Урок: Література рідного краю. Олександр Копиленко

09 листопада, 2016 0
Мета:
  • навчальна: ознайомити школярів із творчістю відомого українського письменника Олександра Копиленка; продовжувати роботу з аналізу художніх текстів;
  • розвивальна: формувати вміння аналізувати поведінку героїв, їхні вчинки, мораль-ний вибір у різних життєвих ситуаціях; розвивати навички виразного читання; удосконалювати вміння висловлюватися про зв'язок прочитаного з власними життєвими спостереженнями;
  • виховна: виховувати любов до природи, формувати активну життєву позицію, позитивні риси характеру.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання:

ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми
й мети заняття

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями нового навчального матеріалу. Лекція вчителя
Олександра Івановича Копиленка називають письменником-природолюбом, глибоким знавцем таємниць природи, майстром літератури для дітей та юнацтва. Він працював на ниві художнього слова 35 років, створив понад 40 книг, вклавши в них енергію душі й серця.
Народився письменник 1 серпня 1900 року в м. Костянтиноград, нині це Красноград на Полтавщині в родині робітників. У цьому ж місці проминули й дитячі роки майбутнього митця. Рано довелося Олександрові Копиленку дізнатися про несправедливість життя: будучи підлітком, він уже вимушений був заробляти собі на хліб, працюючи спочатку вантажником на залізниці, а потім у хімічній лабораторії дослідної станції.
Олександр Копиленко мав здібності до біологічних наук. 1920 року він закінчив Красноградську
учительську семінарію, а потім продовжив навчання на природничому відділенні Харківського інституту народної освіти.
1922 року побачило світ перше оповідання Олександра Копиленка, що називалося «Там, мабуть, краще», у журналі «Плуг».
Олександр Копиленко написав низку творів для дорослих, однак упродовж усього життя був сповнений глибокої любові та поваги до світу дитячого. Він багато часу проводив у школах, клубах, спілкувався з дітьми на літературних вечорах, а в 1933–1939 рр. працював у редакціях дитячих журналів. Для дітей написав він такі твори, як «Секрет», «Воликове нещастя», «Порізана парта». 1934 року майстер слова надрукував збірку оповідань «В лісі», де розмістив цікаві спостереження над природою, життям птахів, звірів. Відтоді й до кінця свого життя він доповнював цю книгу іншими розповідями. Наразі ця книга відома читачам під назвою «Як вони поживають».

Робота з художніми текстами (кожен учень читає невеличкий твір зі збірки Олександра Копиленка)
ХІБА ВІД НІЧОГО ТАК ТІКАЮТЬ?
Погляньте, який кольористий стоїть ліс! Влітку він був зелений, а зараз осінь, і листя пожовкле. Ніби хтось пофарбував ліс у таку світло-жовту фарбу.
А підійдіть ближче: одне дерево жовтувате, інше темніше, а цей кущ прикрасив себе, бач, яким червоним листям!
Пішли хлоп'ятка в ліс гуляти. Весело бігати по м'якому й жовтому листю. Шелестить під ногами.
Біжить Василько, за ним Миколка, а потім ціла юрба.
— Погляньте, скільки шпаків сидить на деревах! — крикнув Миколка.
— Ой, багато! — перебив Василько. — Це в них осінні збори. Нарада… Збираються летіти у вирій, обговорюють, яким шляхом вирушати. От багато!
— Ходім зженемо! — крикнув хтось із дітей.
Шумно затріпотіли крила, засвистіли пташки. Чорна хмара піднялася над лісом і понеслася швидко в напрямку півдня. Шпаки полетіли від нас до весни.
— Прилітайте, ми вам нові шпаківні поставимо! — гукали їм услід діти. Та навряд чи шпаки їх чули — вони вже були далеко.
Довго гуляли діти в осінньому лісі. Холодне сонце почало ховатися за дерева. Тоді повернулися додому.
Майже вийшли на узлісся, коли Миколка своїми меткими очима щось по-мітив.
— Хлопці, під пеньком щось є, — показав він на старий трухлявий пеньок, під яким була нора, засипана листям і травичкою.
— Нічого там немає, — відповів Василько.
— А я кажу, є! Давай посперечаємось, — знову заявив Миколка. — Ось давайте розкопаємо цю нору. Може, цікаве щось знайдемо.
— Ну, давай розкопаємо. Мені не жалко. Тільки немає ж нічогісінько, — сказав Василько.
— Нічогісінько, нічогісінько… Сам ти нічогісінько не знаєш. Беріть ломаки й давайте копати, — запросив Миколка.
Діти швидко повиламували палиці й почали розкопувати нору. З'юрмилися навколо пенька, оточили його і розкопують.
Та копати їм довелося недовго. Бо там і нори не було, а просто яма… Копнуло кілька душ, розрили листя і побачили — під пеньком лежав цілий клубок гадюк. Вони переплелися одна з одною так, що, мабуть, і розірвати їх було б важко. Тільки голівки їхні гадючі стирчали зверху.
Як побачили хлопці стільки гадюк, перелякалися, покидали палиці й давай тікати скільки є духу. Аж на луках спинилися. Спинилися, відпочили. Миколка тоді тільки промовив;
— А ти казав — нічого немає. Хіба від нічого так тікають?
— Подивіться на нього, ніби він не тікав, — відповів Василько. — Ото так гадюк! Ніколи стільки не бачив.
— Що вони роблять? — спитав Миколка.
Але ніхто з товаришів йому на це не міг відповісти. Потім вони дізналися від мене, що то вужі зібралися гуртом зимувати.

Бесіда з учнями
1. Про що пише Олександр Копиленко? 2. Як письменник ставиться до при-роди? 3. Чи дізналися ви щось нове з творів Олександра Копиленка? 4. Яка тема творів майстра слова? 5. Яка основна думка переважної більшості оповідань? 6. Який настрій охопив вас, коли ви читали оповідання Олександра Копиленка? 7. Яке оповідання вас найбільше схвилювало та чому?

V. Підсумок уроку

VІ. Домашнє завдання
Прочитати І–VI розділи з повісті Лесі Ворониної «Таємне товариство боя-гузів, або засіб від переляку № 9»; написати твір-опис «Краса лісу в різні пори року».
Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду