Урок: Українська література 1940–1950 рр. О. Довженко — відомий у світі кінорежисер, засновник поетичного кіно

04 січня, 2017 0

Мета: зробити огляд літератури воєнного й повоєнного періоду; опрацювати творчу біографію О. Довженка, осягнути її трагізм; розвивати в учнів навички роботи з додатковою літературою, уважність при читанні автобіографічних творів; виховувати повагу до кращих представників української нації.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет О. Довженка, текст «Щоденника», виставка творів, епіграф.

Вміти творити — це не означає вміти малювати чи добре ліпити.
Я думаю, що вміти творити — це означає бути також митцем своєї епохи,

свого часу, бути на рівні передових ідей свого часу,
бути виразником інтересів суспільства.
О. Довженко

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I.

Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1. Літературний диктант «Упізнай героя»

  • «В цім експресі не тримається ніхто так… гордовито…».
  • «Бравий герой, і грізний суддя та володар душ «людців», і плюгавий злодюжка, порушник закону нетрів…».
  • «Молодий — років 25, на ньому військовий старенький френч. На ногах ічиги, на голові набакір кепка, з-під неї буйний чуб кучерявиться».
  • «Кремезний, броватий, …вусатий дідуган, високий, червоновидий».
  • «…Виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї… якийсь тепліший, ближчий…вона полтавка з кореня».
  • «Зоологічний націоналіст».
  • «…Людина його крові. Така юна, квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».
  • «Не журися, синку. Вір у своє щастя! Воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є..».
  • «Я не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі. Такий закон тут».
  • «Піти уторованим шляхом і добиватися приязні,
    залицятися, зваблювати, задурювати він не смів і не міг».
  • «Втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави».

2. Заслуховування усних характеристик образів родини Сірків

II. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми й мети уроку

III. Опрацювання навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів «Українська література 1940–1950 рр.»

Лірика воєнних часів

На початку 40-х років в Україні пожвавилося літературно-мистецьке життя. Друга світова війна «вивільнила притлумлені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії». Поезія першою з-поміж інших літературних жанрів стала виразником народного духу в один із найтяжчих періодів нашої історії. І кров, і сльози народу закарбувалися в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію в перемогу над ворогом. Розвинулися всі жанри поезії, збагатилися виражальні засоби, розкрилися нові проблемні обшири. Поети старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра — творили в евакуації, виступали перед народом у пресі, на радіо; молодші — І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець — воювали й писали на фронті, М. Шпак — у підпіллі, П. Воронько — у партизанському загоні, О. Теліга, О. Ольжич — у лавах національного підпілля. Багато талановитих митців не повернулися з війни (О. Гаврилюк, К. Герасименко, М. Шпак та ін.).

У перші дні війни поезія звертається до народу з клятвою й закликом, бойовим маршем і похідною піснею. Усенародного звучання набувають «Клятва» М. Бажана («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!»), поезія П. Тичини («За все ми відплатим тобі»), М. Рильського («За землю рідну»), В. Сосюри («Ми переможемо»), Л. Первомайського («Я зростав на оцій непокірній землі»). До скарбниці української лірики 1941 р. увійшли вірші В. Сосюри, «Слово про рідну матір» і «Україні» М. Рильського, «Земля» Л. Первомайського, «Україно моя» А. Малишка.

Набули популярності вірші-листи, адресовані воїнам, землякам, співвітчизникам («Лист до земляків» В. Сосюри, «Відповідь бійцям на фронт» П. Тичини, «Летіть, орли» М. Бажана).

Одвічні проблеми буття й смерті порушено в ліро-епічних поемах М. Бажана «Данило Галицький», П. Тичини «Похорон друга», «Жага» та «Мандрівка в молодість» М. Рильського, «Мій син» В. Сосюри, «Полонянка» А. Малишка.

Образ України митці уособлюють з рідною матір'ю, що надає цим творам особливої теплоти й ніжності, водночас глибини й сили синівського почуття.

Проза часів II Світової війни

Глибоким патріотизмом, вірою в перемогу пройняті романи, повісті й оповідання воєнної пори С. Скляренка, Л. Смілянського, Я. Баша, П. Панча, І. Сенченка та інших. У роки війни розквітнув талант О. Довженка як письменника. Такі оповідання, як «Ніч перед боєм», «Мати», повість «Україна в огні», «Повість полум'яних літ» засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література здобувала найсокровенніші уроки, винесені країною із поєдинку з фашизмом. Письменник уперше й відкрито заговорив про ціну тієї трагедії, що її пережив народ. У збірці оповідань Ю. Яновського «Земля батьків» змальовано сильні характери, виняткові події.

109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу.

Література повоєнних років

Література повоєнних років представлена творчістю Ю. Смолича, І. Ле, І. Багмута, Л. Смілянського, О. Донченка, Ю. Збанацького. Найвидатнішим явищем української прози в перші повоєнні роки став роман-трилогія Олеся Гончара «Прапороносці».

У другій половині 1940-х рр. українська проза широко відображає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби — людину-сучасника, що самовіддано працює в місті чи селі. Велику увагу критики й читачів у повоєнний час привернули перша й друга книги романухроніки М. Стельмаха «Велика рідня», «На нашій землі», «Великі перелоги», роман «Хліб і сіль». Твори О. Довженка — «Зачарована Десна» (1956), «Повість полум'яних літ» (1957), «Поема про море» (1957) — цілісна ліроепічна, героїко-романтична панорама життя українського народу XX ст.

2. Слово вчителя

Олександр Довженко! Кому не відоме це славне ім'я сьогодні. Письменник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу та син свого часу. Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще в 1958 р. на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо було не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети. «Кіно мусить стати високим мистецтвом. Кінофільми можуть і повинні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка…», — писав він на початку своєї режисерської біографії й на ці вершини сходив, як і належало генію.

Погляньмо уважно на портрет О. Довженка. Критик К. Зеленський писав: «Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого». А пережитого було дійсно багато.

3. Робота в парах. Рольова гра «Інтерв'ю письменника»

Учні класу об'єднуються в пари. І варіант виконує роль кореспондента, II — О. Довженка. Представник творчої групи «кореспондентів» ставить запитання з біографії та творчого шляху О. Довженка напарнику по парті, який виконує роль митця.

Орієнтовна робота в парах

К о р е с п о н д е н т. Шановний Олександре Петровичу, розкажіть, де Ви народилися, якою була Ваша родина?

Г е р о й. Я народився 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. Дитинство проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят моїх земляків. «Батьки були неписьменні… Дітей мали багато — чотирнадцять — перемінний склад, з якого залишаються двоє: я й сестра. Решта померли в різний час… І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадв, в моїй уяві — плач і похорон».

К о р е с п о н д е н т. Де ви навчалися й ким працювали?

Г е р о й. Із 17 років я студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році отримую направлення до Житомира. Учителювання моє тривало до літа 1917 року й включало в себе викладання природознавства й гімнастики, географії й фізики, історії та малювання. Згодом переїжджаю на роботу до Києва. Тут вчителюю і вчуся в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, стаю її слухачем.

К о р е с п о н д е н т. Розкажіть, яку участь Ви брали в революційних перипетіях 1917 року?

Г е р о й. Сподіваючись на звільнення нашого народу з-під ярма, радо вітав Лютневу революцію 1917 року. Брав участь у національно-визвольній революції, захищав УНР. У петлюрівській школі старшин викладав історію й естетику, за що був засуджений більшовиками до страти. За активної участі Василя Еллана-Блакитного був звільнений.

К о р е с п о н д е н т. У 20-х роках на Україні вирує літературне життя. Яку участь у ньому брали Ви?

Г е р о й. За сприяння Василя Еллана-Блакитного я влаштувався до редакції газети «Вісті ВУЦВК». У цьому виданні я розміщував свої карикатури, шаржі, плакати, портрети ілюстрації за підписом «Сашко». Згодом подружився з Остапом Вишнею, Юрієм Яновським, Майком Йогансеном, стояв біля витоків ВАПЛІТЕ.

К о р е с п о н д е н т. Олександре Петровичу, Ви закінчили Глухівський педагогічний інститут, училися в комерційному та архітектурному інститутах, згодом дипломна робота — спочатку у Варшаві, потім у Берліні, захоплюєтеся політичною карикатурою, учитеся в Берлінському художньому приватному училищі Е. Геккеля. Як Ви стали кінорежисером?

Г е р о й. «Я почав відвідувати натурні зйомки одного одеського режисера недалеко від фабрики. Те, що він робив на зйомці зі своїми акторами, було настільки погано і так безпомічно, що я відразу повеселішав. Я подумав: якщо я бачу, що це погано, і знаю, що саме погано і чому саме погано, значить, я не такий уже безпорадний. Більше того, я просто візьму зроблю краще».

К о р е с п о н д е н т. Яким Ви бачили українське кіно? Про що знімали фільми?

Г е р о й. Своє кінематографічне життя я розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур'єра», у якій, окрім усього, ще знявся і в ролі кочегара. Мрією було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році я за сто днів знімаю фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах». Наступною роботою стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930, на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю. Фільм, у якому я звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина й земля, старе й нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. У цей час на її території закладаю свій знаменитий сад. На початку 1933 року залишаю Київську кінофабрику й переїжджаю до Москви. Напередодні війни працюю над фільмом «Щорс», з основною темою — народ у війні. На початку добровольцем іду на фронт захищати рідну землю. Працюю в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пишу серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з'являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні».

К о р е с п о н д е н т. Про що мріяли зняти, написати?

Г е р о й. «Розпочну я краще писати новий сценарій про народ. І не буду я його писати ні про дважди героїв, ні про трижди зрадників, ні про вождів, що своєю присутністю вже прикрашають твір…, а напишу я сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні ордена. Напишу, як їм жити і що робити, і як і що думати, щоб краще жилося по війні, по закону божеському і людському. Дія починається поверненням на руїну родини».

К о р е с п о н д е н т. Як би Ви охарактеризували час, у якому жили?

Г е р о й. «Відсутність смаку, одірваність од природи, і моральний занепад, і душевна сліпота — разючі і незрівнянні ні з чим. Мені здається, що в наступних часах нашу героїчну епоху будуть вважати епохою занепаду в багатьох смислах».

К о р е с п о н д е н т. Довго Ви прожили за межами України, але творили заради свого народу?

Г е р о й. «Пишу, розлучений з народом моїм, з матір'ю, з усім, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі над усе, чому служив, чому радувався».

К о р е с п о н д е н т. Чи продовжили Ви кінематографічну працю після війни?

Г е р о й. Так, безперечно. Після війни знімаю документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін». На початку п'ятдесятих років в основному займаюся педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пишу сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна».

IV. Узагальнення

  • Чи задоволені ви відповідями вашого співрозмовника?
  • Спробуйте дати відповідь на запитання, яке викликало труднощі в героя.
  • Яким ви побачили О. Довженка? Створіть психологічний портрет митця.

V. Висновок

О. Довженко прожив життя з думкою про Україну, її народ: «Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій, скривавленій землі!».

VI. Оголошення результатів навчальної діяльності школярів

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручника; читати кіноповість «Україна в огні».

2. Індивідуально: читати «Щоденник», дослідити історію написання та опублікування кіноповісті.

Оцінка матеріалу
Коментувати
Введіть код з малюнка:*
оновити, якщо не видно коду