Урок розвитку зв'язного мовлення. Складання власної байки

10 листопада, 2016 0

Мета:

  • навчальна: продовжувати роботу з гумористичними творами; за допомогою творчої роботи зі складання власної байки перевірити набуті учнями знання про байку як літературний жанр: її ідейно-тематичне спрямування, особливості побудови, образність та алегоричність;

  • розвивальна: формувати вміння аналізувати, робити висновки, розвивати творчі здібності, уміння логічно висловлювати власні думки, відстоювати свою точку зору;

  • виховна: виховувати естетичні почуття та почуття гумору.

Тип уроку: розвитку зв'язного мовлення.

Обладнання: підручник, картини.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення

теми й мети заняття

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

ІV. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності

V. Сприйняття й засвоєння учнями нового навчального матеріалу

Бесіда з учнями

1. Дайте визначення байці. 2. Чим байка відрізняється від інших гумористичних творів? 3. Кого вважають родоначальником жанру байки у світі? 4. Ко-го з видатних байкарів ви знаєте? 5. У чому полягає алегоричність байок? 6. Чому назви тварин, комах, риб та інших істот у байках пишуть з великої літери? 7. Чим зумовлена актуальність байки в наш час? 8. Скільки частин має байка?

Робота зі схемою

Розгляньте схему, розкажіть про особливості побудови байки.

Вступ. Стисле знайомство з героями твору та подіями.

Розвиток подій. Діалогічність, розкриття характеру героїв. Висновок. Інтригуюче питання чи сцена. Мораль.

Вимоги щодо складання байки

1. Віршована або прозова форма.

2. Співчутливий, доброзичливий сміх.

3. Невеликий обсяг.

4. Зображення однієї події з життя головного героя.

5. Основних дійових осіб небагато (двоє-троє, причому один або двоє з них мають якусь кумедну рису вдачі).

6. Образність мови (застосування висловів, порівнянь жартівливого характеру, пестливих слів тощо).

7. Містить дві (розповідна, повчальна) або одну частину.

8. Алегоричність.

Робота з текстом байки

Прочитайте байку Езопа. Визначте її ознаки.

ВОВК І ЛЕЛЕКА
Голодний вовк знайшов кусень м'яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м'ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла
горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж в очах потемніло. — Як же її проштовхнути? — думав вовк. Кинувся до води, п'є, п'є, — стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає — знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла — і край!
— Ось тобі й маєш! Вона ж проб'є мені горлянку. Що тоді буде? Лишенько мені! Краще б уже не їв того м'яса — хай би ходив голодний! — бідкався вовк.
Аж раптом почув він над собою лопотіння крил. Звів очі догори й побачив лелеку, що саме сів на дерево.
— День добрий, вовче! — привітався лелека. — Як ся маєш?
— Ой, не питай! — понуро пробурчав вовк. Та раптом очі йому заблищали надією.
Згадав, що в лелеки довга шия і тонкий дзьоб.
«Еге, — подумав вовк, — таж він би міг витягти кістку. Але чи схоче?» — Слухай, лелеко, — каже вовк, — оце застрягла мені в горлі кістка. Стала
стоїть, ні туди ні сюди. Ти б її не витяг?
— Я? — здивувався лелека. — Ти що, за лікаря мене маєш?
— За лікаря чи не за лікаря, а в тебе довга шия, і ти зможеш ухопити кістку дзьобом. А я віддячу тобі мішком риби.
— Справді даси? Цілий мішок? — зрадів лелека.
— Чого б я тебе дурив? Піди до мене, подивися, скільки я маю. То як, ви-тягнеш?
— Ну, коли так, згоден. Розтуляй рота. Вовк роззявив пащу, лелека всунув туди голову, намацав кістку, вхопив і витяг. Як побачив її вовк — аж підстрибнув з радощів. Дихнув разів зо два вільно, а тоді заходився роздивлятися кістку.
— Ти диви, яка здорова! А гостра ж! Того мені так і боліло. Красно дякую тобі, лелеко, ти мене врятував.
— Та що там! — відказує лелека. — То ж ходімо, даси мені мішок риби. Як не розрегочеться вовк!
— Мішок риби? Тобі?
— Авжеж! Хіба ти не обіцяв мені віддячити? Зміряв вовк оком лелеку та й похитав головою.
—  Е, любий мій лелеко, — каже, — ти зовсім не маєш розуму в голові! Невже прагнеш дяки більшої за ту, що вже маєш?
— Я маю дяку? — здивувався лелека. — Чи ти при своїх? Що ж ти мені таке зробив?
—  Я дав тобі вийняти голову з мого рота! З вовчого рота! Чи бувало коли-небудь таке у світі?
Вовчисько розреготався й вистрибом побіг до свого лігва.
Отак негідники вважають, ніби вони роблять добро бодай тим, що не завжди шкодять.


VI. Написання творчої роботи

VII. Підсумок уроку

VIII. Домашнє завдання

Завершити розпочату на уроці байку.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду