Урок: Ліна Костенко. Життя й творчість письменниці. Особливості індивідуального стилю. «Страшні слова, коли вони мовчать…», «Українське альфреско»

11 січня, 2017 0

Мета: ознайомити старшокласників із життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко; розкрити жанрове й тематичне розмаїття її творчості; познайомити з особливостями індивідуального стилю; формувати власне ставлення до таких особистостей, як Ліна Костенко; виховувати любов до поезії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет Ліни Костенко, фотовиставка, виставка творів письменниці, епіграф до уроку, хронологічна таблиця.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. Організаційний момент 

II. Мотиваційний етап 

У нашому житті є багато проблем, які потребують послідовного осмислення, спокійних та розумних міркувань. Існують одвічні питання, які протягом тисячоліть хвилюють людство. Існують питання, але ж і досі не існує на них відповідей. Кожна мисляча людина звертається до цих питань, обмірковує та осмислює головні морально-етичні проблеми нашого життя. Зрозуміло, навряд чи хтось із нас дасть остаточну відповідь на них. Але ж ми маємо скласти власну думку, особисте ставлення й керуватися ним у своїх

вчинках.

Одним із таких важливих філософських питань є питання протистояння неповторного та буденного, творчого підходу й банальності. Це питання широко висвітлювали у своїх творах українські письменники, зокрема й Ліна Костенко. Поетеса підкреслює, наскільки важливо бути особистістю, мати власну точку зору, мислити творчо та неординарно.

III. Оголошення теми, мети уроку, цілевизначення 

IV. Сприйняття й засвоєння учнями нового матеріалу Презентація міні-проекту «Гармонія крізь тугу дисонансів» 

Групи учнів презентують результати своєї роботи, супроводжуючи показом відповідних слайдів, відео. Усі учні складають тези почутого.

Перша група — «Біографи» 

1-й у ч е н ь. У народі кажуть, що 19 березня прилітають з вирію лелеки — птахи в українському фольклорі обожнювальні й тотемні. Мабуть, саме вони принесли в цей день у далекому 1930 р. в сім'ю ржищівського вчителя немовля-дитину, яка згодом стала Ліною Костенко.

Батьки майбутньої поетеси — високоосвічені порядні люди — учителю вали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети в школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини.

Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім'ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й не уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері.

У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко.

Вона надовго запам'яталася ровесникам і навіть уже відомим талантам не тільки аристократичною красою, яка свідчила про глибоку духовність допитливого дівчатка-підлітка, а й дивовижно свіжими віршами, оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами. Раннє дитинство Ліни минало «над берегами вічної ріки» — понад Дніпром. Коли дівчинці минуло 6 років, родина перебралась до Києва. Тут дівчинка закінчила середню школу, навчалася в педагогічному інституті. 1952 р. вступила до Московського літературного інституту імені М. Горького, який закінчила з відзнакою (1956).

Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950–1960 рр. Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.

2-й у ч е н ь. На початку 1960 р. брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді, але на своєму літературному шляху довелося Ліні Костенко пережити майже п'ятнадцятилітнє невизнання її як митця. Це був сумний період у житті письменниці зокрема й в історії української літератури взагалі. Хоча й тоді вона писала. Не зламалася, не зневірилася, не занепала духом, а шліфувала своє поетичне слово.

Починаючи з 1961 р., її піддавали критиці за «аполітичність», був знятий з плану знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».

8 квітня 1963 р. на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

1963 р. — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко «Зоряний інтеграл», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.

1964–1965 рр. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 р. почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над М. Осадчим і М. Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з І. Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Б. Гориня як наймолодшого з заарештованих. Усе це не вплинуло на перебіг судів, але мало величезне моральне значення.

Травень 1966 р. — у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції й захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва й Б. Гориня.

1968 р. — написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1969 р. в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, що поширювалися в «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.

1973 р. — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 р., після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979 р., за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років.

1977 р. Ліна Костенко повернулась у поезію — вийшла друком її збірка «Над берегами вічної ріки», через два роки — роман у віршах «Маруся Чурай», 1980 р. — збірка «Неповторність», 1987 р. — збірка «Сад нетанучих скульптур». 1989 р. побачила світ збірка «Вибране».

1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» й окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999 р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія».

Друга група — «Літературознавці» 

1-й у ч е н ь. Ліна Костенко посідає виняткове місце в українській літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим експериментам, не з огляду на зайняту політичну позицію чи «провокативний» стиль життя — елементи, з яких критики звикли складати портрет митця і створювати йому похвальну громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати своє життя ціною поступок.

Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки вмінню синтезувати в своїй творчості найкращі риси української поезії й відкинути гірші. Цими гіршими можна вважати велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто скромним «словником» символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.

2-й у ч е н ь. Декламує вірш «Страшні слова, коли вони мовчать».

Аналіз поезії:

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Провідний мотив: ліричний роздум про значення слова в житті людини, суть мистецтва.

Віршовий розмір: ямб.

Тип римування: перехресне.

Художні засоби: епітети (страшні слова, безсмертний дотик); метафори (слова мовчать, причаїлись); антитеза — (краса й потворність, асфальти й спориші) тощо.

Світ рятувало Слово. У Великобританії вже більше 50 років у шпиталях лікують поетичними текстами, поетичними записами. У стародавніх цивілізаціях поезія супроводжувала всі сакральні й взагалі значимі для історії народу процеси: народження і смерть, війна і мир, ритуальні свята й наукові відкриття. Це є розуміння мови як складової здоров'я людини, а відтак і здоров'я нації.

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» поетеса написала про те, як важко інколи знайти слова, які б не «були уже чиїмись». Так, і справді, багато що повторюється в цьому світі — краса і потворність, зрада і самопожертва, «асфальти й спориші», навіть слова втрачають свій первозданний смисл, запозичені нами один в одного. Але поезія є по-справжньому неповторним явищем духовного життя української нації. Торкаючись наших душ, вона пробуджує в них світлі й радісні почуття, робить їх благороднішими, чистішими.

3-й у ч е н ь. Ліна Костенко є також авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема поезій Марії ПавліковськоїЯсножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала частина непокірних українських письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний вияв протесту й обернулося високим авторитетом не тільки в сфері літератури. Від 1961 по 1977 рр. поетесу не друкували, а підготовлені» у видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961).

Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. Зокрема третя збірка «Мандрівки серця» стала мистецькою подією 1961 р., на авторські вечори сходилися юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. «Її третя збірка має принципове значення, — писав тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. — Уже самим фактом свого існування вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір'я читачів до сучасної поезії». Політичні заморозки, які настали в середині 60 рр., спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.

Чергова книжка «Сонячний інтеграл» (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. Те саме спіткало й книжку «Княжа Гора» (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка «Над берегами вічної ріки» стала в 1977 р. наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987).

Захоплено сприйнята читачами книжка «Вибране» (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70–80 рр. ХХ ст. Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію.

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко «Проміння землі» були окреслені основні ліричні мотиви, яким поетеса залишилася вірною до сьогодні, — історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий діапазон склався під впливом переживань і роздумів різних за своїм характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).

Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у поетиці, Микола Ільницький відзначає поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного «я» і ліричного героя. Цей процес він окреслює як «шлях від парадоксу до драматизму».

Драматизму внутрішньої діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: «Ця діалектика має свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму». Протилежності можуть зберігати власну суверенність і навіть співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним основам життя і не будують світу за згори апріорно прийнятою тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentia oppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти екзистенційного явища. Напруга між ними виявляється сутністю буття і перемін. Доводиться погодитися з критиком, що співвідношення між збірками «Над берегами вічної ріки» і «Неповторність» вкладається у принцип тези й антитези. Перша книжка утверджує тривкість духовних вартощів, друга підносить ідею унікальності кожного здобутку, кожного мистецькогофеномена.

Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки.»Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. І не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» — вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам'ять, «вічна ріка» — це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не було слабкістю чи компромісом із владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито.

Її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних перед читачем широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).

Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас… Можна багато ще говорити про Ліну Костенко. Незабутнє враження справляють її поезії «Пастораль XX сторіччя», «Доля», «Ліс», «Біла симфонія», «Балада моїх ночей», «Давидові псалми» тощо.

Та про який би твір ми не говорили, бачимо, що перед нами справжній лірик, у якого так майстерно поєднується мудрість і пристрасть, чарівна легкість і філософська глибина, роздуми і узагальнення. І все це заради людини, заради її майбутнього:

Я сповідую віру,
В якій оточують німбом не святих,
Не пророків, а просто щасливих людей.

Ліна Костенко — це не тільки чесний, а й безстрашно цікавий й напружено мислячий митець. Тому-то їй затісні рамки ідилії, пасторалі. Вона «збурунює» ці жанри з середини.

Пристрасно закохана в життя, Ліна Костенко гнівно засуджує війну, що забирає найдорожче — людські життя. Маленькою дівчинкою переживши страхіття війни, поетеса написала ряд віршів, які пронизує біль від усвідомлення тих втрат, яких зазнало людство від численних воєн. Одна з її поезій так і називається «Мій перший вірш написаний в окопі»:

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

«У війни страшне обличчя», — стверджує Ліна Костенко. Про це вона пише у віршах «Пастораль XX сторіччя», «Тут обелісків ціла рота». Божа заповідь «не убий» близька і дорога серцю письменниці. Тому вона засуджує класову і національну ненависть, що призводить до втрати духовності, людяності, викликає руйнації і смерть.

4-й у ч е н ь. Читає напам'ять вірш «Українське альфреско».

Елегійну й разом із тим зворушливу картину малює Л. Костенко у своїй поезії «Українське альфреско», навіяну, очевидно, казкою. А також роздумами про людську долю. Одних вона щедро обдарувала дітьми та онуками, іншим — не дала їх. Тільки сусідським дітям можуть дід та баба подарувати свою ласку, дати гостинця. А потім — бути один для одного, як «остання в світі казка», на яку, ставши навшпиньки, задивляються жоржини.

Вірші Ліни Костенко нікого з читачів не залишають байдужими, вони сповнені справжньої, непідробної любові — до людини, природи, рідного краю. Все, про що пише письменниця — про події сивої давнини чи кохання, красу навколишнього світу чи поезію, — читати однаково цікаво.

Третя група — «Не все те правда, що на весіллях співають» (зі спогадів Ліни Костенко) 

1-й у ч е н ь. Тут хтось сказав: «вона вибрала долю, а не вірші» Ні! Я таки вибрала вірші. Я вам скажу прозу пишу я, над статтями працюю я, а вірші пишуть мені, Господи, я вибрала вірші, хоч би вони мене вибрали, хоч трішки… Є кілька деталей про які я мушу сказати. Згадували Тельнюка, Ільницький згадував… Розумієте, все це стало вже історією. Це — історія. Той, хто помер, уже не може себе захистити. Тельнюк це складна постать, і в тій ситуації люди мене обороняли, а я змушена була обороняти Тельнюка. Він дуже був молодий, і він змушений був написати проти мене абсолютно брутальну, некрасиву статтю. Чому написав?.. У мене — «Іма Сумак», а він написав «Пісеньку дикого ірокеза», яку присвятив мені. І його — молодого, неопереного — викликали в ЦК — і як дали йому, як натисли! І він написав ту статтю, яку я щойно згадала.

Розумієте, зараз є звичка публікувати листи. Я думаю, що повинна бути якась культура — ну як сказати? — замогильної пошти. Не все треба друкувати за життя людей, які пам'ятають тих людей… Я отримала від Тельнюка дуже тяжкого листа. Він розумів, що я його розумію і я його пожалію. Він так страждав через ту статтю, яку написав проти мене, і я це розуміла. Я ніякої відповіді не давала йому через пресу. А найтяжче, що було, — мені його брат дав листа, вже після Станіславової смерті. Йому було погано, він хворів і написав того листа, де було й кілька слів і до мене. Він просив пробачення.

Це дуже тяжко. Не треба випоминати хорошій людині її помилки. І потім — не забудьте, що про кримських татар Тельнюк писав, коли всі боялися! Про Євгена Маланюка і його архів. Це теж безкінечно сумна історія.

Я не знала, що Маланюк мене знає. І коли сюди приїздив Вольфрам Бургардт, син Юрія Клена, то я по секрету передала привіт Євгену Маланюку тоді, коли ім'я Маланюка не можна було вимовляти. Але я знала його рядки «коли немає вождів, то народжуються поети й пророки…» І який же був мій подив, коли в Америці до мене підійшла Наталія Даниленко й передала мені привіт… від Маланюка — букет із дивною квіткою, яка називається «райська птиця із Гаваїв». І так от вийшло складно: Маланюк, виявляється, мене знав, я його знала, і після його смерті, через багато років, я отримала цю «райську птицю»… Потім я відвідала його могилу, у мене є фото.

2-й у ч е н ь. Ліна Костенко втратила терпіння: у неї написано: «Хтось колись першим не витримає. Боюсь, що це буду я». Так от, майте на увазі, що не та хороша, гармонійна людина, яка пише ямбами, а я — та людина, яка не витримала. І цим пояснюється оце моє мовчання, оцей страшний для мене період, коли я зрозуміла: я далі так жити не можу! Через те — будьмо етичними. Не треба всує моїм іменем махати, тому що… Розумієте… Павличко — це дуже талановитий поет, це — Герой України, а мої герої України — там вони…Вони всі погинули. І не забуваймо! не забуваймо, до якої нації ми належимо. Ця нація трагічна. Через те оці водевілі, ці фальші нікому не потрібні. Хоче людина брати ордени — хай бере. Але… От знову ж таки — Помаранчева революція. Ви знаєте, що вже є «Гімн Помаранчевої революції»? Він уже прозвучав у виконанні хору Збройних Сил України. То я вам кажу, якщо й далі буде така поезія про Помаранчеву революцію, і такі поеми, — «то не трать, куме, сили, спускайся на дно». помаранчева революція буде психологічно й духовно скомпрометована. Той же Дмитро Павличко написав гімн — я його чула по радіо: «Ми тут зійшлись на повеління Бога звершити суд над владою нікчем»?.. «І поки не здобудем перемогу — з одвічного майдану не зійдем»… «Влада нікчем» — це ті, що нагороджували. Розумієте тут порушена етика, і я просто прошу мене пощадити — я гімнів не пишу…

V. Рефлексія 

VI. Домашнє завдання 

1. Опрацювати статтю підручника, знати основні етапи життя Ліни Костенко.

2. Вивчити напам'ять один вірш.

3. Написати лист письменниці.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду