Урок розвитку зв'язного мовлення. Сім'я — фортеця моя

09 листопада, 2016 0
Мета:
  • навчальна: навчати учнів створювати усні й письмові твори-роздуми, пов'язані з життєвим досвідом, будувати твори відповідно до комунікативного завдання, добирати мовні засоби згідно із задумом і формою висловлювання;
  • розвивальна: формувати вміння аналізувати, робити висновки, розвивати творчі здібності, висловлювати власні думки, відстоювати свою точку зору;
  • виховна: виховувати любов до рідних, почуття відповідальності.
Тип уроку: розвитку зв'язного мовлення.
Обладнання: картини.

ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми й мети заняття

ІІІ. Перевірка домашнього завдання
/>
ІV. Актуалізація опорних знань. Мотивація навчальної діяльності

V. Сприйняття й засвоєння учнями нового навчального матеріалу
Робота з притчами. Виразне читання
Прочитайте виразно наведені тексти. Доведіть, що вони тяжіють до жанру притч. Яка мораль кожної з оповідей?

НЕНЬКА Й ДІТИ

Сім'я Василини жила бідно. Та які ж можуть бути достатки у вдови, де усього багатства — лиш семеро дітей. А тут іще кара божа — сарана геть чисто посіви з'їла. Ось і перебивалися бідолахи з хліба на воду.
Мати паляницю з висівок з печі витягне, а у дітей очі аж світяться з голоду. Крає Василина на шматки ту злиденну страву — у самої серце крається. Сльози кап-кап, бо несила дивитися, як кожне жадібно ковтає свою пайку.
— А ти, мамо? — питає Петрусь, старшенький.
— Не вистачило, — показує мати на порожній полумисок. — Треба було на вісім шматків поділити, — радить синок.
/>— А я на сімох порахувала — себе забула, — вдалася мати до хитрощів. Дякуючи Богові й невтомним материнським рукам вижили усі семеро.
Згорбилася Василина — літа брали своє. Уже старшенький Петрусь — козак хоч куди. Дівки заглядаються: котра то від нього сватів дочекається? На дочці багача й оженився старший син Василини.
Діти як птиці вилітали з материнського гнізда. І залишилася Василина одна-однісінька. На зелені свята пішла вона в гості до старшого сина. Уже і в нього сімейка немаленька — п'ятеро внучат зустріли бабусю. Невістка-господиня застлала стіл новою скатертиною, поставила борщ, кашу й ще повний полумисок вареників із сиром. Петро тим часом дістав ложки, перед кож-ним поклав, а матері чомусь не вистачило.
— Ой, — вдарив себе по лобі господар. — А вас, ненько, я і забув порахувати.

МАТЕРИНСЬКА ЛЮБОВ

Жила в одному селі сім'я: батько, мати і двоє діточок — дівчинка і хлопчик. Жили дружно, у злагоді, не ледарювали — то й усе велося в господарстві. Аж якось тяжко занедужав хлопчик. Не відходять від його ліжка рідні, ладні небо йому прихилити, а зарадити біді не в силі. Нелегко батькові дивитися на муки своєї дитини. Вийшов він надвір, ходить по садку. Аж раптом побачив див-ну білу постать і впізнав у ній Смерть. Вона прийшла, щоб забрати його сина. Почав чоловік просити: «Не бери мого сина! Візьми краще мене! За моїми плечима немало літ, а його життя тільки починається». Погодилася Смерть і простягнула до нього кістляві руки. Та враз відчув чоловік, як б'ється його серце, як біжить по жилах гаряча кров… А Смерть уже й квапить…
«Я ще не готовий», — буркнув чоловік і зник у хаті. Та не посмів синові в очі глянути; сів край столу і скрушно схилив голову.
Вийшла надвір сестричка. Побачила, що в саду хтось стоїть, чекає. Підійшла ближче, а Смерть і каже: «Не бійся мене! Я прийшла по твого братика». І дівчинка теж попросила взяти її замість недужого братика. Та коли Смерть простягнула свої довгі руки, дівчинці здалося, що зорі на небі ніколи не світи-ли так ясно, а потічок не співав так весело… І подумала вона: «Моє життя ще тільки починається. А братик ще малий, знає мало і йому не так шкода помирати…» І дівчинка втекла до хати.
А над ранок на двір вийшла мати. Не бачила вона нічого, бо очі їй заливали сльози. Та Смерть сама озвалася: «Я прийшла забрати твого сина». Ні хвильки не вагалася мати: «Забери мене. Дозволь тільки з сином попрощатися». Мати повернулася в хату, і довго-довго дивилася на сина. Та подумала, що її кровинка буде жити, і так легко стало їй на серці…
Вийшла надвір — а довкола нікого не видно, тільки по дворі хтось дибає геть. «Зачекай!» — гукнула мати. Але Смерть навіть не оглянулася, зрозуміла, що проти материнської любові навіть вона безсила. Мати знову забігла в хату. Бачить: син її, усміхнений, здоровий, простягає до неї руки…

БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ

Єдиний син був у батьків. Виріс він і поїхав навчатися до столиці. Лише одного листа отримали батьки від нього: про те, що вивчився й отримав хорошу посаду. Більше старенькі не мали від сина жодних звісток. День за днем дивилися вони пильно на небо, в той бік, де була столиця. — Дивись, чоловіче, сьогодні захід чистий. Добре йдуть справи в нашого сина, — говорила мати ясного дня. — Ой, скільки чорних хмар зібралося! Обгортає біда нашого си-ночка, — журилася старенька в непогідний день. — Нічого, він дужий, упорається з усім, — утішав її чоловік… Син приїхав лише тоді, коли батьки вже померли. Сусіди розповіли йому, як старенькі дивилися на небо, думаючи про нього. — Не розумію, навіщо вони дивилися на небо?! Вони ж знали, що в мене все добре, — здивувався син. А хтось сказав: — Щоб зрозуміти любов батьків, потрібно самому виховати дитину. — У мене росте дитина, але я не переймаюся такими дурницями, — відповів він. Минуло багато років. Біля високо-го дерева у дворі сидів літній чоловік. — Добре, що я колись посадив тебе разом із сином, — говорив він і гладив дерево по шорсткій корі. — Поїхав мій синочок в іншу країну і тільки одного листа мені написав. Учора я сполошився, коли побачив твою зламану гілку. Подумав: біда в сина сталася. Але сьогодні, слава Богу, твоє листячко зеленіє, отже, у сина все гаразд».

VІ. Складання плану висловлювання за темою «Моя сім'я — найвища цінність»

VІІ. Складання усного висловлення

VІІІ. Написання власного висловлення

ІХ. Підсумок уроку

Х. Домашнє завдання
Завершити розпочатий твір; підготуватися до контрольної роботи.
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду