Урок: Іван Карпенко-Карий. Короткі відомості про життя та творчість видатного українського драматурга ХІХ століття. Театр «корифеїв». Трагікомедія «Сто тисяч» — класичний взірець українського «театру корифеїв»

28 листопада, 2016 0

Мета:

  • навчальна: подати короткі відомості про життя й творчість видатного українського драматурга ХІХ ст., ознайомити з діяльністю «театру корифеїв», розпочати роботу над ідейно-художнім змістом трагікомедії «Сто тисяч»;

  • розвивальна: розвивати вміння визначати основні засоби змалювання образів дійових осіб, формувати вміння робити власні висновки й узагальнення;

  • виховна: виховувати усвідомлення важливості духовності в житті людини.

Обладнання: підручник, портрет Івана Карпенка-Карого та інших учасників «театру корифеїв».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми й мети заняття

ІІІ. Перевірка

домашнього завдання

ІV. Засвоєння навчального матеріалу в процесі виконання практичних завдань

Бесіда з учнями

  • Чи ходите ви в театр?

  • Із якою метою люди ходять до театру?

  • Чим‌ цей вид мистецтва відрізняється від інших?

  • Які‌ драматурги вам відомі?

Вступне слово вчителя

«Якби ми дожили до національного театру, то ми би стали нацією». Ці слова належать німецькому письменнику Й. Ф. Шиллеру. 70–90-ті роки ХІХ ст. для духовного розвитку України виявилися надзвичайно складними. Протистояти жорстокому наступу урядових антиукраїнських тенденцій (згадаймо Емський указ і Валуєвський циркуляр) у цей час могла тільки творча інтелігенція.

Про національні інтереси дбали письменники, проте вони не могли охопити найширших верств населення. На часі стала поява національного театру, адже саме Україна відзначалася

розмаїттям талантів співаків і акторів.

Театр «корифеїв», який постав на українських теренах вагомо, професійно й зримо, — це унікальне явище в історії світового сценічного мистецтва. Слово «корифей» прийшло в нашу мову з античних часів. У грецькій мові воно означало «перший».

«Театр корифеїв» сформувала родина Тобілевичів. Це перший професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Із «театром корифеїв» також пов'язані імена Марії Заньковецької, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного наявного театру.

Теорія літератури. Робота з таблицею

Драматичний твір (від грецьк драма — «дія»), або п'єса художній твір, у якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

Комедія такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

Трагікомедія драматичний твір, у якому об'єднані ознаки трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв'язка якого закінчується комічно, не вимагає обов'язкової загибелі героя.

Учнівське повідомлення

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру. Псевдонім «Карпенко-Карий» поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Народився митець 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) у сім'ї управителя маєтком Карпа Тобілевича. Навчався в Бобринському повітовому училищі, яке 1859 року закінчив на «відмінно». Іван Тобілевич обійняв посаду писарчука в 14 років, а згодом його підвищили до канцелярського служителя в Бобринецькому повітовому суді, ще пізніше — до столоначальника у кримінальній частині. Протягом 23 років був чиновником і тривалий час — секретарем міської поліції в Єлисаветграді, звідки його було звільнено і заслано 1883 року за постачання паспортів революціонерам. 1880 р. грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року почав писати драми українською мовою. 1886 року в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний и дурень». 1887 року була видана його драма «Наймичка» (в Херсоні), 1891 року — «Мартин Боруля« (надруковано в «Зорі»). Перевага його драм — жвавість, цілісність характерів і хороша мова. 1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби в Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

Учнівське повідомлення про створення трагікомедії «Сто тисяч»

1889 року на хуторі Надія І. Карпенко-Карий написав п'єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч». Через рік комедія була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки (у першому варіанті п'єси прізвище героя було Капшук — торбинка зі шнурочком для грошей) у п'єсі виконував автор. В основу п'єси покладено реальний факт. На той час на півдні України активно діяли шахраї, які продавали заможним селянам фальшиві гроші. У п'єсі «Сто тисяч» виведено образ господаря, який, прагнучи швидко розбагатіти, потрапляє у трагікомічну ситуацію. Тема п'єси — зображення згубного впливу сили грошей на людину, яка в гонитві за багатством стає бездуховною, втрачає тверезий глузд, людську подобу. Ідея твору — засудження негативних рис характеру людини, прагнення збагатитися нечесним шляхом.

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання

Прочитати твір Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч».

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду