Урок: В. Симоненко — «лицар на білому коні» в українській літературі. «Лебеді материнства». Втілення в ліриці особливостей української ментальності, рис національного характеру

22 листопада, 2016 0

Мета:

  • навчальна: подати відомості про Василя Симоненка як видатного українського поета, навчати визначати провідні мотиви та ідеї, коментувати художні засоби, з'ясовувати символічний зміст образу лебедів;

  • розвивальна: розвивати вміння виразно й вдумливо читати поезію, аналізувати її, висловлювати власну думку про патріотизм, почуття власної гідності й самодостатності;

  • виховна: виховувати любов до матері, до Батьківщини, формувати національну самосвідомість.

Обладнання: підручник, портрет Василя Симоненка, аудіозапис пісні А. Пашкевича «Виростеш ти, сину…».

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення

теми й мети уроку

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

IV. Засвоєння нового навчального матеріалу у процесі виконання практичних завдань

Навчальна лекція

60‑ті роки ХХ століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий поет, який згодом став символом правди і незрадливої любові до України. Це Василь Симоненко. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, нетлінне. Слово його — коштовне надбання. Воно сяє всіма мальовничими гранями. Симоненко не думав про літературну славу — вона прийшла до нього посмертно й утвердилася навіки.

Псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон.

Василь Симоненко народився в с. Біївці Лубенського р‑ну на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942– 1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи — у Біївцях (1942–1946), решта — у сусідніх селах Єньківцях (1946–1947)

і Тарандинцях (1947–1952). 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).

1957–1960 рр. працював у газеті «Черкаська правда», потім, 1960– 1963 pp., — у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.

1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».

середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась

Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.

13‑го грудня 1963 р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.

1964 р. вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння» (книгу було висуну-то на здобуття Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка 1965 р. (посмертно), але лауреатом того року став М. Бажан). Минуло 15 років офіційного забуття поета і 1981 р. з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.

Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка, 1995 р.

Навколо причин смерті В. Симоненка ходило чимало чуток. Пізніше В. Онойко згадував, що після звістки про затримання Симоненка за ним до-зволили приїхати тільки після того, як у справу втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Коли Василь «сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:

— Ось, подивіться… Ми жахнулись: всі руки були в синцях.

— А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м'якому місцю, а по спині, попереку. […] Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш». Проте офіційною версією смерті 28‑річного поета так і залишилось повідомлення про рак. Протягом п'ятнадцяти років забороняли видання творів В. Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь» «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували». Нарешті з горем та інквізиторським редагуванням 1981 р. вийшли його «Лебеді материнства». Твори Симоненка не друкували, а академік Шамота все одно застерігав: «Чимало в його доробку було незрілого, ідейно нечіткого, не раз поет припускався перебільшеного чи спотвореного вияву національних почуттів… Підносити творчість Симоненка як взірець для літературної молоді, міряти Симоненком інших поетів, видавати його за при-клад мужності — це треба рішуче відкинути». Проте не жовч і ненависть народжують поета. Поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Тому, можливо, центральною в творчості поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу (і в цьому — пряме продовження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я».

Виразне читання поезії «Лебеді материнства» Бесіда за змістом прочитаного

  • ŠŠ Яка‌ тема твору?

  • ŠŠ Яка‌ головна ідея поезії?

  • ŠŠ ‌У якій формі побудовано вірш? Чому, на вашу думку, автор використовує діалог матері?

  • ŠŠ Про‌ який вибір ідеться у творі?

  • ŠŠ Поміркуйте‌, які образи виростають до символів.

  • ŠŠ Які‌ приклади засобів художньої виразності видаються несподіваними, оригінальними?

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання

Вивчити твір «Лебеді материнства»; підготувати доповідь про Х. Колумба та Ф. Магеллана.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду