Урок: Григір Тютюнник. «Три зозулі з поклоном». Образ любові як втілення високої християнської цінності

12 січня, 2017 0

Мета: познайомити учнів з новелою Григора Тютюнника «Три зозулі з поклоном»; виробляти в учнів уміння аналізувати літературний образ, проводити філософське дослідження на матеріалі прочитаного твору, продовжуючи навчати школярів працювати в парах, у групі; розвивати творчу уяву й аналітичне мислення; навчати висловлювати власну думку про прочитане, виховувати повагу до людини, прагнення пізнати самого себе.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Григора Тютюнника, твори письменника, епіграф.

Любові Всевишній присвячується
Г. Тютюнник

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

III. Повідомлення теми, мети уроку

IV. Мотивація навчальної діяльності учнів

V. Вивчення нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя

2. Історія створення новели (матеріал для вчителя)

3. Робота з текстом (робота в групах)

Перша група

Перша група досліджує художню майстерність Григора Тютюнника, показує вміння використовувати тільки необхідні слова, влучні художні засоби.

  • «А Марфа біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах».
  • «Сокіл був, ставний такий, смуглий, очі так і печуть, чорнющі».
  • «Сині Марфині очі запливають слізьми і сяють угору…».
  • «Карпо (чоловік Марфи) тьопає (їсть) як за себе кидає…».
  • «Товстопикий був, товстоногий. І рудий,.. як стара солома. Марфа проти нього перепілочка,.. а сльози в очах — наче дві свічечки голубі …» тощо.

Отже, автор уміє добирати тільки необхідні

слова, влучні художні засоби (порівняння, епітети, метафори).

Друга група. Розповідь від імені Марфи

Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу — і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те, що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.

Третя група. Твір-розповідь від імені Михайла

Мене тридцятирічного чоловіка сильно, пристрасно, жагуче, безнадійно покохала молода, «тонесенька, тендітна» жінка Марфа Яркова. У селі за маленький її зріст звали «маленькою Марфою». Вона й жила на світі тільки тим, що могла бачити мене, бо односельцями ж були. І ось прийшла біда. Я потрапив у веремію сталінських репресій і опинився в сибірських концтаборах. Тепер дівчину тримали на світі мої листи, які я, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Вона серцем вгадувала день, коли приходив лист від мене. Випросивши листа, «пригортає його до грудей, цілує в зворотну адресу…». А Левко, листоноша, озираючись довкола, зітхав, діставав із сумки конверт і простягав Марфі, постійно просив її нікому не говорити, бо за це його могли вигнати. Прочитавши мій лист, дівчина «біжить на роботу, птахою летить, щоб дов'язати до вечора свої шість кіп, і вітер сушить — не висушить сльози у її очах».

А Софія, дружина кохана моя, знала про Марфину любов до мене, але не картала за це суперницю.

В одному з листів я просив дружину: «Соню, сходи до неї і скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках зіньківських бандуристочка сліпенький, послав три зозулі з поклоном…», бо я, як і більшість українців, вірив не лише в приворотне зілля й приворотні замовляння, а й у відворотні зілля та замовляння. Щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, передавали своєрідне привітання: «Три зозулі з поклоном». Таке привітання означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.

Соню, я хочу хоча б у сні побачити тебе й малого сина, тому й прошу тебе, кохана моя, сходити до Марфи. Хай не ходить біля мене її нещасна душа: «Може, вона покличе свою душу назад і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку».

Так були знедолені всі — дружина, Марфа і я. Знедолений увесь народ.

Четверта група. Твір-розповідь від імені Соні.

Хто бажає, складає замість твору вірш за цим сюжетом і лексикою).

ЗРАЗОК ВІРША «ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМ»
(за новелою Г. Тютюнника) Кохання — це велике почуття.

Кохання — це велике почуття.
Не кожному дано його пізнати.
Від нього іноді залежить сенс життя,
Хоча цього не хочеш визнавати.
Воно дає натхнення й сили,
Здаються люди всі і добрі, й милі,
Така приходить жага до життя,
Що забуваєш негаразди нашого буття.
Тендітна, молода, струнка, немов тополя,
«Маленька» Марфа у житті багато знала горя,
А серце мала таке велике й щире,
Що безнадійную любов в собі таїло.
Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,
Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.
Усім єством і кожною клітинкою своєю
Михайла відчувала всією душею.
І знало все село про цю любов безмежну,
Й поштар Левко був з нею обережний.
І син Михайла, і Михайлова дружина мила —
Всі дивувались, що кохання — така велика сила.
Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,
Яку він відчуває неймовірно ясно.
Із «несходимої» Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,
Чи долетять вони, чи ні — не знає.
А у селі дружина Соня й син чекають,
Що не повернеться Михайло, того не знають.
А під вікном сосна шумить,
Про що вона із вітром гомонить?

4. Бесіда з учнями

Скільки горя й смутку у творі. Які нелегкі долі героїв. І над усім цим возвеличується земна любов. Чиста, щира, безкорисна й безнадійна.

  • Хто ж з героїв здатний на таке високе почуття?

Матеріал для вчителя
Дві жінки, Софія і Марфа, кохають одного чоловіка, та такого, що й справді не дивина покохати: вродливий і сильний, мужній і стриманий, як то належить справжньому чоловікові, однаково вдатний до праці і до пісні. Вони сходяться сім'ями, по-сусідськи, повечеряти, поговорити, поспівати. Марфин Карпо «тьопає» галушки чи будь-що інше наминає, а бідолашна Марфа, «яку за маленький зріст називали «Марфою маленькою» — тоне в Михайлових очах, у його чудовому пісенному голосі. Софія — «законна» дружина Михайлова — усе бачить, все розуміє. І мовчить. І всі вони мовчать про потаємне. Хіба що про життя розмовляють та співають. Нема взаємних образ, нема жалю чи нарікання. Бо так склалося життя. Бо Михайло та Софія — родина, у них маленький син, і ніхто нічого не може допомогти нещасливій у шлюбі Марфі.

Але обоє розуміють, наскільки справжнє її почуття, наскільки воно самоцінне для неї. А коли запроторили Михайла у «Сибір несходиму», Марфа завжди швидше від Софії вгадувала, коли приходив лист від далекого коханого. Прибіжить під пошту, випросить у сільського поштаря того найдорожчого листа, в руках потримає, сльозами обіллє — і віддасть. І знову — бігом до роботи, до буденності, до своїх сірих днів і ночей, освітлених хіба лиш сяйвом тих поодиноких листів. Софія і це знала. Але не могла ні сердитися, ні ревнувати. Бо поважала Марфині біль і тугу. Та й сам Михайло за сотні кілометрів від рідного села відчував її гаряче почуття, биття її вірного, люблячого серця, яке тільки ним і жило.

Тож у тому останньому листі до дружини, після якого вже не було від нього вістки, Михайло, ніби відчуваючи, що більше ніколи цього не скаже, зізнається Соні, що кожного дня коло нього «ходить Марфина душа нещасна» і просить навідати її та передати від нього «три зозулі з поклоном». Останнє вітання. Останнє «прости». Михайлів син через довгі роки слухає цю історію — і відчуває повагу перед мудрістю цих двох жінок, що обоє любили його тата і обоє знали: любов — неосудна, але що Бог раз з'єднав — людина хай не розлучає…

  • Зачитати рядки на підтвердження.
  • Що відчував до Марфи Михайло?
  • Якими рисами наділив його автор?
  • Що розповідав Михайло про своє життя в «Сибірі неісходимій»?
  • Хто в новелі наділений милосердям, здатністю розділити чужий біль, як власний?
  • Який біографічний момент у новелі? (Батька Григорія Тютюнника як ворога народу було заарештовано в 1937 р. Із Сибіру батько так і не повернувся. Родина не отримала навіть відомостей про дату смерті й місце поховання.)
  • Які символи використані у творі? (Група учнів мала домашнє завдання: прочитати народні пісні, у яких використано образ зозулі, слово «три»).

5. Теорія літератури

Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Художня деталь з'являється часто внаслідок інтуїтивного імпульсу, як осяяння, навколо неї нерідко «організовується» уся будова твору. В одних випадках художня деталь може набирати характеру символу, в інших — бути деталлю-штрихом. У тексті цей спосіб мислення матеріалізується в речових, портретних, пейзажних, інтер'єрних деталях. Художня деталь може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа тощо.

Вона буває як наскрізною (повторюваною) у творі, так і одномоментною, але в кожному разі вона має в собі прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо.

  • Яку художню деталь можна виділити в новелі «Три зозулі з поклоном». (Зозуля — образ зневаженої людьми нещасної жінки, самотньої дівчини, символ тривоги й печалі людської).

Художня деталь у творчості Григора Тютюнника одночасно є засобом й узагальнення, типізації й індивідуалізації, конкретизації в зображенні предметів та характерів. У вмілому використанні її полягає величезний художній потенціал творів письменника.

6. Робота з картками

  • Виписати цитати до образу Михайла.
  • Скласти цитатний план до характеристики Марфи Яркової.
  • Дослідити, як у своїх листах Михайло розповідав про своє життя в «Сибіру неісходимому».
  • Дослідити композицію, проблематику й жанр твору.

Літературний рід: епос.

Жанр: новела.

Тема: складність людських стосунків, виражена через історію нещасливого кохання.

Головна ідея: возвеличення любові як високої християнської цінності, яка вивищує людину над буденністю, очищає її душу.

Сюжет:

1. Заміжня Марфа Яркова кохає одруженого чоловіка Михайла, який має сина.

2. Синові (оповідачеві новели) історію цього кохання розповідає мати Софія.

3. Михайла заслано до Сибіру, звідки він ніколи не повернеться.

4. Один раз на місяць від Михайла дружині Соні надходять листи.

5. Прихід листів інтуїтивно відчуває Марфа, якій поблажливий листоноша дає пригорнути їх до грудей і «подержати».

6. Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю.

Матеріал для вчителя

Новела має ознаки притчі — висновок, до якого приходить автор і який пропонує читачеві: любов — почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моралі, воно ніби дається якоюсь вищою силою, тому мусить лишатися поза осудом чи запереченням, має право на існування.

«Останній лист від тата» — це новела в новелі, і розкриває він не тільки цілий світ почуттів батька — сум за родиною, за втраченою свободою та й самим, очевидно, життям, а й безмежну любов до дружини («…моя єдина в світі Соню…»), сина, до рідного краю, природи.

Процеси, що відбуваються в людській душі, безконечні, як безконечний Всесвіт, адже душа і є відображенням Всесвіту. Митець прагнув такої любові, від нас, українців, бо «любов — це коли віддаєш…»

8. Асоціативне мислення

  • Які асоціації викликає у вас слово «кохання»?
  • Складіть із них «асоціативний кущ».

VI. Оцінювання. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання

1. Намалювати схему «Моє кохання».

2. Продовжити роботу з картками.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду