Урок: Українське весілля. «До бору, дружечки, до бору», «А брат сестрицю та й розплітає», «Розвий, сосно, Сімсот квіток», «Летять галочки у три рядочки», «Ой матінко, та не гай мене» — весільні пісні

03 грудня, 2016 0

Мета: ознайомити школярів з весіллям — українським обрядом та етапами його проведення; проаналізувати весільні програмові пісні, звертаючи увагу на мотиви, настрій, художні засоби; розвивати пам'ять, логічне мислення, допитливість, прагнення пізнати багато корисного і цікавого; вміння спостерігати, робити висновки, формувати естетичні смаки учнів; виховувати почуття поваги, пошани до обрядів українців, вітчизняної культури; прищеплювати відповідальність за збереження звичаїв і традицій свого народу.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: картини К. Трутовського «Весільний викуп», В. Маковського «Дівич-вечір», І. Соколова «Весілля», музичне супроводження під час весільного обряду;

тексти весільних пісень, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Перевірка домашнього завдання

ІІІ. Актуалізація опорних знань

ІV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Весілля — один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості

Україна багата на розмаїті весільні обряди. У кожному регіоні цей обряд має свої відмінності. Його значення в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до і після одруження. У весільних піснях ідеться і про свах, і про подруг нареченої, світилок, бояр і боярок, старост і дружок. Співають весільні пісні лише жінки. Це переважно хори, діалоги.

Весільні пісні супроводжують замішування короваю, розплітанням коси молодої, одягненням їй чіпця. Чоловіки у формі монологів і діалогів беруть участь у найбільш драматичних епізодах обряду — під час нападу бояр, викупу нареченої.

2. Дійові особи обряду

Батьки шлюбної пари виявляли увагу й пошану до учасників весілля та гостей, любов і піклування до молодят; мати молодої на весіллі ходила смутна (щоб не подумали, ніби вона рада позбутися дочки), плакала під час виконання деяких узаконених звичаєм обрядів. Молода, поки була вдома, мала сумувати, плакати, чим виявляла любов і повагу до своїх батьків, вдячність їм. У хаті молодого, навпаки, вона повинна виказувати радість, задоволення, щоб не розгнівати свекра і свекруху. Молодий також виявляв повагу до батьків, був привітним до гостей, до всіх учасників дійства. Бояри завжди й у всьому підтримували його, захищали в разі потреби; старший боярин разом зі сватами (від молодої та молодого) розпоряджався на весіллі. Боярами були нежонаті хлопці, а сватами — статечні й поважні літні люди, які вміли дати всьому лад, розсмішити присутніх дотепним словом, веселою вигадкою. Свахи (свашки) з боку обох родів — заміжні жінки — плели вінки, вили гільце, ліпили коровай, співали.

3. Основні етапи весілля

Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання — звичайно місяців за два-три. Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці. Але найчастіше хлопець, умовившись із дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком ішов у її сім'ю домовлятися. Коли батьки дівчини погоджувалися на одруження, то обговорювався час сватання.

Сватання. Воно досить докладно описане в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», тому учням пропонується знайти цей епізод у творі і прочитати його. «Прийміть мене, мамо, я ваша невістка» — такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої. Сватання дівчини як відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам. Але вже за середньовіччя цей звичай почав сприйматися як небажана форма сватання. Певний виняток становили українці. У їхньому середовищі він, у цей час призабутий, зажив новим життям. Цьому сприяло, зокрема те, що через постійні війни чоловіки надовго йшли з рідної домівки,

сім'ю очолювали жінки. З огляду на це зростали їхні права в родині, у тому числі пріоритет у сватанні. Дівчина пропонувала хлопцеві руку, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло покликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у ХVIII ст. злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.

Проте в міру того, як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.

Запросини. Молода з дружками, молодий з боярами, співаючи пісень відповідного змісту, ходили по селу й запрошували родичів на весілля. Цей обряд полягав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або наречений кланялися господарям, цілували їх руку й говорили: «Просили батько, просили й мати, і я прошу на моє весілля».

Коровай. Для його випікання запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали). Коровай пекли в хаті й молодого, і молодої. Коровайниці приносили борошно, яєчка, горілку, масло.

Гільце. У суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив'язували букетик з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж усього весілля. Обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім'ї.

Дівич-вечір — це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Під троїсті музики вони співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У звертанні до матері питали, чи не надокучала їй дочка своїми примхами. Якщо заміж ішла сиротою, у піснях запрошувалися на весілля її батьки, а вони «відповідали», що не можуть устати, бо «сира земля на груди лягла». На весіллі у сироти були «посажені» (названі) батьки і близькі родичі.

Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу: брат розплітав і мастив медом косу; дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберег від напасті), одягали віночок і вельйок (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого. (Учні знайомляться з картиною І. Соколова «Весілля».)

Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушили за ними. Коли поверталися назад, відбувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили навпроти них з хлібом і сіллю на рушнику, мати, стоячи на порозі у вивернутому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були). Завівши в хату, молодих садовили на посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку молодого сідав його рід, по ліву молодої — її рід.

Найдраматичніший момент весілля — прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке починання. А челядь молодого нишпорила по господі й «крала» для молодого на нове господарство все, що траплялося під руку: макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь молодої ганялась за ними, відбираючи загарбане. Зчинялася метушня, крики й жартівливі лайки лунали на все село.

Виводили у двір молодих, молода ще раз прощалася з родом, усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав молоду за руку й співав, що тепер плачі їй не поможуть — треба їхати, бо вона вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на передній віз, укритий поверх соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб вона була ретельною господинею); злегка бив її арапником, приговорюючи: «Кидай батькові корови, а бери мої», сідав поруч із молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила за ворота. Хори співали «од'їзної», за першим возом рушали і поїзжани.

Після шлюбної ночі, якщо виявлялося, що молода «нечесна», вона мусила терпіти побої і тяжкий глум: суджений та брат били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилали до її родини челядників молодого, які висміювали батьків.

Якщо ж молода признавалася в своєму «гріху» ще до комори або її суджений брав провину на себе й обоє просили в усіх присутніх пробачення, то, присоромивши молоду в піснях, прощали, але батьків однак ганьбили.

Покриття — один з найзворушливіших моментів весілля. Воно відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою промивали косу; жінки одягали на голову очіпок, пов'язували зверху каміткою або хусточкою.

Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молилися богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім. Після танців увечері всі розходилися.

Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а ті, хто за ними, — крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв авторського чи артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.

4. Весільна обрядовість у художній літературі

5. Ідейно-художній аналіз весільних пісень

5.1. «До бору, дружечки до бору».

5.1.1. Виразне читання твору або виконання пісні в музичному супроводженні.

5.1.2. Тема: звернення до дружечки з проханням вирубати сосну для «заміту».

5.1.3. Ідея: уславлення українського гіллячка на весь світ.

5.1.4. Основна думка: «заміт» — фундамент, початок заснування сімейного життя, у якому пануватимуть злагода, радість і щастя.

5.1.5. Жанр: весільна пісня.

5.1.6. Римування: паралельне.

5.1.7. Художні особливості твору.

5.1.8. Обговорення змісту пісні.

5.1.9. «Мікрофон»: що ви побажали б молодятам, які житимуть у новій хаті?

5.1.10. Символічне значення сосни-дерева.

Сосна — цар-дерево, яке вічно зелене. У стародавніх колядках розповідається про сосну із золотою корою. Шишки печуть на весілля, вони символізують плодючість. Смола сосни — живиця — гоїть рани.

5.2. «А брат сестрицю та й розплітає».

5.2.1. Виконання пісні в музичному супроводженні.

5.2.2. Тема: оспівування обряду розплітання коси.

5.2.3. Ідея: висловлення суму брата за сестрою, яка має залишити батьківську домівку і стати до шлюбу.

5.2.4. Основна думка: у житті кожної дівчини відбувається така подія, коли вона не матиме права з’являтися серед людей без хустки або очіпка із розплетеними косами, бо вона вже буде шлюбною жінкою.

5.2.5. Жанр: весільна народна пісня.

5.2.6. Художні особливості твору.

5.2.7. Обговорення змісту твору.

5.3. «Розвий, сосно, сімсот квіток».

5.3.1. Виконання пісні у музичному супроводженні.

5.3.2. Тема: звернення дівчини до сосни, щоб та «розвила сімсот квіток» для всіх запрошених на весілля.

5.3.3. Ідея: возвеличення краси і щирості Марійки, яка уособлює квітку.

5.3.4. Основна думка: для Івана є квіткою його кохана дівчина.

5.3.5. Жанр: весільна пісня.

5.3.6. Художні особливості твору.

5.3.7. Опрацювання змісту пісні.

5.3.8. Завдання. Важливою атрибутикою кожного весілля є квіти. Що відчуває молода, коли отримує від коханого букет?

5.4. «Летять галочки у три рядочки».

5.4.1. Виразне читання твору.

5.4.2. Тема: висловлювання жалю Марічки за русою косою і дівочою красою напередодні одруження.

5.4.3. Ідея: у житті кожної молодої людини відбуваються суттєві зміни, коли вона вирішує стати до шлюбу.

5.4.4. Основна думка: плач Марічки — це передчуття, що пов'язане із серйозним сімейним життям, у результаті якого героїня буде позбавлена дівочих розваг, дозвілля, а натомість з’явиться відповідальність, клопоти, щоденна праця.

5.4.5. Жанр: весільна пісня.

5.4.6. Художні особливості твору.

5.4.7. Опрацювання ідейного змісту поезії.

5.5. «Ой матінко, та не гай мене».

5.5.1. Виконання пісні у музичному супроводженні.

5.5.2. Тема: звернення дівчини до своєї матінки, щоб та виряджала її в дорогу.

5.5.3. Ідея: кожна молода, вступаючи до шлюбу, обізнана про складність майбутнього життя і заради коханого, свого щастя ладна боротися з труднощами, які її очікують.

5.5.4. Основна думка: Щоб з доріжки не зблудитися, / Дівчиноньки не згубитися.

5.5.5. Жанр: весільна пісня.

5.5.6. Художні особливості твору.

5.5.7. Опрацювання ідейно-художнього змісту твору.

5.5.8. «Мікрофон»: які поради ви надали б дівчині, коли та збиралася б у подорож?

VI. Підсумок уроку

VІІ. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VIІІ. Домашнє завдання

Скласти питання для опрацювання ідейного змісту народних балад «Бондарівна», «Ой летіла стріла», «Ой на горі вогонь горить», «Козака несуть».

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду