагу. У рукописах великого формату текст компонувався у два стовпчики. У книжках малого розміру на кінцевих сторінках за наявності вільного місця текст закінчувався фігурним трикутником.

Перед писанням сторінки розлініювали писалом з рогу, без барвника, при цьому визначали також поля. Лівий бік завжди ідеально рівний, а рядки праворуч під це правило не підпадали. Порожнє місце заповнювали різними позначками: крапками, рисочками тощо; часто їх виконували кіновар'ю. Допоміжний апарат — колонтитули, колонцифри — також писали червоним кольором: це робило книгу святковою.

Важливою частиною художнього оформлення рукописної книги були мініатюри. Вони поділяються на вихідні й ті, що, власне, відкривають текст. Зображення займало цілу сторінку. Ілюстрації «розсипані» по всьому тексту: чверть- та півсторінкові, на полях. Характерна особливість цього періоду — велика кількість ілюстрацій, що становили цикли по два-три, а то й більше зображень. Окрім функції оздоблення мініатюри допомагали глибше засвоювати зміст. Рукописи з великою кількістю ілюстрацій прийнято називати лицевими. Це прекрасні, високохудожні твори.

Усі рукописні книги «одягалися» в оправи для захисту та надання охайного вигляду. Для виготовлення оправи використовувалися добре висушені й оброблені дошки, які надійно скріплялися з блоком, їх покривали шкірою, а подекуди й коштовними тканинами, металевими прикрасами, які були багато орнаментовані. Обов'язковим елементом були орнаментовані застібки, відлиті з металу, найчастіше з бронзи.

6. Найдавніші рукописні книги Київської Русі

Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є «Остромирове Євангеліє», виготовлене у 1056–1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Чудовою пам'яткою книгомистецтва став «Радзивилівський літопис», оздоблений 618 кольоровими мініатюрами, виготовленими у ХV ст. з давньо-руських оригіналів.

Прикладом високого книжного письма є «Ізборники» (1073, 1076 рр.), створені для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. У них, крім фрагментів Св. Письма і писань отців Церкви, теж знаходяться деякі історичні відомості і покажчик «ложних» і «праведних» книг. Книга відкривається розворотом, на лівому аркуші якого зображений князь Святослав із сім'єю, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші — зображення орнаментованого триглавого храму, далі — чотири портретні мініатюри. На берегах книги — знаки зодіаку. Чудовими пам'ятками книжкового мистецтва були вже згадувані нами «Остромирове Євангеліє», «Радзивилівський літопис», «Юрієве Євангеліє» та ін. Слов'яни мали дві азбуки — глаголицю і кирилицю. Кирилиця була створена грецькими ченцями Кирилом і Мефодієм, які поширювали християнство серед слов'ян. Саме кирилицею написані всі відомі твори ХІ ст. і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», «Ізборники Святослава» 1073, 1076 рр., «Слово про закон і благодать митрополита Іларіона», «Мстиславове євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.

7. Перекладна література

Нові впливи й нові обставини життя, зокрема свіже зацікавлення релігійними справами та питаннями, виявилися в ряді перекладів книг Св. Письма мовою, наближеною до народної, чи так званою «посполитою». До найцінніших перекладів належить Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 рр. Назва його походить від монастиря в Пересопниці на Волині. Воно перекладалося «для першого виразумлення люду християнського посполитого».

Крім перекладної церковної, побутувала й світська перекладна література. Це і збірки афоризмів, наприклад «Бджола», і природничо-наукові твори типу «Шестиднев» Іоанна Екзарха або «Фізіолог» і хронографи та історичні повісті.

«Шестидневів» було декілька. Найкращий із них — Василя Великого. Це коментар до біблійного повідомлення про творення світу за шість днів, про астрономічні дослідження небозводу. Збірник «Фізіолог» — це окремі оповіді про рослини, тварин, каміння. «Християнська топографія» — перший підручник з географії.

Таким чином, перекладна література — це жанр давньої літератури.

8. Біблія

Однією зі священних книг, що зібрали мудрість тисячоліть, є Біблія. Кожне її слово потребує глибокого осмислення, оскільки вона вказує шлях до вершин духу.

Біблія прагне чітко виписати, що є добро, а в чому сутність зла. Заповіді Господні твердять: Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм (Матвія, гл. 22:37). Люби ближнього свого, як самого себе (Матвія; гл. 22:39).

«На цих двох заповідях Закон і Пророки стоять», — твердить святий Матвій.

Завдання. Знайти афоризми, афористичні вислови з Біблії, пояснити їх зміст. Деякі афоризми починає називати вчитель, а учні продовжують їх:

Люби ближнього свого, як самого себе. Не копай яму іншому, бо сам у неї попадеш. Не судіть, то й судимі не будете. Блаженні вбогі духом. Ви — сіль землі. Суд Соломона. Адамове ребро (за часів Адама). У костюмі Єви. Цікава, як праматір Єва. Втрачений рай. Едемський сад. Змій-спокусник. Каїн і Авель. Каїнова печать (тавро братовбивства). Хома невіруючий. Вавилонське стовпотворіння. Вавилонська вежа. Вавилонський плач. Голгофа (іти на Голгофу). Тридцять срібників. Терновий вінець. Содом і Гоморра. Віра без діла мертва. Будьте, як діти. Тьма кромішня. Таємне стане явним (зрозумілим). Книга за сіма печатками. Піддати анафемі (відлучити від церкви). Не від світу цього. Зарити талант у землю. Не сотворіть собі кумира (ідола). Хто взяв меча, той від меча і загине.

9. Біблійні легенди

9.1. «Про створення світу».

9.1.1. Вдумливе і виразне читання легенди з відповідним коментарем.

9.1.2. Тема: розповідь про послідовність сотворіння Богом світу.

9.1.3. Ідея: возвеличення прагнення Бога створити життя на землі.

9.1.4. Основна думка: уславлення Творця всього живого на землі.

9.1.5. Обговорення змісту легенди.

9.1.6. «Мікрофон»: якщо вам було запропоновано створити Всесвіт, що ви врахували б, здійснюючи цю відповідальну роботу?

9.2. «Про перших людей Адаму і Єву».

9.2.1. Виразне читання змісту твору, коментування його.

9.2.2. Тема: розповідь про створення богом Ягве перших людей на землі і всього живого, покарання перших людей за неслухняність.

9.2.3. Ідея: возвеличення прагнення багато чого пізнати (Адам і Єва); засудження зла і підступності (Змій).

9.2.4. Основна думка: Бог — Адамові: «…повік добуватимеш хліб свій у поті свого лиця — оратимеш землю й сіятимеш зерно, і кожен шматок хліба діставатимеш важкою працею».

Бог — Єві: «…у муках будеш родить дітей своїх».

9.2.5. Композиція.

Експозиція: рішення Ягве створити людей на землі.

Зав'язка: застереження Богом Адама і Єви від вживання плодів яблук із забороненого дерева, яке оберігав Змій.

Кульмінація: за неслухняність Ягве вигнав людей з раю і змусив їх тяжко щодня працювати.

Розв'язка: поширення людського роду на землі від Адама і Єви.

9.2.6. Проблематика твору: добро і зло, мудрість і дурість, дозвілля, відпочинок і щоденна праця.

9.2.7. Опрацювання змісту твору.

9.2.8. Складання інформаційного ґрона: «Що є правдоподібним і фантастичним у легенді?»

9.2.9. Примітка до легенди.

За християнським літописанням, створення світу датувалося шеститисячним годом до Різдва Христова, від якого ведеться початок нової ери.

Ягве — в іудаїзмі ім'я бога, що не вимовляється, буквально: Господь. Заборона («табу») на вимовлення імені божества вголос була притаманна багатьом релігіям первісних народів і пов'язувалася з повір’ям, що марне виголошування божого імені неодмінно приведе до нещастя.

Едем — буквально: приємний, ніжний, делікатний. Мотив райського саду як певної поетичної алегорії користувався великою популярністю серед українських поетів другої половини ХVІІ — початку ХVІІІ ст. Наприклад: «Сад божественних пісень» Григорія Сковороди.

Адам — буквально: людина, чоловік.

Для Біблії характерно пов'язувати акт надання імені з актом безпосереднього створення будь-чого. Наприклад: «І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло» (Книга Буття, І гл., 3 в.).

Єва — буквально: життя, жива.

Мотив фольклорного походження. Серед міфів багатьох народів побутували перекази про наявність у райському саду «парних» дерев: життя і смерті, добра і зла, правди і кривди тощо.

Мотив хитромудрого підступного змія, який підмовляє героя (героїню) до лихих дій, так само фольклорного походження. Звідси ідуть численні повір'я, пов'язані з неоднозначним сприйняттям цієї істоти. З одного боку — «зміїна мудрість», з іншого — «зміїна» підступність, злість.

9.3. «Про потоп на землі».

9.3.1. Виразне читання легенди або переказування її змісту.

9.3.2. Тема: покарання Ягве людей, які в результаті вживання вина «ставали нерозумними і лихими, кривдили слабких, вихваляли самі себе й брехали одне одному».

9.3.3. Ідея: засудження пияцтва, яке змушує людей деградувати, та возвеличення доброти і працьовитості (Ной).

9.3.4. Основна думка: «І нехай прославиться усякий труд людський!».

9.3.5. Композиція.

Експозиція: умови, які сприяли рішенню Ягве здійснити всесвітній потоп.

Зав'язка: звернення бога до Ноя, щоб той збудував ковчег і розмістився в ньому із своєю сім'єю, а також «привів до ковчега по парі всіх звірів та всього птаства».

Кульмінація: жахливі наслідки від потопу на землі.

Розв'язка: відмова Ягве в подальшому губити будь-що на землі.

9.3.6. Проблематика твору: праця і лінь, добро і зло, пагубний вплив на людину, образ її життя, людина і природа.

9.3.7. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору.

9.3.8. Примітка до твору.

Ной — буквально: той, що заспокоює, втіха. За легендою, Ной став родоначальником усього післяпотопного людства.

Гора Арарат знаходиться на території сучасної Туреччини.

Мотив повернення білого голуба, що сповіщав про кінець Всесвітнього потопу, використав Григорій Сковорода у діалог «Беседа, наречення двое, о том, что блаженным быть легко» та «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира».

V. Підсумок уроку

VІ. Оголошення результатів навчальної діяльності

VІІ. Домашнє завдання

Підготувати розповідь «Моя улюблена легенда з Біблії», вміти тлумачити твори «Про Вавилонську вежу», «Про Мойсея» та десять заповідей зі Святого Писання.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду